WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЖурналістика, ЗМІ → Періодичні видання Східної України початку ХХ століття у фондах Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського: надходження, зберігання, вивче - Курсова робота

Періодичні видання Східної України початку ХХ століття у фондах Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського: надходження, зберігання, вивче - Курсова робота

Проблеми християнської етики в її різних аспектах порушувались на шпальтах цього видання, продовжуючи, загострюючи та акцентуючи ліберально-демократичні ідеї авторів ТКДА. Уже у першому номері редакція почала обговорювати нагальну проблему існування церкви у Російській імперії: „Дуже відчувається... гноблення церкви з боку держави... Найбільша небезпека для церкви від держави є тоді, коли держава, даючи церкві владу, дозволяє їй „духовний меч" спирати на „меч світський"... Церква стає рабою держави" [5, с. 149].

І далі в наступних випусках автори цієї газети зверталися до порушеної проблеми в контексті обговорення основних положень Маніфесту. Зокрема, можна звернутися до такої думки: „Справа церковного оновлення... у відродженні релігійної совісті в суспільстві, у свободі духовного життя. Держава виголошує свободу релігії і віротерпимість, і це свідчить про багатство духовних інтересів держави. Церква при цьому вже не є функцією державного управління... Треба звільнити церкву від усього того, що в неї принесли для виправдання політичного зв'язку між православ'ям і самодержавством" [5, с. 135].

Слід наголосити, що на шпальтах саме цього часопису активно обговорювались питання автокефалії церков.

У фондах НБУ ім. В. І. Вернадського зберігаються всі випуски „Церковной газеты"за 1906 р., а саме: № 1 – 25.

2.3.3 „Церковно-общественная мысль" – православний часопис для інтелігенції

До 1917 – 1918 рр. українське духівництво мало досвід видання не лише церковних, але й ліберально-демократичних часописів. Було сформовано певне коло проблем, що висвітлювалися на шпальтах газет і журналів, підібраний редакційний та авторський колективи, які прагнули публікували багатоаспектні та різножанрові матеріали, вироблений загальний стиль публікацій, зумовлений аудиторним принципом (зверталися, передусім, до освіченого, здатного критично мислити читача, який небайдуже ставився до соціальних питань).

Поява у 1917 р. часопису „Церковно-общественная мысль: Прогрессивний орган военного и морского духовенства" збігається в часі з припиненням виходу у світ журналу „Христианская мысль" – друкованого органу Київського релігійно-філософського товариства. Редакційний колектив „Христианской мысли" майже у повному складі представлений на шпальтах „Церковно-общественной мысли". Концептуальне підгрунтя публікацій, специфіка висвітлення тих або інших проблем і характер трактування певних суспільно-політичних та соціальних подій, орієнтація на одну й ту саму аудиторію дозволяє дійти висновку про те, що останнє видання було спадкоємцем „Христианской мысли" [6, с. 60].

Укладачка каталогу „Релігійні православні періодичні видання ХІХ – початку ХХ ст. у фондах Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського" Л. Дениско зазначає, що у 1890 – 1910 рр. виходив часопис „Вестник военного духовенства, издаваемый по утвержденной св. Синодом программе", а в 1911 – 1917 рр. – „Вестник военного и морского духовенства" [14, с. 145]. Л. Дениско вважає ці видання попередниками „Церковно-общественной мысли". Проте вони виходили у Санкт-Петербурзі за редакцією І. Таранця і не були тематично й концептуально пов'язані з проблематикою „Церковно-общественной мысли", хоча й у підзаголовку зазначено, що часопис – орган „военного и морского духовенства". Цю ознаку можна вважати формальною, оскільки проблеми „военного и морского" духівництва у часописі майже не висвітлювалися, лише у рубриці „Хроника" публікувались інформаційні замітки щодо стану духівництва на фронтах. Проте ідейно-тематична палітра „Христианской мысли" віддзеркалена повно й адекватно [14, с. 157].

Часопис „Церковно-общественная мысль" виходив з 25 липня 1917 р. двічі на місяць у форматі А 4, на 28 − 32 сторінках. Друкувався часопис у друкарні Києво-Печерської лаври. Його редактором значився Г. Шавельський, помічником редактора був Є. Капралов. У періодиці православної церкви та у світських періодичних виданнях тих часів не траплялися публікації Г. Шавельського, це стосується також і часопису, редактором якого він був.

Вже з першого числа „Церковно-общественной мысли" постійними авторами часопису стали члени Релігійно-філософського товариства: В. Екземплярський, В. Завітневич, П. Кудрявцев, В. Соколов, П. Свєтлов та інші публіцисти – представники духівництва, відомі своїм критичним ставленням до ортодоксальності офіційного православ'я, пригніченості церкви в Російській імперії тощо [43, с. 34].

