WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЖурналістика, ЗМІ → Творча особистість журналіста - Курсова робота

Творча особистість журналіста - Курсова робота

Будь яка творчість не мала би розвитку без фантазії (уяви). Творча уява становить значний інтерес як здібність, яка відіграє важливу роль у всіх сферах людської діяльності і є її складовою частиною. Щодо участі фантазії у художній творчості існує багата цікавих міркувань. Творча фантазія бере участь також і в духовному формуванні особистості. Активне життя людини починається в грі, і саме в ній фантазія створює особливий новий світ, в якому дитина почуває себе повним господарем і завдяки якому вона, граючись, дістає можливість збагнути найпростіші відношення в оточуючій її дійсності. Творча фантазія має знайти духовний вихід у людських вчинках. У зрілому віці фантазія не деградує, як думають деякі психологи, а лише переключається на виконання нових завдань, які ставить перед людиною суспільство, та істотно перетворюється [14].

Існує таке загальноприйняте формулювання фантазії: це "створення нових образів із старого досвіду" або "нова комбінація старих елементів"[14]. Чи не можна на основі самого лише мислення прийти до нової ідеї? Як відомо, у звичайному логічному міркування людина встановлює досить довгу низку опосередкувань, щоб мати суцільний логічний ланцюг доказів. Але для виникнення самого процесу мислення людина повинна вже мати перед собою проблему, ідею, задум. І тут на допомогу приходить фантазія. Саме вона, ніби ігноруючи цей мислений ланцюг, дає можливість зіставляти віддалені речі - ланки цього ланцюга, повертати їх у різних площинах так, що між ними раптом виникла певна спорідненість. І от, коли таке зіставлення відбулося і фантазія зіграла свою роль у наближенні фактів, з'являється, нарешті, можливість детально їх проаналізувати, з'ясувати тонкі структурні зв'язки тощо. Як свідчить досвід науки, мистецтва, творча знахідка часто приходить до людини зненацька, в найнесподіваніший для автора момент. До речі, ця особливість так зближує фантазію та інтуїцію, що їхні творчі механізми деякі дослідники небезпідставно ототожнюють.

Як художня, так і наукова фантазія відтворюють певну подію у формі відповідного образу чи думки. Але подія в художній інтерпретації побудована та, що вона показує одиничне явище і разом з тим відображає типові характери, обставини, вчинки. При цьому саме одиничне повинно підноситися до типового, але так, що при створенні образу і при його сприйманні виступає насамперед індивідуальне явище. Інакше зникає сила художньої правди. В науці навпаки, індивідуальна подія має місце тільки як момент, що зникає, указуючи на існування закону. Художня фантазія може бути пояснена насамперед тією її особливістю, що вона створює ефект присутності людини, яка сприймає твір, стає свідком і навіть незримим актором, героєм, співучасником події. Ефект присутності можна також назвати ефектом перенесення в зображувальний світ [14]. Тут не можемо не згадати такий жанр журналістського твору як репортаж. Адже ключовим у репортажі є саме ефект присутності. Читач (глядач, слухач) ніби переноситься у самий центр події і якість репортажу залежить не тільки від інформативності, а й від фантазії журналіста, його вміння яскраво зобразити подію, створивши таким чином "прилад телепортації". Прикладом вдалих репортажів може послугувати авторська передача Леоніда Парфьонова "Намедни", що виходила на російському телеканалі НТВ до 2003 року. Яскраві, насичені образністю, але разом з тим не уступають в інформативній насиченості.

1.3. Особливості масово – комунікативної творчості

Журналістикознавець В. Олешко каже, що масово – комунікативна творчість як вид діяльності має мотиви, цілі, функції і результати. Та умовно називає такі три мотиви творчості :

1. Потреба виразити в слові будь яке явище життя і пов'язана з цим потреба виразити самого себе. Всі люди за своєю природою балакучі, вони розмовляють про роботу, політику, друзів, коханих, дозвілля і багато що інше. Говорять і про себе, тому що хочуть "вибратися" з самих себе, розібратися в собі, "розірвати" хоч би на мить пута лише індивідуального існування, позбавитися від самотності. Багато хто довіряється друзям, деякі – психотерапевтам. І лише одиниці обирають інший шлях: довіряють свої думки, відчуття паперу або ще ширшій аудиторії – телеглядачам, радіослухачам, допомагаючи тим самим розкритися собі і тим, хто читає, дивиться, слухає їх твори. Аудиторія впізнає в героях журналістських творів себе, свої проблеми і шукає вихід з важких життєвих ситуацій за допомогою ЗМІ. Іноді потрібні дуже сильні потрясіння, болісні або радісні, щоб викликати слова одкровень. Прикладом тут може служити, скажімо, військова та післявоєнна публіцистика радянської пори або журналістські твори, присвячені якимось трагічним ситуаціям: землетрусам, повеням, нападам терористів, на зразок тих, що трапилися 11 вересня 2001 року в США. Журналіст, який володіє даром слова, утілює загальне прагнення виразити свій світ і себе, і в цьому він підкоряється природному імпульсу людської натури, а разом з тим стає виразником тих людей, хто не вміє і не може висловитися. У такої людини схильність до самовираження знаходить особливу силу, здається, що вона є необхідним додатком до його життя і як би підсилює її. Прагнення увічнити явище в якусь мить може бути увінчане небувалим творчим тріумфом: автором створюються нові масово-комунікаційні цінності [11].

