WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЖурналістика, ЗМІ → " Творча діяльність та взаємини Уласа Самчука у період Другої світової війни на матеріалах газети ""Волинь""" - Курсова робота

" Творча діяльність та взаємини Уласа Самчука у період Другої світової війни на матеріалах газети ""Волинь""" - Курсова робота

Невідомими, залишаються джерела фінансування "Волині", хоча можна припустити, що здійснювалось воно з партійної каси ОУН(м) та через Головну Управу Українського національного об'єднання(УНО) в Німеччині [9,с.123]. Є дані про те, що газета "Волинь" виходила на кошти, зібрані "допомоговим комітетом" у Рівному, контрольованим ОУН [21,с.4]. "Рух Мельника, - йшлося в донесенні начальнику поліції і служби безпеки і розвідки Німеччини(СД) від 4 лютого 1942 року, - поступово зайняв керівні позиції у пресі (офіційній). Навіть якщо енергійні заходи і страти винних редакторів допомогли очистити на деякий час київську газету від шкідливих елементів, то в редакціях провінційних газет ще знаходяться переважно націоналістичні елементи, які не тільки надають газетам бажану рухові Мельника тенденцію, але, мабуть, забезпечують ОУН нелегальними матеріалами" [21,с.13]. Зверталась за допомогою редакція і до міської управи в Рівному [21,с.124]. Частина прибутків від розповсюдження газети регулярно надходила на потреби рівненської "Просвіти" [21;с.7].

Феномен "Волині" 1941-1942 років можна означити поняттям, відомим у науковій літературі як "преса керуюча" [25,с.83]. Видавництво "Волинь" у Рівному займалось де-факто організацією української господарки, підприємництва, шкільництва, культурних справ, судівництва, вирішенням проблем Української Автокефальної Православної Церкви. Це, зокрема, знайшло відображення у поєднанні Уласом Самчуком обов'язків головного редактора "Волині" з головуванням і членством в ряді інших політичних, культурних, громадських комітетів та організацій (товариство "Сільський господар", "Просвіта", комітет для святкування 20-ї річниці смерті 359 вояків армії УНР під Базаром та ін.). Публікації у "Волині" часто розглядались як інструкції чи директиви у їх діяльності.

Так, вже з вересня 1941 року на Волині розпочалась організація районових і сільських товариств "Сільський господар". Першим практичним заходом у цьому напрямку стала пропозиція новоствореного Рівненського обласного земельного відділу про скликання в кожному районі господарських нарад. Порядок денний передбачав обрання районових рад товариства "Сільський господар", а серед біжучих справ - "довести до відома господарської наради: 1) статтю нашого земляка Уласа Самчука "Завойовуймо міста" [63].

З січня 1942 року у видавництві "Волинь" виходив щомісячний сільськогосподарський журнал "Український хлібороб", який взяв собі за мету, кажучи словами його редактора П.Колесника, "змагати до того, щоб український народ став просвіченішим, розумнішим, а через те сильнішим. Бо хліборобських шкіл у нас дуже мало, щоб через них можна було перепустити таку велику кількість хліборобської маси. А, безумовно, всі хотіли б добути господарського знання, яке дало б усім спроможність станути до праці на рідній ріллі з такими відомостями, які допомагали б краще вести своє господарство" [22].

Сприяв "Український хлібороб" також організації селян в товариства "Сільський господар". Протягом січня-жовтня 1942 року побачили світ 10 чисел журналу. Пізніше видання "Українського хлібороба" було перенесено до Києва, де стала виходити щотижнева ілюстрована сільськогосподарська газета з однойменною назвою за редакцією П. Лорценка.

Газета "Волинь" відображала на своїх сторінках також вирішення інших господарських і соціальних проблем краю: роботу Рівненського банку, протипожежної сторожі, медичної служби, міського комунального господарства та ін. Часопис не обмежувався простим висвітленням проблем, а намагався активно впливати на їх вирішення. Так, після випуску "Волині" почався процес "українізації" на залізниці. Як повідомляв редакцію начальник станції "Здолбунів" [16;Р-280;7;8;] з 235 працюючих на кінець жовтня 1941 року українці становили 188 чол. (80%), росіяни - 8 (3%), поляки - 35 (15 %), чехи – 4 (2%).

Серед інших справ, якими довелось невідкладно займатись редакторові "Волині" стала організація вчительських курсів. Ще 20 серпня 1941 року перед вчителями виступив Улас Самчук, який закликав їх розгорнути пропаганду на селі для заохочення населення організовувати господарство, переробні підприємства, переходити до міста, щоб опанувати торгівлю і промисловість [43,с.184]. З початком навчального року у Рівному було відкрито, як сказав в інтерв'ю "Волині" бургомістр міста П.Бульба, 2 мішані українські гімназії, 4 початкові шестикласні школи, середня-технічна, торговельна, фахова, як також музична школи [3;с.4]. В.Штуль у статті "Про роботу школи" навів такі цифри: всього в області відкрито 1014 шкіл, у яких навчається 143000 дітей, працює 2590 вчителів [73;с.129]. Як подавав А.Демо-Довгопільський, у школах мала запроваджуватись нова методика виховання - виховання у національному дусі [25;с.85].

