WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЖурналістика, ЗМІ → Аспекти журналістської професії - Курсова робота

Аспекти журналістської професії - Курсова робота

Провідний радянський публіцист Микола Грибачов рекомендує молодим журналістам: "Хлопці! Пильнуйте! Ніколи не вважайте, що ви багато знаєте, – голова не шлунок, її треба годувати з ранку й до вечора всіма можливими і доступними засобами. І чим більші в неї запаси, тим краще вона робить те, для чого призначена".

Перш ніж сісти писати, доводиться читати або перечитувати допоміжні матеріали, звертатися по найрізноманітнішії довідки.

Ось маленька ілюстрація до цього. Кореспондент "Правды" Віктор Маєвський, щоб написати у нарисі про Бельгію дві сторінки про битву в Арденнах, ознайомився з рядом документів, переглянув у Лондоні хронікальний фільм "Битва на дузі", присвячений цій події, перечитав усю нашу мемуарну літературу про наступ Радянської Армії у січні сорок п'ятого року.

Інакше й не може бути.

На запитання: "Якими знаннями, на вашу думку, має бути озброєний журналіст?" – відома нарисистка Тетяна Тесс відповіла: "Журналіст не може бути всезнайком, але він обов'язково має бути добре обізнаний у питаннях, про які пише. Чим ґрунтовніша обізнаність, тим легше писати. Свого часу я вчилася в консерваторії по класу рояля, але давно вже не граю. А от знання, набуті в консерваторії, допомагають у журналістиці, в письменницькій роботі... Не тільки тому, що я розумію музику, хоч музичних рецензій не пишу; завдяки знанню музики якось загострено відчуваєш ритм і звучність написаного речення, обсяг і композицію нарису, оповідання і, що не менш важливо, щільність тексту".

У наш час, коли авіація казково скоротила відстані, поїздки радянських журналістів за кордон стали повсякденністю. Буває за кордоном і Тетяна Миколаївна.

– При цьому, – підкреслює вона, – дуже важливе знання іноземних мов. Під час перебування в Англії, Австралії та Сполучених Штатах Америки мені дуже допомогло знання англійської мови, якою я вільно володію. Я не зуміла б написати книжку "Американки", коли б не знання англійської мови.

Кореспондент "Известий" Микола Хохлов пригадав якось курйозну історію, в яку попав європеєць, що мандрував по Східній Африці. Він знав усього кілька речень на поширеній там мові суахілі і запитав одного африканця, як його звуть. Африканець відповів: "Тумболинаньгома, бвана..." Щоразу, зустрічаючись із цим чоловіком, європеєць так і величав його: "Тумболинаньгома". За кілька місяців, трошки вивчивши суахілі, європеєць дізнався, що африканець при першій зустрічі з ним сказав: "У мене болить живіт..."

Глибокозмістовні і художньо досконалі статті, кореспонденції, нариси, репортажі можуть бути лише наслідком ґрунтовних знань предмета або явища, про які йдеться, і наполегливої праці. Часи, коли можна було знати про все потроху і намагатись писати на такому хиткому фундаменті, давно минули. Наша доба бурхливої науково-технічної революції, розвитку культури народу змінює характер праці, отже, і підготовку до неї. Це повною мірою стосується й журналістики. Тепер одна особа не може кваліфіковано, із знанням справи висвітлювати, питання будівництва і, скажімо, промислового виробництва, сільського господарства і мистецтва, освіти і побутового обслуговування...

Серед багатьох журналістських імен, які стали популярними, можна назвати Ярослава Голованова, Віктора Понедельника, Лідію Вірину, Симона Соловейчика... До їхнього голосу прислухаються, бо репортажі й огляди, наприклад, Ярослава Голованова, – то справжні наукові розвідки, в яких літературна майстерність поєднується з роздумами фахівця-інженера; бо кореспонденції Віктора Понедельника – в минулому відомого футболіста – відзначаються глибоким проникненням в усі перипетії і тонкощі спортивних поєдинків; бо рецензії і нариси театрознавця Лідії Віриної є результатом вдумливого аналізу психології творчості акторських колективів та окремих митців; бо статті і книжки Симона Соловейчика, який тривалий час учителював, хвилюють вболіванням за школу, за її подальший розвиток і вдосконалення.

