WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЖурналістика, ЗМІ → " Творча діяльність та взаємини Уласа Самчука у період Другої світової війни на матеріалах газети ""Волинь""" - Курсова робота

" Творча діяльність та взаємини Уласа Самчука у період Другої світової війни на матеріалах газети ""Волинь""" - Курсова робота

Про фаховий рівень і спроможність цивільної адміністрації контролювати прояви національного життя на окупованій території можна судити з доповіді начальника поліції безпеки і СД по Київській генеральній окрузі імперському управлінню безпеки в Берліні. У ній вказувалось, що "відповідальні посади в німецьких установах зайняті працівниками з двокласною освітою. І вони часто навіть у розумовому відношенні не дорівнюють українцям, з якими їм доводиться мати справу" [43,с.192].

А Розенберг, зі свого боку, вважав, що в Україні потрібно дозволити культурний розвиток, пробудити історичну свідомість, відкрити у Києві університет, розвинути також деякі потяги до незалежості [3,с.125].

Однак, налякані розмахом національного руху, особливо на Правобережній Україні, нацисти різко змінили своє ставлення до української преси. Ілюстрацією цього повороту можуть слугувати: арешт і розстріл у січні-лютому 1942 року у Києві редактора "Українського слова" Івана Рогача і голови київської письменницької організації Олени Теліги; арешт у березні 1942 року головного редактора "Волині" Уласа Самчука; а також організація при рейхскомісаріаті відділу Берлінського інформаційного Бюро - "Дойчес Найріхтенбюро" (ДНБ) і його Української Кореспонденції (УК), що перебрали собі монополію звідомлення офіційних і військових відомостей та головніших статей українською мовою [9,с.128].

З цього часу починається другий період функціонування легальної української періодики, котрий характеризується її повною залежністю від німецьких офіційних чинників і поступовою втратою ведучої ролі у процесі пробудження і організації національного руху, формування національної свідомості, особливо після перенесення центру ваги Руху Опору на збройні повстанські дії в рамках Української повстанської армії( УПА).

Зауважимо, що другий хронологічний період існування легальної підокупаційної української періодики 1941-1944 років дає також матеріал для дослідження проблеми колабораціонізму в Україні, його форм і проявів,.

РОЗДІЛ 2

УЛАС САМЧУК І ГАЗЕТА "ВОЛИНЬ" (1941-1943 роки)

2.1. Часопис "Волинь"

1 вересня 1941 року "Волинь" побачив світ. Видавцем і головним керманичем часопису став Степан Скрипник, а головний редактор - Улас Самчук.

У першому номері "Волині" у зверненні до читачів зазначалося: "При ступаємо до видання часопису "Волинь". Потреба пресового органу, особливо у наш час, надзвичайно велика. Брак друкованого періодичного слова, брак зв'язку, брак відомостей, як з рідного краю, так із чужини, творить атмосферу замкненої порожнечі й безперспективності. Хочемо ці браки і ненормальності усунути..."[40].

Редакція газети ставила перед собою в умовах німецької окупації, розрухи господарства, комунікації, освіти і культури нелегкі завдання: заповнити інформаційний вакуум не лише на теренах Волині, а й усієї України: "Будемо інформувати наше громадянство про все, що діється в широкому світі. Політика, культура, господарство, тілесне виховання і спорт, справи Православної Церкви, статті з різних ділянок життя – все те знайде місце на сторінках нашого часопису. Просимо лише наше громадянство наділити нас своїм довір'я, а також всебічно, чинно й практично нам допомагати. Думаємо,що громадянство зрозуміє наші наміри, і ми взаємною співпрацею розвинемо наш пресовий орган до такої міри, яка б вповні відповідала поставі й гідності нашого великого народу", - ось так сміливо й емоційно, патетично й патріотично накреслила редакція своїм читачам концепцію часопису "Волинь" у зверненні "Від редакції" 1 вересня 1941 року.

Часопис "Волинь" виходив у Рівному з 1 вересня 1941року по січень 1944 року. На чолі редакції стояли: вересень 1941 року - березень 1942 року - Улас Самчук, березень-травень 1942р. - Степан Скрипник, травень 1942р.- липень 1943р. - Андрій Мисечко, липень 1943р.- січень 1944р. - Петро Зінченко. Перше число "Волині" вийшло накладом 12 тисяч примірників і вмить газета розійшлася серед населення. Попит на газету зростав з кожним числом. Максимальний тираж газети був 60 тисяч примірників (січень 1942 року), середній - близько 40 тисяч, тобто за 29 місяців існування вийшло 10 мільйонів примірників. Періодичність виходу - 1 раз, а з кінця жовтня 1941 року - 2 рази на місяць. Ціна - 50 коп., а згодом – 1 окупаційний карбованець. З квітня 1942 року часопис мав статус загальноукраїнського. Видавництво "Волинь" випускало крім однойменної газети, також часописи "Орленя" (для дітей, редактор П.Зінченко), "Український хлібороб" (редактор П.Колесник) та "Бібліотеку антикомуніста".