Редактор "Волині" Улас Самчук впродовж вересня-жовтня 1941 року безпосередньо посприяв організації Дерманської гімназії, Острозької учительської семінарії, сільськогосподарської школи у Басовому Куті [26], міського відділу освіти в Рівному [25;25].

За безпосередньої участі Уласа Самчука, який на той час очолював Українську раду довір'я на Волині(УРДВ), з навчальною і виховною метою видавництво "Волинь" у жовтні 1941 року започаткувало щомісячний дитячий журнал "Орленя" (редактор П.Зінченко), який виходив у світ до кінця 1942 року і був "єдиним "товстим" часописом для дітей воєнного періоду на землях Волині, Полісся, Холмщини та Підляшшя" [17,с.198]. У програмному зверненні "Від редакції" йшлося: "Випускаємо перший номер у світ з одиноким бажанням. Хай він стане справжнім другом кожної української дитини. Хай дає не лише розвагу, але й добру пораду, хай пробуджує національну свідомість і повчає хто ми і чиї ми діти, хай стане книгою, без якої ніхто із молодого покоління обійтись не може" [39]. Журнал відзначався різноманітністю жанрів, рубрик, матеріалів, як також високохудожнім оформленням. Серед учнів шкіл здійснювався збір коштів у фонд журналу.

За ініціативою Уласа Самчука в кінці 1941 року видавництво "Волинь" випустило "Новий український колядник: давні колядки та щедрівки та патріотичні колядки з додатком святочних побажань" та "Новий український вертеп" Ф.Ремезівського. "Новий український колядник" 1941 року віднайдений і перевиданий Рівненським обласним об'єднанням товариства "Просвіта" ім. Тараса Шевченка у 1999 році.

Редакція "Волині" в цілому прагнула утриматись від безпосереднього втручання у церковні справи, виступаючи, в той же час, за відновлення Української автокефальної православної церкви.

Підсумувати діяльність редакції і видавництва "Волинь" у Рівному, як "преси керуючої", можна словами Уласа Самчука: "Нас відвідувала безконечна кількість відвідувачів і гостей - зі сходу і заходу. Майже всі, що подорожували через Рівне, не минали нашої редакції, а то й моєї приватної хати. Доводилося часто приймати емісарів конкуруючих церковних ієрархів - митрополита Дениса Варшавського, митрополита Іларіона Холмського, архієпископа Луцького Полікарпа, які вели свою політику і мобілізували для цього нашу опінію. Бували також емісари політичних середовищ - уенерівців, гетьманців, які зондували настрої, інформували нас про свою діяльність і, розуміється, сперечалися. Часто відвідували нас такі військовики, як генерал Євген Білецький, Микола Капустянський, Омелянович-Павленко-молодший, полковник Ступницький. Тема організації української військової сили не сходила з уст, дарма що ця проблема у цих умовах виглядала майже безнадійно..." [44,с.212].

Крім того, редакція "Волині" та квартира Уласа Самчука стали для ОУН(м) важливим зв'язуючим пунктом та вигідним легальним прикриттям на шляху зі Львова до Києва. Восени 1941 року тут перебували І.Рогач, О.Лащенко, О.Теліга та ін. [44,с.228]. О.Ольжич-Кандиба користувався посвідкою за підписом головного редактора Уласа Самчука, яка стверджувала, "що Олег Кандиба є постійним кореспондентом часопису "Волинь" у Рівному на Волині" [27]. Посвідчення на ім'я О.Кандиби було видане також УРДВ [ 25;с.85].

Згадуючи поїздку представників Українського центрального комітету на чолі з В. Кубійовичем зі Львова до Києва восени 1941 року, Кость Паньківський занотував про перебування в Рівному 27 вересня: "Відвідали центр тодішнього українського життя - редакцію часопису "Волинь", що виходив під керівництвом Уласа Самчука" [9,с.129]. Як бачимо, редакція газети і видавництво "Волинь" у Рівному, особливо в перший період свого існування (осінь 1941- весна 1942 років), стояли у центрі національно-визвольних і державотворчих процесів у краї.

У статті, написаній з приводу річниці виходу "Волині" на прохання тодішнього її редактора Андрія Мисечка, але так і не надрукованій, Улас Самчук підкреслював: "Часопис "Волинь" був на цьому терені першим цього роду проявом культурного життя після приходу сюди німецької армії. Його завдання були накреслені моєю ж рукою, але були вони в дійсності значно ширші і значно поважніші, ніж це було тоді висловлено. Це мала бути не тільки звичайна пресова служба" [13]. Ярослав Поліщук вважає, що даний нарис, який мав назву "Рік "Волині", "письменник зміг надрукувати... через багато років в Канаді", включивши його до ювілейної промови "Волинь незабутня" (1977) на честь 25-річчя Інституту дослідів Волині у Вінніпезі. Проте це не так: "Рік "Волині" розповідає виключно про газету "Волинь", її завдання та значення, як вони бачились Уласові Самчукові у 1941 році, і наскільки були реалізовані. Нарис зберігся в архіві редакції "Волині" і опублікований у серпні 1992 року. "Волинь незабутня" - історіософське есе про Волинь, де події 1941-1943 років не деталізуються [72,с. 15-25].

Loading...

 
 

Цікаве