WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЖурналістика, ЗМІ → " Журнал ""Дукля"" (Словаччина, 9953–254 рр.): організаційний, проблемно-тематичний та жанровий аспекти авто" - Курсова робота

" Журнал ""Дукля"" (Словаччина, 9953–254 рр.): організаційний, проблемно-тематичний та жанровий аспекти авто" - Курсова робота

У підрозділі 1.3. "Історія створення та основні етапи функціонування журналу "Дукля" розкрито п'ятдесятилітню еволюцію видання.

"Дукля" заснована як альманах-квартальник у березні 1953 року при видавництві КСУТ Чехо-Словаччини членами Гуртка українських письменників при Спілці чехо-словацьких письменників (Ю. Боролич, В. Зозуляк, Ф. Іванчов, А. Кусько, Ф. Лазорик, І. Мацинський, М. Питель, І. Прокіпчак, О. Рудловчак, М. Шмайда).

П'ятдесятирічний шлях журналу "Дукля" був нелегким. Тематичну спрямованість, зміст, регулярність опублікованих матеріалів і тираж (1 тис. примірників) визначали власні можливості літературних сил Пряшівщини. Гальмували розвиток видання часті зміни складу й керівництва редакції. Свого часу на чолі журналу стояли: І. Мацинський, Ю. Боролич, Ф. Іванчов (1953–1956), Ф. Лазорик (1956–1957), Ф. Іванчов (1958–1967, 1970–1971), Ф. Ковач (1967–1969, 1972–1989), М. Ілюк (1990–1991), І. Яцканин (1992–2004). Помічником редакції виступала редакційна колегія.

"Літературно-художній та громадсько-політичний" (з 1966 року – "літературно-мистецький та публіцистичний") профіль видання зумовлював його тематику, структуру, розгалуженість рубрик, визначав характер публікацій.

Упродовж років на сторінках "Дуклі" існували відділи "Поезія", "Художня проза", "Сатира і гумор"; "Переклади", "З чеської прози", "Голос Радянського Закарпаття", "Мости дружби", "До антології дружби"; "Критика і публіцистика"; "Про нас пишуть", "Знайомтесь", "Із роду в рід"; "Мистецтво", "Театр", "НХС", "Етнографія і фольклор", "Звичаї"; "Бібліографія", "Нові книги".

Хронологічно історію журналу "Дукля" можна поділити на чотири періоди: етап становлення: 1953 – 1956 роки; кульмінаційний: кін. 50-х – 60-ті роки; прорадянський: 1970-ті – 80-ті роки; реабілітаційний: 1989 – по даний час.

На початку свого існування альманах, виконуючи заманіфестоване у першому номері зобов'язання "активізувати літературні сили краю і спрямувати їх на будівництво соціалізму"2, друкував багато "псевдолітератури" низької художньої вартості: панегіричні вірші на патріотичну й соціальну тему, оповідання, нариси, публіцистичні статті про трагізм війни й мирні будні розбудови "соціалістичного суспільства". Це було зумовлено "неіснуванням" літературної критики, яка зводилася до анотацій-повідомлень про вихід з друку нової книжки: про її тему, ідею, авторський задум, переказування змісту.

З кінця 50-х років на сторінках "Дуклі" формується українська літературна критика Словаччини у публікаціях Ю. Бачі, М. Гиряка, Ф. Гондора, І. Мацинського, В. Хоми, А. Червеняка, А. Шлепецького та ін. Альманах тоді поповнився мистецькими зразками творчості Є. Бісс, Ю. Боролича, І. Галайди, С. Гостиняка, В. Дацея, Й. Збіглея, Ф. Іванчова, І. Мацинського, Й. Шелепця, М. Шмайди. Орган друкував твори "шістдесятників", репресованих письменників, подавав інформацію про загальноукраїнське культурне життя. Завдяки редакційній організації І. Мацинського та життєвій філософії Ю. Бачі, полемічному слову Ф. Гондора часопис "Дукля" у 1960-х роках став явищем загальноукраїнського значення, виконуючи функції, які мала б виконувати загальнонаціональна преса щодо українців поза межами України.

Вторгнення 1968 року в Чехо-Словаччину радянських військ зруйнувало відрадні тенденції оновлення культурного життя української громади. З літературного процесу були вилучені кращі його представники: Ю. Бача, В. Дацей, С. Макара, І. Мацинський, М. Мушинка, Й. Шелепець, М. Шмайда. На літературній арені лідерами стали В. Зозуляк, І. Прокіпчак, які ще на початку десятиліття перебували на периферії культурного життя. Тогочасну критику журналу творили В. Коман, Ф. Ковач, М. Роман поверховими рецензіями на окремі видання та оглядовими працями про життя і творчість письменників. У результаті – двадцять років застою в українському літературному житті.

Другий розділ "Проблемно-тематична палітра журналу "Дукля" складає аналіз півстолітнього розвитку пряшівської літератури, здійсненого у діапазоні творчих пошуків авторів видання.

Підрозділ 2.1. "Поетичні твори" розпочинається тезою, що у продукції журналу "Дукля" провідне місце займає поезія, а поетичний доробок видання охоплює тексти різнотипної образності й версифікаційної майстерності.

У перші три роки поезію альманаху репрезентували Ф. Лазорик та І. Мацинський, які творили в річищі культівських тем і художніх засобів.