Популярність і успіх видання - заслуга професійного колективу: Уласа Самчука, Степана Скрипника, Івана Тиктора, Олександра Петлюри (молодший брат Симона), Олега та Василя Штулів, Євгена Лазора, проф. Романа Бжеського, Анатоля Демо-Довгопільського, Андрія Мисечка, Антона Кучерука, Петра Зінченка та ін. Проте, найперше, високий авторитет газети зумовлювався співпрацею з нею відомих українських письменників та журналістів.

І.Павлюк називає "Волинь" "однозназно найпотужнішім часописом цього часопростору" [4]. Ю.Шаповал вважає, що "Волинь" "в один з найкритичніших періодів історії України кращими публікаціями виступав з державотворчих позицій, пробуджуючи національну свідомість, громадянську позицію людей, послуговуючись пером визначних українських письменників, поетів, публіцистів"[72,с.106].

Окремо, як щодо "Волині", так і інших легальних українських видань періоду Другої світової війни, потрібно розглядати редакторську і журналістську працю Уласа Самчука. Тільки за півроку (1 вересня 1941 року - 22 березня 1942 року) він опублікував 35 газетних передовиць: "За мужню дійсність"[41], "Європа і Ми"[39], "Наше село"[70], "Героїзм наших днів"[12], "22 січня"[34], "Крути"[42], "Шевченко"[56], "Свідомо жити"[50], "Київ - серце України"[23], "Господарство і праця"[61], "Вимоги твердого часу"[5], "Нарід чи чернь?"[45], "Ясно й виразно"[57], "Рівновага"[49], "З Новим роком!"[40], "Перед найбільшим вирішенням"[66], "Піднятий меч"[48], "Більше ініціятиви"[36], "Сталінові 'Pre memoria"[52], "Війна"[60], "Слово письменника"[59], "Настрої і завдання"[31], "Європа"[38], "Єпоха і люди"[62], "Видержати"[37], "Адольф Гітлер"[35], "Київ"[24], "Молодь"[26], "Наша школа"[32], "Завойовуймо міста"[63], "Ніпон"[47], "Від Ісландії до Гаїті"[6], "Слово і чин"[51], "Надії Черчіля"[65], "Країна Сходячого Сонця"[29], "Так було - так буде"[53].

Дослідниця життя і творчості Уласа Самчука Анна Власенко-Бойцун називає цифру 28 [9,с.132]. Припустимо, що серед неврахованих могли виявитись публікації, підписані криптонімом "П.Б.", що ним тоді користувався Улас Самчук - "Наша школа" [32], "Настрої і завдання" [31], "Країна Сходячого Сонця" [29], як також не підписана стаття "Київ - серце України" [23], автограф якої знаходиться серед щоденникових записів письменника [43; 44], та передовиця "Нарід чи чернь?"[45], опублікована в київському "Українському слові". Це видання здійснило, окрім того, першодрук статті "Свідомо жити" [50], і лише згодом її опублікувала "Волинь" [40]. Цей факт цікавий тим, що, як правило, все відбувалось навпаки: першодрук у "Волині" і поширення потім в Україні через інші видання (приклад - передовиці "Господарство і праця", "Київ-серце України", "Вимоги твердого часу" та ін.). Додамо, що за своїм змістом і громадським резонансом до передовиць можуть бути віднесені статті Уласа Самчука "Завойовуймо міста" [63], "Видержати" [37] та "Слово письменника"[59], хоча формальної ознаки газетних матеріалів такого роду - вміщення на першій сторінці - вони не мають.

Директор українського музею в Самборі проф. Іван Филипчак 20 березня 1942року писав до редакції "Волині": "Ваша газета... нам дуже подобається, далеко більше як львівська, бо стоїть на висоті наших завдань" [16; Р-280; 3; 37]. "Газета "Волинь" розповсюджується не тільки на Волині, а і по всій Україні, - повідомляв адміністратора газети О.Петлюру начальник управління зв'язку в Кіровограді Каймакан, - і на своїх сторінках відбиває життя всієї України і дає напрямок українському життю... А тому рахуємо про необхідність зміни назви газети "Волинь" на "Українське слово" [16; Р-280;2;6]. На цю пропозицію директор видавництва І.Тиктор відповів: "Відносно зміни назви "Волинь" на іншу, більш репрезентативну, ми подбали. Правдоподібно в найближчому часі буде називатися "Голос України" і буде виходити 3 рази в тиждень, а згодом щоденно" [16; Р-280; 2].

Читали "Волинь" не тільки по всій Україні - у Головині, Крем'янці, Здолбунові, Кіровограді, Кам'янць-Подільському, Острозі, Сарнах, Костополі, Козятині, Києві, Дубні, Гайвороні, Миргороді, Переяславі, Дермані, Мізочі, Бабині, Гощі, Городищі, Клевані, Корці, Межирічах, Мельчині, Радивилові, Варковичах, Тучині [16;Р-280;2,4,14,15,18,20,24,36,63], Ковелі, Луцьку [16;Р-280;6;23], Володимирі-Волинському [ 16; Р-280;1; 25; 8] (з квітня 1942 року часопис отримав статус загальноукраїнського), а й за тодішніми адміністративними замковій горі у межами України - в Німеччині, Галичині, Протектораті, Карпатській Україні [ 16;Р-280;2], Білорусії .В життя проект реорганізації "Волині" переведений не був через нестачу паперу та труднощі із транспортуванням газети.

Loading...

 
 

Цікаве