Висновки

Можна зробити такі висновки. Основою класифікації форм творчості є певний синтез видів освоєння дійсності (предметно-практична, духовно-практична і духовно-теоретична). Стержневий вид діяльності слугує критерієм віднесення творчості до тієї чи іншої форми. Гетерогенність форм творчого синтезу зумовлюється методами, предметами, результатами, етапами (структурою), суб'єктами творчості. Піраміду форм творчості немовби завершує духовно-теоретичний синтез, який генетично є найбільш пізнім феноменом, а функціонально є вираженням найбільш абстрактних смислів. Духовно-теоретичний синтез здійснюється на основі не емпіричних, а ідеалізованих (абстрактних) об'єктів, які існують як смисли понять (категорій) теоретичної мови, а не як конкретна предметна реальність.

Безумовно, в теоретичних та ідеалізованих абстрактних схемах знайшли синтетичне відображення тенденції, властивості, закони об'єктивної реальності. Всі форми творчого синтезу взаємопов'язані і взаємопроникають одна в одну. Предметно-практичне виробництво і художня творчість, ремесло і мистецтво, технічна і наукова діяльність історично і соціокультурно тісно взаємообумовлені, вони випливають одна з іншої, одна одну доповнюють, у великому цілісному творчому синтезі.

Історії ці дуже повчальні. Справді, журналіст – не слідчий, але він мусить бути пильним, якщо дорожить власним авторитетом, добрим ім'ям і честю своєї газети.

Робота в газеті, говорив один із засновників української радянської журналістики Юрій Яновський, виробляє "велике почуття відповідальності перед читачем: факти повинні бути перевірені, приведені до належного політичного звучання, діалоги – достовірні".

Працівники редакцій особливу увагу приділяють пошукам джерел правдивої, об'єктивної інформації. Вишукують для цього і відповідні форми роботи. До співробітництва в газетах та журналах залучають авторитетних спеціалістів, а на великих підприємствах, будовах, в учбових закладах створюють на громадських засадах кореспондентські пункти. Часто на газетних сторінках, припустимо, обласних видань вміщуються матеріали, підготовлені працівниками редакцій районних та міських газет тощо.

Список використаної літератури

  1. Вайшенберг З. Повинна журналістика: Навчальний посібник / За загал, ред. В.Ф.Іванова. – К.: Академія Української преси, 2004. – 262с.

  2. Михайлин І.Л. Основи журналістики. Підручник. – К.: ЦУП, 2002.

  3. Москаленко А. Теорія журналістики. Навчальний посібник. – К.: „Експрес–об'ява". 1998. – 336с.

  4. Техніка репортажу. Практичні поради журналістам. – К.: Інститут масової інформації (Київ), Центр підготовки й вдосконалення журналістів (Париж), 2000. – 60с.

  5. Чекмишев О.В. Основи професіональної комунікації. Теорія і практика новинної журналістки. – К.: ВПЦ „Київський університет", 2004. – 129с.

  6. Василенко М.К. Функціонування групи інформаційних жанрів пресової журналістики в сучасних соціально-економічних умовах. Наукові записки Інституту журналістики. Том 9. жовтень-грудень 2002. Київ.

  7. Капелюшний А.О. Практичний посібник-довідник журналіста. – Львів: ПАІС, 2004. – 576с.

  8. Нерух О.О. Першооснови журналістської творчості. Навчальний посібник для студентів філологічного факультету, спеціальність „журналістика". – Харків: „Світ дитинства", 2000. – 106с.

  9. Мельник Г.С., Тепляшина А.Н. Основы творческой деятельности журналиста. – Санкт-Петербург.: ЗАО „Питер", 2004. – 271с.

  10. . Миронченко В.Я. Основи інформаційного радіомовлення. – К.:ІЗМН. 1996. – 440с.

  11. Різун В.В., Трачук Т.А. Нарис з історії та теорії українського журналістикознавства: Монографія / Київ. над. Ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 2005. – 232с.

  12. Різун В.В. Основи журналістики у відповідях та заувагах / Київський національний університет ім. Тараса Шевченко. – К., 2004. – 80с.

  13. Уроки журналістики і життя. Книга роздумів, спостережень, спогадів випускників одного курсу – Київ: Ват „Видавництво „Київська правда", 2002.

  14. Ширченко Я.І. Кодекс професійної етики українського журналіста – основа правової діяльності мас–медіа. // Українське журналістикознавство. – Київ. 2003. – Вип. 4. – С.37-41.

  15. Фихтелиус Эрик. Десять заповедей журналистики. – Вернамо, Швеция: Sveriges Utbildningsradio AB, 1999. – 155с.

Loading...

 
 

Цікаве