2. Нездійснені прагнення. У XVIII–XIX століттях, в публіцистиці і особливо в літературі, творчість повинна була в якійсь мірі компенсувати незнатне походження особи автора, удари долі, матеріальну незабезпеченість. Їм нерідко створювався якийсь вигаданий світ, оскільки реальний світ часто перетворював публіциста на розчаровану людину. У своїх творах він як би наділяв себе ідеальними якостями, створював інше життя, таку, яку йому хотілося б прожити. Це близько до функції компенсації. Тут же слід згадати і про такі мотиви творчої діяльності, у тому числі і в масово-комунікаційній сфері, як мода на журналістику. Або такий мотив, як комерційний інтерес, жадання влади. До цих пір в середовищі людей, далеких від журналістики, існує думка, що тут можна не отримувати величезні гроші "ні за що": "пописуваючи", "мелючи язиком", переходячи з презентації на презентацію, з фуршету на фуршет". Словом, деякі люди бачать в даному виді творчості шлях до "вершини", можливо тому, що їм він здається найбільш легкою [11]. На мою думку, мотив нездійснених бажань, як назвав його дослідник В. Олешко не мотивує людину до справжньої журналістської професійної діяльності, а лише вводить в оману і з такою мотивацією журналіст навряд виявить себе творчо у процесі роботи над матеріалами у редакції чи студії, він буде шукати легких шляхів, а таким чином справжнього успіху досягти у професійній діяльності навіть важче ніж тернистим шляхом проб та помилок, але з натхненням, жагою до пізнання та розкриття себе в улюбленій роботі.

3. Захоплення самим процесом творчості. Той, хто хоч раз випробував стан творчого підйому, намагається знову і знову випробувати це відчуття. Багато журналістів і дослідники творчості називають цей стан прозрінням, натхненням [11]. Тут, ми вважаємо, журналістові необхідно бути вдвічі уважним, адже захоплення самою творчістю може призвести до неоперативності та необ'єктивності матеріалу, а для журналістської практики це недопустимо не при яких обставинах, адже на першому місці є правдивість, оперативність та об'єктивність. Також обережніше треба бути зі словом, адже воно повинне бути чіткім, зрозумілим і гострим. Таким чином літературні "метаморфози" зі словом, ускладнення конструкцій речення – не є показником високого рівня професіоналізму журналіста.

Олешко також подає у своїй книзі думку Юлію Кисляк, яка стверджує, що мотиви у свою чергу складаються з:

  • Із зживання за допомогою творчості часто навіть не усвідомлюваних потягів і бажань.

  • За допомогою творчості і таким чином відбувається процес самопізнання особи. Людина пізнає себе і мир у дії, а дія для нього – це творчість.

  • У творчості пізнається мир. Чим більше дізнається чоловік, тим більше він хоче дізнатися і старається це зробити. Звідси поява нових робіт.

  • Естетичні відчуття народжують естетичні потреби. Естетичні відчуття можна реалізувати через естетичні потреби, потреби в творчості.

Ю. Кисляк визначає й функції творчості:

1. Пізнавальна функція. З погляду діяльності, пов'язаної з пізнанням і віддзеркаленням природи суспільства, творча людина відображає об'єктивний світ через свій суб'єктивний.

2. Художньо-образна. Творчий твір має ідейний зміст, але на відміну від наукового трактату воно виражене в конкретно-образній формі. Особлива сила художньої уяви публіциста полягає перш за все в тому, щоб представити аудиторії нову ситуацію не шляхом порушення, а за умови збереження основних вимог життєвої реальності. А завдання подібного твору, створеного творчою людиною, – показати те, що бачить автор, з такою пластичністю, щоб це побачили інші.

3. Творча діяльність як вираз емоцій. Ситуації, герої, образи, суб'єктивно відібрані і представлені журналістом аудиторії, є передумовою, стимулом і обґрунтуванням діяльності для якогось соціуму або суспільства в цілому. Стимулюючи до дії, наприклад мрія, виступаюча метою однієї людини, або якась нестандартна дія можуть опосередковано стати мрією або потенційними вчинками інших людей. Опосередковано означає завдяки засобам масової інформації. Отже, споглядаючи світ ЗМІ, люди в своєму реальному житті роблять дії, які продиктовані новими цілями, відображеними в цьому новому для них світі [11].

Loading...

 
 

Цікаве