WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЖурналістика, ЗМІ → Особистості на ниві національної публіцистики XX ст. - Курсова робота

Особистості на ниві національної публіцистики XX ст. - Курсова робота

Журнал мав високий поліграфічний рівень: використовувалися рамки, та інші види оздоблення тексту. Щодо ілюстрацій, то вони мали високу якість, проте у розглянутих номерах зустрічалися дуже рідко.

5. Аналіз публіцистичних та журналістських праць м. Євшана (№ 4

і 5, № 7 і 8, № 12 за 1913 рік)

Першим проаналізованим твором є стаття М. Євшана "Іван Франко і галицька Україна". Не знаю, наскільки доречним буде таке порівняння, проте для мене все що сказав М. Євшан у цій статті дуже схоже на головну думку у вірші Лермонтова на смерть Пушкіна: "...Погиб поэт - невольник чести, пал, оклеветанный молвой...К чему теперь рыдания, пустых похвал не нужный хор, и жалкий лепет оправдания, судьбы свершился приговор..." Євшан пише про те, що це дуже характерно для української "публіки" канонізувати людину, яку до того вона сама (публіка) закидала брудом, безжально топила у болоті. Письменник говорить, що слід не в "старі безсилі руки вкладати булаву...", а "молодому і здоровому" дозволити спокійно жити і творити. Євшан підходить до цієї проблеми і з психологічної точки зору, пояснюючи таку поведінку публіки тим, що коли вона розуміє, що більше не можливо оминати увагою заслуги видатної людини, то намагається миттєво усі ці заслуги присвоїти собі, щоб можна було потім до скону хвалитися іменитою національною літературою. Так і народжувалися вислови, на кшталт: "Ми маємо такого заслуженого чоловіка", "Наш Франко", отже і його заслуги автоматично стають "нашими". У цей час "публіка" забуває про те, що вона робила, аби Франко "не був "нашим"". І ця тема "взаємовідносини: митець-суспільство" була є і буде актуальною. Адже ситуація, яку описав Євшан не є характерною лише для того часу, тієї епохи і того суспільства. Ця проблема – вічна. Щодо стилю автора, то він гострий, цинічний, різкий. Євшан говорить про все відкрито без ніякої вуалізації, і якщо він вважає, що: "Найтупіше галичанське рило тепер кричить: "Наш Франко"", то так і пише – не без образ, та без прикрас. Автор пише жвавою українською мовою, твір читається легко, зустрічаються слова, що схожі на русизми – написані українськими літерами російські слова [3].

Наступний твір М. Євшана – "Літературні замітки" – критична стаття, характеристика творчості письменника Богдана Лепкого. У цій статті Євшан різко критикує творчість Богдана Лепкого. Вже на початку він зауважує, що мотиви збірки п'ятирічної давності і найновішої майже однакові. Євшан закидає, що автор апелює лише до "серця", подібно тому, як це робив Шевченко. Проте він вважає, що це ризиковано – мати такий "прапор". Адже не відомо, чи отримає Лепкий перемогу над серцями, так як її колись отримав Шевченко.

У цьому творі письменник виокремлює поняття "публіки". Він пише, що вже не має "народу", на який можна покластися, є тільки публіка, яка здатна приймати, або критикувати твір, або письменника в цілому. "...Публіка химерна... її ласка подібна панській – вона на швидкому коні їздить...", - пише Євшан. Він говорить, що жодний поет, який творить заради мистецтва не буде рабом такої публіки, натякаючи при цьому на неправильну поведінку Лепкого. Стосовно актуальності: Євшан вже тоді писав про "Мистецтво заради мистецтва", яке було головним мотивом Хосе Ортега і Гассета у "Дегуманізації мистецтва". Євшан казав, що "коли тебе опанував демон поезії, коли дійсно мусиш говорити те, що Бог поклав у душу, то не йди з цим по-між публіку". Він вважав, що справжня поезія створена не для всіх, і не для того, щоб зворушити усі серця. Подібно тому, як Хосе Ортега і Гассет казав, що істинного мистецтва не зрозуміти тим, хто опікується долею Хуана і Марії . Це була прогресивна на той час думка Євшана, характерна для напрямку "Української хати" як видання модерністів. Стосовно стилю написання, то він різко критичний, місцями зустрічається їдка іронія. Приміром, аналізуючи вірш Лепкого про море, Євшан говорить, що так про море може написати кожен, хто жодного разу на морі не бував, а лише щось про нього чув, і наводить цитату Кримського, закидаючи у такий спосіб Лепкому, що: "...Краще жить поетично і чарівно мовчать..." Євшан звинувачує Лепкого в одноманітності, у тому, що його поезія не еволюціонує, і взагалі поезією важко назвати те, що є просто: "хорошим віршем". І не менш різко він закінчує статтю: "ясно з усього попереду сказанного: не годен!" [4].

