WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЖурналістика, ЗМІ → " Творча діяльність та взаємини Уласа Самчука у період Другої світової війни на матеріалах газети ""Волинь""" - Курсова робота

" Творча діяльність та взаємини Уласа Самчука у період Другої світової війни на матеріалах газети ""Волинь""" - Курсова робота

У січні-березні 1942 року з-під пера Уласа Самчука з'являється ряд передовиць, присвячених важливим датам національного календаря - "22 січня" [34], "Крути" [42], "Шевченко" [56]. Насамкінець, він пише статтю "Так було - так буде"[53], яка стала причиною усунення його від редакторства і послідуючого арешту. Ця передовиця Уласа Самчука, як і багато інших, може бути зразком підцензурної української журналістики з відповідними їй атрибутами — езоповою мовою, алегоричністю форми і вислову, перенесенням актуальної проблематики у часі, просторі. Візьмемо хоча б такий фрагмент даної публікації: "Історія вписує нову сторінку. На мапі Європи закреслюється новий простір з назвою Україна. Песимісти (тобто німці) вбачають у тому новий зміст, нове призначення ("новий порядок"). Але ні один песиміст не заперечить нам, що над цим простором пройшли віки, що тут було життя і лилась кров. "Песимісти не заперечать нам нашої душі (нації), яка формувалась віками, і яка діяла, діє і діяти буде! Песимісти протягом двох років (1941-1942 років) не переродять нас, а що найголовніше - не винищать тих міліонів і міліонів дуже цупких, по суті, духом людей, які, коли треба, влізуть і під землю, щоб тільки не бути зметеним з поверхні планети" [53].

Німецька цензура, хоч і з запізненням, оцінила небезпеку передовиці "Так було - так буде"[53]. В донесенні начальнику поліції і СД №187 (Айнзацгрупа, місце дислокації - Київ) у Берлін від 30 березня 1942 року йшлося: "У Рівному начальник Сіпо і СД конфіскував №32/51 газети "Волинь" за 22 березня 1942 року через статтю одного із прихильників Мельника, Самчука, зміст якої був ворожий щодо німців. 21 тисяча примірників цього номера були знищені" [67,с. 558]. Інше донесення начальника поліції безпеки і СД з Києва за №191 від 10 квітня 1942 року, яке, як і наведене вище, зберігається в бундесархіві у Кобленці, доповнювало: "Є припущення, що Головний редактор газети "Волинь" у Рівному Улас Самчук це керівник мельниківського руху на Волині та Поділлі. У передових, усупереч цензурі, він завжди робив приховані намічування проти німецьких поневолювачів. Члени його групи рекрутуються з поміж інтелігенції, переважно з "кращих кругів" [16;Р-280,53].

Володимир Косик вважає, ніби був знищений весь тираж газети "Волинь" від 22 березня 1942 року [25,с.83], що не відповідає дійсності, оскільки він становив тоді близько 40 тис. примірників, тобто 18-19 тис. примірників газети дійшли до читача. Окрім того, в якійсь частині тиражу передовиця Уласа Самчука "Так було - так буде" була замінена на матеріал "Англійські війни" (без підпису) про історію британської зовнішньої експансії. В Рівненському облдержархіві зберігаються обидва примірники газети.

У лютому 1942 року в Бабиному Яру були розстріляні редактор "Українського слова" Іван Рогач, Олена Теліга – подруга Уласа Самчука, яку письменник характеризував як "кремінь, що викресував іскри, і бравурну гусарську поставу героїзму". На це звірство фашистів та й на інші, які вони чинили по всій Україні, Улас Самчук відповів статтею "Так було - так буде!" Це був голос зрозпаченого страшною війною, але нескореного українського народу. 2 травня 1942 року Улас Самчук занотував у щоденнику: "Стаття "Так було - так буде" стала найпопулярнішою зо всіх написаних мною за останній час. Вона частинно разом з газетою була конфіскована, але велика кількість часопису пішло в терен. Статтю переписувано, перевидано на цикльостилі, а деякі числа газети "Волинь" були передавані з рук до рук і зовсім зачитані. Рівно ж стаття була кілька разів перекладена на німецьку мову і читались у райхскомісаріаті усіма відповідальними представниками цього уряду"

Після публікації статті "Так було-так буде": "Любимо землю наших предків, горимо бажанням для неї жити, хочемо для неї працювати. Це не є наша химера. Песимісти протягом двох років не переродять нас, а що найголовніше - не винищать тих мільйонів і мільйонів дуже цупких людей, які коли треба, увійдуть і під землю, щоб тільки не бути зметеними з поверхні планети. Це є зов нашої крові, наказ тієї вищої і мудрої сили, яка всім на землі сказала: "Будьте!" і тепер, коли зміцнюємо і розбудовуємо свою незалежну і самостійну державу, не забуваймо згадати тих, хто поклав на її вівтар кращі роки свого життя" [53] Улас Самчук був заарештований СД і місяць провів у Рівненській в'язниці на Грабнику. Після виходу з тюрми Самчуку, під загрозою нового арешту, було заборонено писати на політичні теми і поспішно зараховано його до німецького інформаційного бюро як кореспондента. Це останнє зумовлювалось тим, що тепер незручний автор опинявся під постійним контролем німецької адміністрації. Про те, що такі заходи з боку окупаційної влади не були поодинокими, свідчить той факт, що співробітником ДНБ в Києві був також Аркадій Любченко [73,с.132].