У публікаціях „Церковно-общественной мысли" часто з'являлися публікації Є. Капралова, які були присвячені найгострішим і найактуальнішим проблемам, що виникали перед суспільством у ті часи. У статті Є. Капралова „Наше горе", якою відкрилося перше число часопису, окреслені шляхи розвитку православної церкви в Україні, а також представлена панорамна картина існування церкви в Російській імперії: „У якій пучині тяжких випробувань тримав нас старий синодально-бюрократичний устрій. Майже 200 років православна Церква перебувала у рабському державному стані... бюрократична деспотія зверху донизу закріпачила церкву, навалила на наші плечі обов'язки, несумісні з пастирською совістю" [6, с. 63]. Цю статтю можна вважати програмною для усього часопису. Боротьбу проти імперських пут і пошуки нових шляхів існування церкви у державі можна вважати концептуальною основою „Церковно-общественной мысли".

Необхідно зауважити, що проблеми стосунків церкви і влади, місця церкви та її служителів у суспільстві часто порушувалися в „Христианской мысли". Принципові розбіжності авторів цього журналу, зокрема його редактора В. Екземплярського, з позицією офіційної церкви були предметом постійних дискусій на його шпальтах. Ідеї несумісності офіційної церкви, яка була ідеологічною основою самодержавства, з істинним покликанням церкви визначалися у статтях, опублікованих на сторінках „Церковно-общественной мысли" П. Свєтлова „Релігія і держава, В. Соколова „Падіння самодержавства" і „Творчі сили", В. Зінківського „Дума Церкви про Батьківщину" та інші.

Виступи Є. Капралова спрямовували концептуальний вектор часопису, визначали пріоритетні аспекти для обговорення й актуалізували деякі моменти суспільного життя. Так, у другому числі за 1917 р. була опублікована його стаття „Релігія є приватною справою кожної особи". У назву публікації винесене популярне на той час серед демократичної інтелігенції гасло. Воно активно експлуатувалося у соціалістичних газетах, автори яких ставили собі за мету дискредитувати релігію у громадській думці та відкинути церкву від суспільних процесів. Є. Капралов з позицій релігійно-філософських догматів християнства розвінчував цю ідею, наголошуючи, що релігія є моральною основою суспільства і стрижнем внутрішнього закону кожної особистості [73, с. 400].

Ці думки розвивав також П. Свєтлов у статті „Соціалізм і християнство". Висвітлюючи та критикуючи спроби соціалістів прикривати свою політику біблійними проповідями щодо рівності, братерства та співчуття знедоленим.

Пріоритетність філософсько-етичного чинника в суспільному житті постійно наголошувалась у більшості статей В. Екземплярського, у працях В. Зінківського, В. Завітневича, П. Кудрявцева, В. Соколова та інших постійних авторів „Христианской мысли" та „Церковно-общественной мысли".

Характерно, що, висвітлюючи бурхливий розвиток політичного і церковного життя в Україні у 1917 – 1918 рр., редакційний колектив часопису постійно наголошував на необхідності відокремлення церкви в Україні від „відомства православного віросповідання" – офіційної церкви Російської імперії, підкореної самодержавству. Разом із цією пропозицією вони обговорювали на шпальтах видання увесь комплекс пов'язаних з цим проблем: ведення богослужіння українською мовою, переклад Священних книг українською, викладання у школах та спеціальних і вищих наукових закладах мовою, рідною для народу, а також видання українською книг, газет, журналів тощо.

Редакція та авторський склад „Церковно-общественной мысли" були послідовними у своїх діях. Майже всі автори часопису брали активну участь у роботі уряду УНР, спрямовуючи не лише церковне життя в Україні, але й вирішуючи проблеми народної освіти, книгодрукування, культури, українізації всіх сфер тогочасного життя [2, с. 13].

Якщо звернути увагу на назву цього часопису – „Церковно-общественная мысль", то можна дійти висновку, що концепція цього періодичного видання віддзеркалилась у його назві, оскільки в ньому висвітлювались проблеми зближення церкви з тогочасним суспільством, а представники духівництва – автори і члени редакційного колективу – приділяли пильну увагу нагальним потребам народу, намагаючись виконувати не лише управлінські, виховні та освітні функції, якими обмежувала імперія церкву, а й прагнули бути справжніми наставниками, підтримувати віру в читачів, орієнтувати аудиторію в бурхливому потоці подій та надавати цим подіям оцінку з позицій християнства, а не відданої тогочасній владі російської церкви.

Loading...

 
 

Цікаве