Наступний проаналізований твір – нарис, присвячений пам'яті М. Коцюбинського "Над свіжою могилою". Автор розповідає історію останньої зустрічі з Коцюбинським, описує свої відчуття, викликані смертю Коцюбинського, радіє з приводу того, що його поховали там, де він хотів бути похованим. Євшан каже, що день, у який ховали Коцюбинського був прегарний – такий же світлий. Як постать Коцюбинського.

І у той самий час Євшан розповідає, що публіка швидко забула про втрату, за дві години, вона почала пити квас, втамовуючи спрагу, все було як до того. Проте Євшан не звинувачує публіку в такій поведінці. Навпаки, він вважає це знаковим моментом. Знов таки звертаючись до мотиву "мистецтва не для всіх" – у цьому вартість даного нарису, як носія прогресивної і актуальної і досі думки. "Широка публіка не тямить вартості коштовних каменів: їй давай мішками мідяну монету – тоді вона буде бити в долоні", - пише Євшан. Письменник говорить, що на противагу багатьом іншим "творцям" саме творчість Коцюбинського була варта уваги і високо цінувалася тими, хто дійсно розуміється на справжньому мистецтві. Євшан говорить, що у Коцюбинського не було творів, які " могли б йти як метелик в десятках тисяч екземплярів по-між маси". Він був письменником популярним не для всіх, а для "вибраних..."

У цьому творі мова Євшана поетична, сповнена яскравих порівнянь та метафор: "Широка публіка не тямить вартості коштовних каменів: їй давай мішками мідяну монету – тоді вона буде бити в долоні", "Сумно чути той салютний голос, але відрадно на душі, що таки його чуєш, що не придавлює тебе зовсім пустиня та мертвота. Як бабусина казка дітей в глухий осінній вечор, так заспокоює тебе його голос" [5].

Варто сказати, що творчій доробок М. Євшана не лише збагачує наше уявлення про літературний процес минулого, а й дає поштовх до роздумів щодо сучасної літературної ситуації, методології літературно-критичного аналізу художніх явищ. Справжній твір мистецтва у Євшана – це крок до недосяжного ідеалу, переборення життєвої дисгармонії, - це частинка душі автора [7].

6. Список знайдених публікацій М. Євшана

"Літературні записки" (З приводу книжки М.Вороного. – На долах нашого культурного життя); "Луначарський. Великий народний поет"; "Дещо про українське пись-менство в Галичині"; "Новини нашої літератури"; Арне Гарбог "Новий рік" (переклад Євшана); "Проблеми творчости"; "Суспільний і артистичний елемент у творчости"; "На літературні теми"; "Леся Українка", "Поетична творчість Івана Франка"; "Боротьба генерацій і українська література"; кілька своїх публікацій М.Євшан присвятив Кобзареві: "Релігія Шевченка", "Тарас Шевченко". Також Євшан здійснював численні переклади з німецької мови.

"На літературні теми", "Леся Українка", "Поетична творчість Івана Франка".

Список використаних джерел:

  1. Матеріали з історії національної журналістики Східної України початку ХХ століття. / Уклад. Н. М. Сидоренко, О. І Сидоренко. – Київ: Дослідницький центр історії української преси, 1999. – 448 с.

  2. Словник українських псевдонімів. / Уклад. О. І. Дей. – Київ: вид-во Наук. думка, 1969. – 558 с.

  3. Євшан М. А. Іван Франко і галицька Україна // Українська хата. – 1913. – С. 463 – 467.

  4. Євшан М. А. Літературні замітки // Українська хата. – 1913. – С. 758 – 762.

  5. Євшан М. А. Над свіжою могилою // Українська хата. – 1913. – С. 254 - 257.

  6. http://www.ukrlit.vn.ua/article/91.html#

  7. http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1218

  8. http://uk.wikipedia.org

3

Loading...

 
 

Цікаве