WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЖурналістика, ЗМІ → " Творча діяльність та взаємини Уласа Самчука у період Другої світової війни на матеріалах газети ""Волинь""" - Курсова робота

" Творча діяльність та взаємини Уласа Самчука у період Другої світової війни на матеріалах газети ""Волинь""" - Курсова робота

Музей-архів Переходової Доби в Києві, який очолював О.Оглоблин, неодноразово звертався до редакції з проханням надсилати часопис, щоб зберегти його для історії [16;Р-280;2]. Аналогічне прохання надсилати "Волинь" для збірки української преси надходило від Українського Історичного Кабінету в Празі [16;Р-280;11; 67].

Часопис "Волинь", редагований Уласом Самчуком, і його громадсько-політична діяльність в роки Другої світової війни, залишили тривкий слід в історичній пам'яті краю, і Особлива роль Уласа Самчука - політика і журналіста - у подіях 1941-1943 років, інспірованих ОУН(м), самоочевидна. Для дослідження життя і творчості письменника вона, певною мірою, навіть самодостатня. "Журналістична творчість Самчука має, без сумніву, вартість для дослідників воєнного та еміграційного періодів нашого життя, - пише А. Власенко-Бойцун,- вона добре віддзеркалює проблеми, почавши від 1938 року. Ще більшу вартість має вона для дослідників життя і творчости Уласа Самчука, бо в ній найвиразніше відбилась індивідуальність письменника, і без неї критика його творчости була б неповна і неточна" [9,с.132].

Неповним і неточним без аналізу участі в подіях Другої світової війни представників української еміграції, об'єднаних, зокрема, навколо КР ПУНу, буде весь період новітньої української історії. Функціональне дослідження діяльності УРДВ, видавництва та часопису "Волинь" у Рівному дає можливість розкрити завдання і методи їх реалізації, які ставила перед собою у роки Другої світової війни ОУН(м). Зокрема, це спроба досягти політичного компромісу з німецькою окупаційною владою у питанні відновлення української державності, використання пропагандивно-видавничої справи для активізації впливу на національну свідомість українців та з метою створення українських владних інституцій. Редакторська діяльність та публіцистика Уласа Самчука зіграли тут особливу роль, як фактор пробудження національної свідомості українського населення на території райхскомісаріату "Україна", що, у свою чергу, стало важливою передумовою для початку антинацистського Руху опору на Волині у 1942-1943 роках.

3.2 Газета "Волинь" і Т.Осьмачка, О.Теліга, О.Ольжич

Значний резонанс в краї мала серія статей О. Теліги, видрукувана у "Волині" наприкінці 1941 - на початку 1942 років ("Перед брамою столиці" [64], "Розсипаються мури" [67], "Братерство в народі" [68], "Прапори духа "[70], "Нарозстіж вікна!" [70]), де авторка з властивою їй безкомпромісністю утверджувала думку про необхідність опори у справі розбудови української держави лише на власні сили. Ще радикальнішим був Є. Маланюк у найзначнішій своїй "волинській" публікації - "Крути (народини нового українця)" [42], де, підкресливши, що "без Круг навіть такий акт, як акт 22 січня (IV Універсал Центральної Ради), був би документом без підпису", він досить прозоро говорив про необхідність власної мілітарної потуги для здобуття державності.

Редакція газети "Волинь" під орудою У. Самчука мала творчі контакти з багатьма українськими письменниками. На її сторінках публікувалися чи передруковувалися твори Є. Маланюка, О. Теліги, Ю. Горліс-Горського, Ф.Дудка та інших. В архівному фонді "Волині" зберігаються надіслані в Рівне поезії Василя Щурата, Уляни Кравченко. Газета і редактор У. Самчук, мали також контакти з визначним українським поетом Тодосем Осьмачкою, який, виявляється, мав намір на деякий час поселитися в Рівному, оскільки це місто стало на початку війни видавничим центром.

Як відомо, з літа 1942 року Т. Осьмачка перебував деякий час у Львові. Видав збірку поезій "Сучасникам". Про його гіркі внутрішні переживання того періоду, трагічність світовідчуття свідчить ряд віршів: "Присвята" ("І в двері стукав і горів, щоб на ніч упустили"), "Сучасне місто"( "лжеязиче"), "Шкура" ("мене гонять, мов пса, за пороги"). Саме цей настрій нонконформістського блукальця і призвів до того, що провінційне, здалеку затишне і спокійне Рівне, яке мало своє видавництво "Волинь" (керував ним тоді відомий львівський книгар Іван Тиктор), здалося письменнику бажаною пристанню.

Це твердження можна вважати переконливим, ознайомившись із двома листами Т.Осьмачки до редактора рівненської газети "Волинь" (опубліковані в мемуарній книзі останнього "На коні вороному"). Тодося Осьмачку, який усе життя був людиною з "прямостійним" характером, видно уже з початкових фраз першого листа, писаного десь у середині 1942 року. Вони вражають відсутністю в автора будь-якої дипломатичності чи делікатності: "Шановний пане Самчук! Напевне кожний укр. художник не дивується жадним примхам людського життя і жадним явищам, що ухиляються від життьової норми і чи національної, чи природної і т. д.

