WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЖурналістика, ЗМІ → " Аналіз журналістських розслідувань на матерілах газети ""Голос України""" - Курсова робота

" Аналіз журналістських розслідувань на матерілах газети ""Голос України""" - Курсова робота

Ця тема тоді замовчувалася, і ми, розуміючи загрозу втрати цінної інформації, адже очевидці поступово вимирали, почали збирати матеріали про голодомор".

Розслідувач використовував в своєму розслідування такі джерела інформації, як газети тих років та свідчення очевидців трагедії:

"1967 року я став науковцем Роменського краєзнавчого музею. Тут доля звела мене з багатьма ентузіастами краєзнавства. Серед них був Феодосій Сахно з містечка Сміле, 1911 року народження, нині покійний. Саме від нього я найбільше довідався про великий голод 1933 року в Україні — Феодосій Іванович пережив його. [...]

В архіві музею збереглися газети тих років, і навіть за ними можна було уявити масштаби трагедії. Бо коли в газетах того часу друкувалися реляції про те, що, наприклад, колгосп імені Леніна виконав 11 річних планів, то не важко здогадатися, що з того села вже вимели все. Повідомлення ж про те, що, наприклад, голова колгоспу "Перше травня" розстріляний за зрив хлібозаготівель (друкували в газетах і таке), свідчили про методи, якими більшовики домагалися виконання планів отих самих хлібозаготівель.".

Всі факти, які розслідувач використав в своєму матеріалі, підкріплюються подробицями очевидців трагедії. Так, колишній голова колгоспу із села Плавинище Холоша розповів Данилу Кулиняку про те, як його мордували в НКВС за невиконання плану розкуркулення. Житель Смілого Микола Бойко повідав, як його засудили на 25 років лиш за те, що він, тракторист, дозволив своєму помічнику, дванадцятирічному хлопцю, взяти жменю посівного зерна, щоб врятувати від голодної смерті матір — вдову червоноармійця.

"Дорогою з поля хлопчину спіймали. Він сказав, що йому дав зерно дядько Микола Бойко, й того арештували просто в полі. Між іншим, зерно хлопчина взяв без відома Бойка, але той не сказав цього на суді, щоб врятувати хлопця, його сестру і матір".

Журналістом ще за радянських часів було зібрано багато фактів, але розслідування довелося припинити, так як його діяльність помітили і йому довелося бесідувати з начальником Сумського облуправління КДБ полковником Чепаком. Він пояснив Данилу Кулиняку суть його "антирадянської діяльності":

"Що ти розповідаєш мені про тридцять третій! — сказав він. — Я народився в Яготинському районі і сам хлопчаком ледь не вмер з голоду, наше село майже все вимерло. Так що не треба мене в чомусь переконувати, я той голод пережив. Але зрозумій — не було постанови Політбюро ЦК партії про голод 33-го! Не було. Отже, офіційно і голоду не було. Значить, ти збираєш і поширюєш наклепи про радянську дійсність, за що передбачено покарання в кримінальному кодексі".

Ця досить м'яка розмова-попередження (чекістською мовою — профілактика) відбулася десь у 69 році — так з'явилося ще одне свідчення очевидця, полковника КДБ Трохима Павловича Чепака, про що і свідчить назва матеріалу.

Це журналістське розслідування виділяється серед інших тим, що автор почав його ще за радянських часів, коли "не було постанови Політбюро ЦК партії про голод 33-го!" Ця тема була закрита для суспільства і кожного окремого громадянина в цілому, а оприлюднення, і навіть пошук фактів по ній жорстоко каралися законом.

Ще одним цікавим розслідуванням на історичну тематику є матеріал Михайла Відейко "Русь і віщий Олег". Ще на початку автор ставить собі мету дослідження:

"Хто ж стояв на чолі величезної за тими часами флотилії, що прокралася дніпровими рукавами до древнього Києва? Хто об'єднав північні й південні володіння русів через три роки після смерті Рюрика? Спадкоємець славного конунга був ще легендарнішою особистістю. Сучасники називали його Віщим Олегом. Віщий — тобто той, що відає майбутнє, отже —віщун, а то й чаклун".

Поступово автор наводить різні історичні версії, зіставляє та аналізує їх. Виходить, по суті, історична справка про епоху князювання на Русі Олега, розроблена автором-розслідувачем на основі великої кількості зібраного матеріалу. Вражає те, що в своєму дослідженні М. Відейко використовує велику кількість джерел, як офіціальних (свідчення археологів, істориків), так і неофіціальних (слухи та різні версії), зібраних автором під час кропіткої праці).