Стаття "Так було-так буде!" після цензури появилася на першій сторінці часопису "Волинь" накладом 40 тисяч примірників 20 березня під формальною датою 22 березня 1942 року. І такого вільнодумства фашисти не могли пробачити - кинули до Рівненської в'язниці.

У донесенні за №187 від 30 березня 1942 року секретній службі Райху доповідалось про те, що в Рівному начальник Сіпо й СД конфіскував №32/51 газети "Волинь" за 22 березня 1942 року через статтю Уласа Самчука, зміст якої був ворожим щодо німців, 21 тисяча примірників цього номера була знищена. [20;с.90]

РОЗДІЛ 3

ТВОРЧІ ВЗАЄМИНИ УЛАСА САМЧУКА

3.1. Подорожево-репортерська публіцистика

Hе меншу, ніж передовиці, вартість для української журналістики, української громадсько-політичної думки та історії українських визвольних змагань періоду Другої світової війни має подорожево-репортерська публіцистика Уласа Самчука. Сюди слід віднести нарисові серіали "Крізь бурю й сніг" [30], "У світі приблизних вартостей" [54], "У світі упадку та руїни" [55], "Колеса мусять крутитись ..." [69], які, будучи видрукувані "Волинню", обійшли значну частину легальної української періодики.

Репортажі Уласа Самчука стали результатом його поїздок Україною у 1941-1942 роках - до Києва, Харкова, Полтави, Кременчука, та відрядження до Німеччини у 1943 році. Під час поїздок Україною Улас Самчук зустрічався з багатьма діячами української культури: у Києві – з І.Кавалерідзе, А.Любченком [44,с.65], у Кременчуці - з В.Петровим (Домонтовичем) [44,с.216-235], у Харкові - з Ю. Бойком, Ю. Шевельовим, А. Гаком, Д. Нитченком, О. Вараввою, О. Веретенченком [44,с.182-183], у Полтаві - з Г. Ващенком [44,с.250-258].

Одночасно, перебуваючи в Києві та інших містах, Улас Самчук підтримував організаційні контакти з діячами ОУН(м) - О. Ольжичем, О. Телігою, І. Рогачем, І. Ірлявським, О. Чемеринським, О. Штулем та ін. [75,с. 15], мав зустрічі з представниками української адміністрації - міським головою Києва В. Багазієм [44,с.16-18], міським головою Харкова О.Семененком, ректором Харківського університету М. Ветухівим [44,с.247], відбув виступи перед досить широкою аудиторією у Кременчуці 12 серпня 1942 року [44,с. 224-226], у Харкові 16 серпня 1942 року [44,с.246-247]. Зокрема, у Харкові Улас Самчук порушив питання розколу в ОУН, говорив про примарність перспектив утворення самостійної української держави під німецькою окупацією та ін.

Репортажі Уласа Самчука про перебування на Східній Україні під загальною назвою "У світі упадку та руїни", уривки з його художніх творів, зокрема роману "Марія", друкувались влітку-восени 1942 року в часописах "Лубенський вісник", "Дніпрова хвиля" (Кременчук), "Нова Україна" (Харків), "Український засів" (Харків) та ін. Вони мали значний резонанс і справили помітний вплив на українське населення Східної України. Так, кореспондент "Дніпрової хвилі", розповідаючи про зустріч Уласа Самчука з жителями Кременчука, оцінив роман "Марія" як "грізний акт обвинувачення проти Сталіна, проти всього большевицького режиму,... що тремтить болем, палає гнівом, кличе до помсти", а настрій аудиторії зафіксував як "схвильований і збуджений", бо літературний твір для неї став "канвою для відтворення образу власної пам'яті, власного спогаду про жорстокі й голодні часи московсько-большевицької окупації, про сплюндровану большевицькими володарями Україну" [44,с.225].

Подорожеві нариси Уласа Самчука дослідниця його творчості А. Власенко-Бойцун оцінила як "суб'єктивні спостереження, подані з погляду європейця-патріота, якого болить руїна і відсталість його батьківщини" [9,с.126]. Така оцінка точніше відображає характер публіцистики Уласа Самчука 1942-1943 років ніж та, що їй дав Юрій Безхутрий, назвавши "аполітичними подорожніми враженнями і нотатками" [11,с.14].

Loading...

 
 

Цікаве