Мій лист до Вас це таж само ухилення від моєї стежки, що я собі виплекав до тієї мети, яка освітлює і огріває мою літературну працю..."[15]

Отже, вимушене "відхилення від стежки". Тодось Осьмачка пояснює, що приїхав до Львова, щоб "видати свої твори". Справа з видання книжки "Сучасникам" йому уявлялася так: "...через те, що вона вирізняється літературним здоровлям від недоносків місцевих поетів, її затримують з відданням до цензури. Навіть поговорюють, що Українське Видавництво купило, щоб я її нікому не продав, але щоб самим не видати". Згадуючи літературний вечір, на якому він "читав 4 пісні" (з поеми "Поет", названої ним романом), відзначає: "... були ляхи і деякі німці. То вони дуже високо поставили цей твір. Українці ж виявили себе застуканими несподівано, — "прільне у їх язик к гортані"[15].

Чи то далися взнаки роки переслідувань у "радянському раю", що проявлялося в повсякчасній підозрі до майже всіх знайомих, чи то й справді надзвичайно чутливий Т.Осьмачка сприйняв біоструми упередженого ставлення до себе як особи і літератора, але висновок він зробив категоричний: "Це про настрої і атмосферу, що утворилася коло моєї творчості... і я чув, що тут, хоч би був я з немірено великим хистом, то брати по перу вживатимуть усіх засобів, щоб не дати мені руху..."[15].

Отже, у нього з'являється думка про іншу "атмосферу", яка стимулювала б його творчість і дала спокій душі. І він питає Уласа Самчука: "Я, коли б до Вас приїхав, знайшов би затишок для закінчення роману і чи не здох би з голоду, і чи міг би видати книжки при назві їх вартості національної і художньої?" А в другому листі: "Чи у Вас є хоч суха гілляка для того, щоб учепитися на перших початках?"[15]. Улас Самчук, за його словами, відписав Т.Осьмачці, щоб приїжджав ("тут будете почувати себе просторіше, простіше і легше"[43;с.176]). Але запрошення повернулося в Рівне... Тим часом книжка "Сучасникам" була надрукована, а його повість "Старший боярин" одержала першу нагороду на літературному конкурсі у Львові 1943 року.

Характеризуючи згадані листи Т.Осьмачки уже на значній часовій віддалі від тих подій, Улас Самчук дещо зверхньо, з висоти своєї постійної розважливості, без чуття неординарності натури шукача "затишку", чия душа повсякчас була переповнена бурями, коротко записав: "Подиву гідна мішанина ексцентризму, егоцентризму й примітивізму..."[17;с.87].

Улас Самчук ніде не згадав, щоб у час його редакторської роботи в газеті "Волинь" Т.Осьмачка, крім листів, надсилав йому якісь інші матеріали. Отож можна припустити, що спогади про Григорія Косинку надійшли в редакцію вже після того, як Улас Самчук був заарештований німцями і звільнений з редакторства. Вони були надруковані 30 вересня 1943 року. Оригіналу спогадів "Косинка" в архівному фонді газеті та видавництва "Волинь" нема.

До Рівного Олена Теліга прибула 12 вересня 1941 року. Рівне стало її короткочасною гаванню на шляху до Києва, куди прагнула всім серцем, щоб довершити омріяну справу — культурно-національне становлення України. Враження од перебування в Рівному Теліга стисло і глибоко сформулювала в листі до чоловіка, Міхайла Теліги: "Отже, Рівне для мене було такою ідилічно-гоголівською вставкою на моїй дорозі до Києва".

Відразу ж по прибуттю в наше місто письменницю захопив вир подій національно-культурного відродження. На той час щойно стала видаватися Самчукова газета "Волинь", гуртувався колектив редакції, їй було запропоновано співпрацю, й на це Олена радо пристала. Для рівненської "Волині" вона написала кілька публіцистичних статей на гостро актуальні теми: "Розсипаються мури", "Братерство в народі", "Перед брамою столиці"[68]. А пізніше, коли вона була вже у Києві, "Волинь" видрукувала також есе "Прапори духа"[70], "Нарозстіж вікна!"[67] Олена Теліга щиро раділа з того, що її праця находить відгук у читачів. Ось як писала вона в листі до чоловіка: "Мої статті подобаються, мені багато людей казало, що часто питаються, чи в цьому числі є моя стаття, а я задоволена, що можу писати кожного тижня. І "получається не зле".[72;с.76]. Окрім праці, у Рівному Теліга мала чимало приємних знайомств, близьке і вдячне коло спілкування, насамперед із Уласом Самчуком, з яким мала давні приятельські стосунки, та й спільне членство в ОУН. Були також цікаві прогулянки містом та околицями, відвідини міського театру, який тоді щойно сформувався і давав перші українські вистави.

Loading...

 
 

Цікаве