Наприкінці 50-х років XX століття поетичний дискурс "Дуклі" поповнили представники "середнього покоління": Ю. Бача, В. Гайний, І. Галайда, Й. Збіглей, С. Макара, Й. Шелепець. Вони засвідчили тенденцію до індивідуалізації тогочасного літературного процесу, представивши гостру поетичну публіцистику (Ю. Бача), експресіоністичну поезію фрагментів (І. Галайда), хрестоматійний гладкопис (Й. Шелепець). Кульмінацією формальних експериментів стали "фігурні вірші" C. Макари.

З-поміж пряшівських поетів-шістдесятників найвиразніше порушував традиційність тем і форм Й. Збіглей. Зв'язок із загальноукраїнською словесністю того часу найчіткіше простежується у віршах В. Гостиняка. У 60-х роках XX cтоліття автори-початківці М. Дробняк, М. Немет, а за ними – Н. Гиряк, М. Бобак утверджували на сторінках "Дуклі" нову концепцію життя, нове розуміння моралі й гуманності, яке втілювали у некласичних формах, свіжих образах, оригінальних художніх засобах. Вони прагнули схоплювати життя в його суперечностях і конфліктах, тому зосереджувалися на дрібних спостереженнях і настроях, на власних рефлексіях стосунків зі світом.

Протягом 70-х–90-х років когорту поетів журналу поповнили постаті В. Конопелця, С. Сухого, тексти яких гідно представили місцеве віршоване слово на світовій арені. Своєрідним феноменом можна вважати жіночу поезію Г. Коцур, М. Няхай, Л. Ярмак.

У підрозділі 2.2. "Художня проза" проаналізовано прозовий доробок журналу, представлений переважно "малими" жанрами: оповіданнями, новелами, нарисами, етюдами, ескізами, есе тощо.

Перші п'ять років існування альманаху домінувала "мала проза" Ю. Боролича, І. Гриця-Дуди, В. Зозуляка, Ф. Іванчова, А. Куська, Ф. Лазорика, І. Мацинського, І. Прокіпчака, М. Шмайди. Тематика їхніх творів обмежувалася життям села, його історією та тогочасними проблемами. Сюжети творів будувалися за принципом зіткнення позитивних і ворожих тенденцій, втілених у конкретних постатях. Трафаретності тем, сюжетів, відповідали спрощені засоби художнього зображення та описово-розповідна манера викладу.

Наступні десять років (1958–1968) окреслили якісно іншу епоху в історії художньої прози "Дуклі". Молоде покоління письменників (В. Дацей, Й. Шелепець, Ю. Бача, Є. Бісс, І. Мацинський, І. Галайда, М. Немет, С. Гостиняк) розширювало тематичний діапазон творів, увиразнювало індивідуальну цінність людини з її внутрішнім світом, сферою бажань і прагнень, ускладнювало спектр формальних можливостей малої прози.

Сьоме десятиліття втратило попередні досягнення, силоміць вилучивши з літературного процесу Ю. Бачу, Є. Бісс, В. Дацея, І. Мацинського, М. Шмайду. Художню прозу журналу тоді репрезентували: "художні документи соціалістичних перетворень" В. Зозуляка, художньо-документальні нариси й гуморески Ф. Іванчова, олітературнені народні оповіді А. Галчак. Найбільшу цінність з-поміж прозової продукції "Дуклі" 70-х років становлять соціально-психологічні етюди з життя міста й села С. Ганущина, а також психологічно-філософські замальовки І. Галайди.

У 80-х–90-х роках ХХ століття на літературну арену журналу повернулися Ю. Бача, Є. Бісс, В. Дацей, М. Шмайда. До них приєдналися молоді автори Н. Вархол, М. Мальцовська, М. Немет, І. Яцканин, які вдихнули свіжі сили в українську прозу Словаччини.

Вагомим аргументом наполегливих шукань пряшівськими письменниками нетрадиційних естетичних та суспільних еталонів, свіжих форм і засобів моделювання дійсності ставали публікації в "Дуклі" уривків з епічних полотен М. Шмайди, В. Зозуляка, Ф. Лазорика, М. Дробняка, В. Дацея, Ю. Боролича.

У підрозділі 2.3. "Літературно-критична публіцистика" досліджується процес поглиблення критичного мислення в контексті журнальної публіцистики.

Критичні тексти часопису "Дукля" засвідчили еволюцію в розумінні основних літературознавчих питань: від публіцистичних, ідейно-змістових аспектів літератури як одного з виявів дійсності ("літературно-критичної публіцистики") до естетичних законів творення письменства як специфічної форми пізнання й зображення довкілля ("публіцистичної критики")3.

Публіцистичність критичного мислення найбільше увиразнилася протягом перших років існування журналу, передусім при розгляді розуміння суті літератури, її суспільних функцій і закономірностей творення. У період культу особи Сталіна, домінувала ідеологема літератури як "частини загальнопролетарської справи" розбудови нового суспільства, яка скеровувала головне завдання письменника на ілюстрування "прогресивних" ідей, слушності партійних рішень, далекоглядності великих ідеалів і прищеплювання їх читачам.

На межі 50-х–60-х років парадигмою ставало розуміння літератури як художньої творчості, якій притаманні свої внутрішні закони розвитку. Поступово увиразнювалося питання про художність твору, про право авторів на експериментування у галузі архітектоніки і жанру, наполегливо артикулювався формат формально-стильових пошуків. На сторінках "Дуклі" розгорнулася полеміка щодо місцевих літературних традицій, яка резюмувала міркування про місце письменницької спадщини і міру її використання у розвитку словесності краю. Розвиток критики видання закладав основи теорії літературної критики.

Loading...

 
 

Цікаве