Цікавим по своїй суті є розслідування на історичну тематику автора газети "Голос України", доктора політичних, кандидата психологічних наук, проректора з інформаційно-аналітичної роботи Університету "Україна" Валерія Бебика під назвою "Римляни та теукри!". Автор жаліється на те, що понад 1000 років українців годували політичними міфами Рюриковичів-Мономаховичів про те, що до запровадження християнства вони не мали ні власної історії, ні культури:

"Так, зайди якісь, що відбрунькувалися від "великорусской народности"... Визнавалось, правда, що древні цивілізації на території України таки були: Мезин (Чернігівщина, ХХ—ХІІ тис. до н. е.), Кам'яна Могила (Запоріжжя, ХІІ—ІІІ тис. до н. е.), Трипілля (Подніпров'я, VІ—ІІ тис. до н. е.), Аратта-Оратта (ІV—ІІ тис. до н. е.), Скіфія (VІІ ст. до н. е. — ІІІ ст. н. е.), Ольвія (VІ ст. до н. е. — ІV ст. н. е.), Боспор (V ст. до н. е. — ІV ст. н. е.), Антія (ІІІ-VІ ст. н. е.) тощо. Але українці начебто не мають до них жодного стосунку, бо з'явилися буцімто в "Окраине" лише у XІV ст. н. е. А що ж насправді?..", — запитує В. Бебик.

Поступово, спираючись на праці відомих археологів та істориків (С. Бібікова, С. Стурлусона, А. Кифішина, В. Клочка, О. Білоусько та ін.), аналізуючи результати археологічних досліджень автор матеріалу В. Бебик приходить важливих висновків:

"Узявши до уваги, що троянці були вихідцями з України, все стає на свої місця. Вони прийшли в Анатолію (сучасна Туреччина) зі своїми міфами, формами суспільного устрою та матеріальної культури.

Троя, будучи певною правонаступницею Шумеру (який успадкував культуру Енеїди), "запозичила" елементи своєї релігійно-філософської культури Стародавньому Єгиптові, Античній Греції, а через останню — Римській імперії.

І ще одне. За свідченням автора книги "Мезия в І—ІІ веках нашей эры" Г. Златковської, малоазіатські області поблизу Трої населяли ті самі фракійські племена, що і в Мезії. А В. Щербаков свого часу довів, що тамтешні мешканці були "тисячами ниток" пов'язані з Трипіллям! Прадавнє українське коло замкнулось!"

Так автор доводить, що український народ має глибокі корені.

В розслідуванні "Роксолана: міфи і історія" авторка Дарина Назарчук намагається віднайти правду про українську жінку-легенду Роксолану, яка полонила серце турецького султана Сулеймана І. Авторка шукає відповіді на такі запитання: "Що це за дівчина? Звідки вона взялася? Як вдавалося їй понад три десятиліття залишатися однією з найвпливовіших постатей Турецької імперії?"

Розкрити таємницю їй допомагає сучасний дослідник, відомий прикарпатський історик академік Володимир Грабовецький, який ось уже понад півстоліття намагається проникнути у таємницю цієї легендарної жінки.

Пошук В. Грабовецького та інших науковців, зокрема українського тюрколога і сходознавця, автора "Історії Туреччини" Агатангела Кримського і львівського вченого Я. Кіся показали, що історичних матеріалів з цієї теми надзвичайно мало. По суті, є лише одне першоджерело, яке вказує, що вона дочка попа з Рогатина. Про це писав тодішній польський посол поет-історик Самуїл Твардовський. Він дивувався, як це такий величний султан Сулейман І, якого європейці називали Пишним або Великим, Величавим, перед яким падали ниць правителі багатьох країн, "дався водити себе за ніс", як він писав, "убогій дівчині" з Рогатина. Більше того, всупереч мусульманським звичаям і законам ця дівчина стала його першою дружиною.

Однак, незважаючи на мізерну кількість історичних документів, мало хто нині не чув про Роксолану. Це більше завдяки легендам та художнім творам, зокрема, історичним романам Осипа Назарука і Павла Загребельного та відомому телесеріалу. Однак, зауважує В. Грабовецький, фантазія і домисли в цих творах далеко відірвалися від документального підгрунтя.

"Що ж є правдою, а що вигадкою? Ось про Роксолану кажуть, що її справжнє прізвище — Настя Лісовська. Це так?" — цікавиця авторка, на що отримує вичерпну відповідь дослідника:

"На жаль, ми не знаємо досі ні хрещеного ім'я, ні прізвища цієї дівчини. Щодо Насті Лісовської, то її придумали письменники, які, звичайно ж, мають право на домисли. І з'явилося це ім'я тільки в середині ХІХ століття. Ні у галицьких гродських книгах, ні у земських актах кінця ХV — початку ХVІ ст., які я тисячами переглянув, не знайдено жодної згадки про якийсь рід Лісовських. А у повідомленнях венеціанських послів зі Стамбула того періоду її називають Гасекі Хуррем, що у перекладі з турецької означає Весела (Радісна) Султанша, або ще Росса, Роса, Русса. Посли звернули увагу на жінку з Європи, яка раптом з'явилася у стамбульському гаремі серед переважно азійських представниць. Звісно, що вона заінтригувала. Власне, з їхніх донесень Європа й довідалася про Роксолану".

Дослідник жаліється на те, що багато фактів стосовно історії легендарної жінки Роксолани ще невідомо. На них можуть пролити світло турецькі архіви, які ще погано вивчені.

Loading...

 
 

Цікаве