WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЖурналістика, ЗМІ → Моральний та юридичний аспекти свободи преси - Курсова робота

Моральний та юридичний аспекти свободи преси - Курсова робота

Законодавство України забезпечує широкі можливості для творчої реалізації журналіста, гарантує йому право на свободу слова, преси та творчості, визнані міжнародними нормами і закріплені в міжнародних правових документах.

М. Драгоманов розглядав свободу слова ґк одну з обов'язкових конституційних норм, причому зробив вагомий внесок у реалізацію цього принципу (...). Прагнучи, за словами професора Р. Іванченко, допомогти визвольному рухові знайти правильну теорію побудови демократичного суспільства. Драгоманов розробив у 80-х роках XIX століття федеральну конституцію, у проекті якої наголос робиться на саме на свободу слова, інші демократичні свободи та їх гарантії [10].

Параграф 17 Конституції УНР (1918) проголошував, що „...громадянин УНР і ніхто інший на території її не може бути обмежений в правах слова, друку..." [28]. Однак, розділ VIII цього документа передбачав: „У випадку державної необхідності (під час війни або внутрішніх заворушень) можуть громадянські свободи бути частю обмежені, частю припинені... Котрі громадянські свободи і в якій мірі мають бути тоді припинені. Має означати спеціальний закон, виданий звичайним порядком" [17].

На сьогоднішній день основні засади свободи преси сформульовані безпосередньо у законодавчих актах держави й у міжнародних правових документах. У „Декларації прав людини", що була прийнята на Генеральній Асамблеї ООН 10 грудня 1948 року й виконання якої перебуває під міжнародним контролем, у статті 19 зазначено: „Кожна людина має право на свободу переконань і на вільне висловлювання їх, це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань і свободу шукати. Одержувати й поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами й незалежно від державних кордонів [18].

Загальновизнані міжнародні норми щодо свободи слова, преси і творчості увійшли в нову Конституцію України [18].

Щоправда, формулювання щодо свободи слова в Конституції України є далеко не досконалими й не бездоганними. Вона визначає політико-правовий зміст свободи слова. У статті 34 Основного Закону записано, що кожному гарантується право на свободу думки, слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно. Письмово або в інший спосіб – на свій вибір [14].

Зауважимо, що Конституційні гарантії свободи слова в Україні базуються на відповідних нормах міжнародного права, являють собою їх своєрідне логічне продовження. Зафіксовані в Конституції України принципи, норми і положення щодо прав на свободу слова загалом відповідають загальноприйнятим стандартам, міжнародним конвенціям з прав і свобод людини.

У другій частині статті 34 Конституції України встановлені обмеження на здійснення цих прав на підставі окремого закону. „...в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочином, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя" [14].

Така невизначеність у законодавстві може призводити, і як свідчить практика, нерідко призводити до того, що публікація у ЗМІ (навіть достатньо обґрунтована) щодо корумпованості окремих представників державної влади може розглядатися як загроза національній безпеці, або як така, що підриває авторитет правосуддя.

Нова конституція України зафіксувала право кожного на свободу думки, слова, переконань. Однак, поняття „свобода преси" залишилося поза межами Основного Закону, це можна розглядати як ущемлення свободи масової інформації. Це факт, по суті, означає, що свобода преси в Україні конституційно не гарантується, особливо, якщо враховувати вище названі обмеження свободи слова, встановлені другою частиною статті 34 [22].

Для діяльності журналіста важливим є ще дві статті Конституції України, знання яких для нього обов'язкові. Стаття 32 захищає приватне життя громадянина. „Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків , визначених законом і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини" [14].

Парадоксально, але на відміну від нині чинного Основного Закону України, де відсутнє поняття „свобода преси", навіть Конституції СРСР і УРСР містили його. Точніше, свобода преси там лише декларувалася.

За змістом усі варіанти радянських конституцій виглядали достатньо демократичними. Так, глава 7 радянської конституції 1977 року була цілком присвячена основним правам, свободам і обов'язкам громадян. У статті 50 гарантувалися свободи: слова, преси, зборів, мітингів і демонстрацій. Стаття 48 також проголошувала ці права і свободи. У тому числі і свободу преси [18].

