WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЖурналістика, ЗМІ → " Творча діяльність та взаємини Уласа Самчука у період Другої світової війни на матеріалах газети ""Волинь""" - Курсова робота

" Творча діяльність та взаємини Уласа Самчука у період Другої світової війни на матеріалах газети ""Волинь""" - Курсова робота

Окремо слід розглянути позицію "Волині" і щодо сфери народного господарства. Основну думку з цього приводу висловив головний редактор часопису в першому ж числі "Волині": "Ми переконані, що найліпшим свідоцтвом національної зрілості є не кілька політичних груп чи партій, а організовані й забудовані всі клітини національної спільності народу" ("За мужню дійсність"). Допомагати забудовувати українцям одну з таких клітин, а саме господарську сферу, активно взялись працівники "Волині". Серед тодішньої української інтелігенції поширена була думка про те, що головною причиною їхнього політичного безсилля є неповне включення українського суспільства в усі царини національного житття, особливо – економіку. Цю думка не раз намагались довести широкому читацькому загалу "Волині": "Сьогодні мало щось хотіти, треба одразу щось і знати... Треба знати, що народ є тоді міцний і тоді готовий на все, коли в його руках знаходиться все – від сільської чепіги до тяжкої індустрії..." ("З Новим роком!"[40])

Дійсно, національне господарство та економіка – це одна з головних підстав потужності і сили кожної держави. В умовах війни, коли українців офіційно не допускали до збройної боротьби - "Волинь" закликала завойовувати економічні позиції: "Засукати рукава й до праці... Бо у цьому є наша сила, яка необхідна нам, щоб зайняти належне і гідне становище в сім'ї народів світу. Не можна сьогодні думати, що тільки політична зрілість чи національна свідомість врятує нас від загибелі..." ("Героїзм наших днів"[12])

Традиційно склалось, що українці в більшості своїй були зайняті в сфері сільського господарства і не займали домінуючих позицій в інших галузях економіки та у містах. Вважалося за необхідне виправити це становище: "Промисел, торгівля, міста – ось ті найбільші і найболючіші завдання, які негайно треба вирішити. Всі ці ділянки організованої народної структури були не в наших руках. На нашій землі були фабрики, але не наші... На нашій землі були і є міста, але всі вони переважно не наші, не українські... Мусимо також психологічно освоїти і завоювати наше місто. Місто – це розум народу, і той розум мусить бути наш..." ("Завойовуймо міста"[63])

Ставши на чолі редакції "Волині", Улас Самчук не облишив спроб пошуку шляхів порозуміння між двома частинами ОУН, хоч не завжди знаходив у ньому підтримку з боку ПУНу та наражався, як правило, на обструкцію політичних опонентів з ОУН(б). В ім'я України можна "поступитись не одним груповим забобоном", - писав він у вересні 1941 року. В той же час не можна "приносити жертви включно до жертви крові" в ім'я провідництва. "Не маємо права тратити часу на взаїмну гризню. Не гідно порядного націоналіста бути сліпим і німим на те, що діється навкруги. Той, хто це почне, той, що кине зерно розбрату буде осуджений не нами, а його проклине історія" [39].

Характерним мотто статей Уласа Самчука, писаних у кінці 1941 року, став заклик до політичної розважливості і спокою. "Чому було стільки рожевого оптимізму і стало стільки чорного песимізму? - запитував редактор у статті під назвою "Рівновага"[49] 23 жовтня 1941року - Чи щось у нашій дійсності змінилось? Певно, в окремих випадках так, але в загальному від нас ніхто не вимагає ствердження чогось протилежного... Потрібно серед усіх цих обставин зберегти розважливість, виявити максимум розумної ініціативи, спричинитися до організації й розбудови нашого таки життя й тим самим засвідчити своє позитивне наставлення до всього того, що діється на наших очах. Бо інакше бути не може. Так воно є, й змінити його ніхто з нас не є покликаний".

Однак примиренство Уласа Самчука не можна абсолютизувати, оскільки тоді ж він стверджував: "Завжди програє той, хто перший повірить в те, що призначення людини бути лише і виключно мирною, доброю, справедливою, хто перший складе зброю, хто перший піднесе руки вгору" ("Європа") [38]. Як логічне продовження цієї тези виглядає самостійницький по своїй суті заклик редактора "Волині" до опори на власні сили у політичному, господарському, культурному самовизначенні: "Кожного політика, який дивиться на приклад большевиків, чи фашизму, чи національ-соціалізму і якому здається, що це можна повторити зараз у нас, треба негайно посилати під добре холодну прискавку. Бо кожний такий добродій робить цілій нації ведмежу прислугу, даючи у руки інших усе наше господарське економічне і навіть культурне життя, а собі лишаючи голу фантазію й безплідну абстрактну мрію" [39].