Проте, у підрадянській Україні журналістика функціонувала як засіб панування номенклатури та окупаційно-імперського режиму, а не як засадничий елемент демократичного цивілізованого устрою, через який вільна людина реалізує одне з основних своїх прав – права на свободу слова.

На жаль, хоч законодавство України забезпечує і гарантує журналісту право на свободу слова, преси та творчості, однак, немає нічого складнішого, ніж забезпечення на практиці цієї задекларованої в законодавстві свободи.

Розділ 3

Свобода преси в Україні

За твердженнями вчених, дослідників цієї проблеми „Повноцінна свобода преси, правова і моральна відповідальність журналістів належать до вищих цінностей демократії, яка, однак. Є не кінцевою станцією, а процесом суспільного розвитку. Рівень свободи слова завжди є відносним, він обмежений низкою правових. Політичних. Фінансово-економічних, моральних та інших чинників. Проте, повною мірою скористатися наявними можливостями, ресурсами і шансами здатна лише особистість, яка керується принципами свободи і відповідальності" [16].

Існує думка про те, що „Громадяни України не отримують достовірної інформації про соціально-політичні події. Українське суспільство існує окремо від держави. В українському інформаційному просторі панує офіційна думка. І це спричинює інформаційну нестабільність, яка, у свою чергу, загрожує створенням нестабільної ситуації у суспільстві" [27].

Наприкінці 2002 року у Верховній Раді пройшли слухання щодо дотримання в Україні закону про свободу слова. Виступи та свідчення експертів і журналістів тоді довели слушність та обґрунтованість принаймні двох положень. По-перше, існування політичної цензури в Україні є незаперечним фактом. По-друге, технології обмежень свободи слова стають дедалі витонченішими, результуючись, як у відповідній релакційній політиці друкованих та електронних медіа, так і у практиці самоцензурування, до якої нерідко примушують журналістів [30].

Необхідною передумовою свободи та незалежності мас-медіа є їхня господарська життєздатність. Адже ринкова економіка не лише відкриває певні можливості для розвитку ЗМІ, а й вимагає нових підходів, значно більших зусиль, аніж за умов партійно0державного контролю [14].

Також очевидно те, що впливовість преси та аудіовізуальних засобів масової інформації є важливим критерієм і водночас фактором розвитку не тільки демократії, а й економіки та суспільства. Український досвід державотворення ще раз підтверджує, що освоїти демократичні методи не вдасться без труднощів. До найважливіших цінностей сучасного демократичного суспільства, поза сумнівом, належить свобода, яка, втім, завжди є відносною і соціально детермінованою [16].

Свобода слова стосується не лише ЗМІ, як дехто вважає, а й всіх споживачів інформації, які потребують правового захисту від можливої упередженості, психологічного тиску з боку мас-медіа, неякісної чи, навіть, шкідливої інформаційної продукції.

Певну загрозу вільному демократичному суспільству створює монополізація медіа-концернів. Навіть тоді, коли вони певною мірою дотримуються принципу плюралізму думок і не заперечують проти розмаїття тем. Адже, скажімо, добре відомо, що потужні ЗМІ всупереч національним інтересам здатні нав'язувати свої цінності, власні „правила гри". Безпосередній вплив на соціальну поведінку людей і формування їх ідентичності значно посилюють правову та моральну відповідальність мас-медіа перед суспільством і державою [16].

У липні 2002 року в структурі Адміністрації президента було створене Головне управління інформаційної політики, основна функція якого – управління інформаційним простором України, що здійснюється поза межами правового поля. Його так зване „know how" у сфері політичної цензури стало видання вказівок щодо змісту інформаційних програм телебачення. Радіо, статей у пресі. Тиск у різноманітних протизаконних формах на журналістів та окремі ЗМІ, що намагаються об'єктивно висвітлювати суспільно-політичне життя країни як на загальнонаціональному, так і на регіональному рівнях [30].

Loading...

 
 

Цікаве