Ряд передовиць, написаних Уласом Самчуком, давали конкретні, практичні вказівки щодо вирішення проблем сільського господарства, промисловості, освіти. Так у статті "Господарство і праця" відмічалось, що господарська самостійність і економічна потужність залежать не стільки від природних багатств краю, скільки від здібності, освіти, виховання, а також цвілевої і конкретної праці людей, що його населяють. Звідси - необхідність інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, підвищення його культури [61]. Це завдання було конкретизоване в передовиці "Наше село": треба покращити видатність ріллі, поліпшити сорти зерна, овочу, городини, раси худоби, піднести гігієну та життєвий рівень. Ще одне завдання села - дати місту "різного роду ремісників", своїх людей у промислі і торгівлі [8], оскільки " на нашій землі були й є міста, але всі вони переважно не наші, не українські... Передовсім мусимо завоювати і психологічно освоїти наше місто. Місто це розум народу і той розум мусить бути наш" ("Завойовуємо міста") [63].

Всі названі заходи, як на селі, так і в місті, повинні були базуватись на підвищенні освітнього рівня. "Село консервує і зберігає біольогію. Воно утримує в чистоті кров. Воно згромаджує ширший матеріал, але воно не дає Нації, того завершення безчинного матеріалу без мети й призначення. Сьогоднішня молода українська людина повинна мріяти не самими зоряними ранками та польовими маками, а й категоріями Нью-Йорку, ходом машин, рухом динаміки нашої техніки" ("Молодь"[26]). Тому так гостро Улас Самчук відреагував на закриття німецькою владою на початку зими 1941 року українських шкіл, нібито через відсутність палива та гігієнічні умови (розпорядження генерального комісара у Бересті Шене [17с.76]). Навчання, закликав редактор "Волині", не повинне ні в якому разі припинятись: "Кожний може вчитись у себе дома, а коли не у себе дома, то в сусіда, чи свата, чи дядька". Тут же був перелік першочергових навчальних дисциплін: читання, письмо, арифметика, рідна історія, краєзнавство, розвиток фізичних якостей ("Наша школа") [32].

Письменник стверджує, що в рідному краї глибоко традиційна православна віра, яка успадковується через родину, сім'ю. У вислів "Йти до церкви" він вкладає - романтичний зміст, який тотожний у Дермані та Посягві ("...йти до церкви це щось для села, ніби для міської людини "йти на параду", "йти до опери" і одночасно для святині. І одягання, і повага, і святочність, і радісне вітання. Зо всіх кінців йдуть веселі люди і весело вітаються. Довга й урочиста служба у старій дерев'яній церкві. Хто знає ті служби і ті церкви, скажемо тоді, коли ходилось "з мамою", той тільки розуміє, скільки своєрідного чару заложено у такій службі. Не дивлячись, що це тягнеться годинами, що дають "на парастас", що читають акафіст, нікому не тяжко і не скучно стояти. Навпаки, вийшовши з церкви, ніхто і не думає розходитись").

Особливе місце в редакторському доробку Уласа Самчука посідають яскраво-національні передовиці початку 1942 року. Переломною тут можна вважати статтю "Ясно і виразно", видрукувану 23 грудня 1941 року. Однак, ще у вересні у "Волині" з'явились дві публікації Уласа Самчука - "Київ"[24] та "Київ - серце України"[23], де він, на основі яскравого екскурсу в тисячолітню історію міста, переконливо спростовував погляди А. Гітлера про неісторичність слов'ян [73;130]. Також восени 1941 року в київській газеті "Українське слово", редагованій І.Рогачем, була вміщена публіцистично загострена передовиця Уласа Самчука "Нарід чи чернь?", у якій він апелював до національної свідомості і гідності українців [45].

Тому згадана стаття "Ясно і виразно"[57] стала логічним підсумком його еволюції у стосунках з німецькою окупаційною владою. "Наш народ має Боже й людське право чутися у себе більш дома! - писав Улас Самчук. - Наш працьовитий, правдивий, добрий народ, який цілу історію свою пройшов навантажений чужими розрахунками, той народ мусить одного разу зрозуміти, що його місце під сонцем також є і що ніхто не сміє йому його забрати"."Я вірю в те, що роблю! - це вже із статті "Слово письменника"[57]: "Я вірю в силу і святість рідного слова! Я вірю у прийдучість мого великого народу! Я вірю в кожний болючий відрух хворого живчика моєї дорогої батьківщини, і вірячи в це, я не можу бути зрадником своєї віри! Не можу! Бо так збудована моя духовна істота!.. Як безмежно, як пристрасно хотілося б одного разу вітати день, коли ми, як національна спільнота цілому великому світові з повагою серця могли сказати: ми вільні! Ми осягнули! Ми любимо! Ми даємо всім вам щиру, братню долонь згоди!".

Loading...

 
 

Цікаве