WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЖурналістика, ЗМІ → Свобода слова, преси, журналістської діяльності в Білорусі - Курсова робота

Свобода слова, преси, журналістської діяльності в Білорусі - Курсова робота

За інформацією Білоруської Асоціації Журналістів, за останні два роки не було зареєстровано жодного нового незалежного громадсько-політичного друкованого видання.

4.1 Положення про наклеп, образу і ув*язнення

В Білорусі діють жорсткі законодавчі норми, що передбачають відповідальність за наклеп і образу. Вони застосовуються регулярно. Це чи не єдина країна, двоє громадян якої відбувають строк в місцях позбавлення волі за образу честі й гідності глави держави.

За десять минулих років такі положення змінились на гірше. В 1999 р. в кримінальний кодекс було вперше додано положення про відповідальність за образу представника влади (ст.. 369). Окрім того, до адміністративних правопорушень було додано, також вперше у 1999 році наклеп на Президента. Обидва положення передбачають можливість позбавлення волі.

Передбачено також відповідальність за розповсюдження недостовірної інформації, шо принижує честь і гідність і приносить збиток діловій репутації громадян.

Вказані положення, які неодноразово використовувались на практиці, сприяли обмеженню свободи слова і планомірного залякування журналістів.

За офіційною статистикою, з 1 січня 2002 р. по 30 червня 2004 р. до кримінальної відповідальності було притягнено 56 осіб за наклеп, і ще 50 було засуджено. За той же період було розглянути 310 позовів про захист честі, гідності й ділової репутації громадян.

5. Гучні справи

5.1 Журналіст в тюрмі

5.1.1 Валерій Щучкін

Лауреат Національної премії з охорони прав людини, депутат Верховної Ради 13-го скликання, журналіст Валерій Щучкін потрапив у

місця позбавлення волі на три місяці тільки за те, що він спробував пройти на прес-конференцію міністра внутрішніх справ Білорусі Владзімера Наумова. Прес-конференція про розслідування "гучних справ" про зникнення відомих людей в Білорусі, яка стала причиною арешту журналіста, проводилася в будинку МВС. Журналістів у приміщення пропускали за затвердженими списками. За декілька годин до початку прес-конференції Щучкін спробував потрапити у цей список, але йому відмовили. Пройти з допомогою посвідчення Білоруської Асоціації Журналістів йому теж завадила міліція.

Постанова про арешт 60-річного Валерія Щучкіна терміном на три місяці, винесена судом Центрального району Мінська 15 березня 2001, вступила в дію 12 червня 2001. Протягом трьох місяців депутат намагався оскаржити рішення Центрального суду в вищих судових інстанціях. Однак прохання Щучкіна було відхилено. 12 вересня 2001 журналіст був випущений на волю в місті Жодзіна.

5.1.2 Мікола Маркевич та Павєл Можейко

24 червня 2002 року суд Ленінського району міста Гродно виніс вирок редактору закритої урядом газети "Пагоня" Міколі Маркевичу про позбавлення волі терміном на два з половиною роки, а журналіста цього видання Павла Можейко засудили до двох років – за статею 367 кримінального кодексу. Їх звинуватили в "публікації хибних даних, що принижують честь і гідність президента Алєксандра Лукашенко, поруч зі звинуваченням у вчиненні вбивства, геноциді і створенням або членством у злочинній організації" за матеріал, надруковані у випуску №36 від 4 вересня 2001 року, який так і не дійшов до читача, бо був конфіскований владою. Статті цього номера були присвячені президентським виборам і ставили під сумнів можливість переобрання Лукашенко в зв*язку з поширеними даними про його належність до "ескадрону смерті" - злочинної організації, що займалась викраденням опонентів режиму. На захист білоруських журналістів виступили авторитетні міжнародні правозахисні організації, уряди і президенти багатьох країн світу.

5.1.3 Павло Шеремет

Крівник спецпроектів Першого каналу російського телебачення Павло Шеремет неодноразово мав сутички з білоруським урядом, пов*язані з його професійною діяльністю. 17 жовтня 2004 року в Мінську на Шеремета було здійснено напад, він був жорстоко побитий. Зі слів свідка, журналістки Світлани Калінкіної, коли вони разом з Павлом Шереметом виходили з її будинку, на російського журналіста накинулись двоє людей в цивільному одязі. На її крики про допомогу з*явилася міліція, яка запропонувала Шеремету пройти в найближчий відділок міліції для складання протоколу, але звідти він – повернувся лише згодом.

Павло Шеремет і Світлана Калініна разом працювали над публіцистичною книгою "Випадковий президент", в який критикується білоруський президент Алєксандр Лукашенко.

Напад відбувся в дворі Совєтського райвиконкому. Обидва нападники і Шеремет були відвезені до РУВС Совєтського району Мінська. Там всіх затриманих допитали, і тоді, за свідченнями працівників міліції цього відділку, російського журналіста відправили у розподільник на вулиці Окрестіна. Павла Шеремета звинуватили в хуліганстві. Після затримання журналіст опинився і лікарні з черепно-мозковою травмою і вже в лікарні йому вручили повістку в суд. Суд мав відбутися 20 жовтня, але вже в залі засідань Шеремета повідомили що він вільний, як виявилось, документи з міліції до суду так і не були передані.

Після цього інциденту місцеперебування Павла Шеремета тривалий час було невідоме.

В 1997 році Павло Шеремет вже перебував під арештом, тоді він був керівником кореспондентського пункту ОРТ в Білорусі, причиною арешту стало звинувачення в незаконному перетині білорусько-литовського кордону. Кілька місяців він провів у слідчому ізоляторі в місті Гродно і був звільнений на особисте прохання першого президента Росії Бориса Єльцина.

5.1.4 Михайло Мариніч

Ще один політичний в*язень у Білорусі – Надзвичайний і Повноважний посол Республіки Білорусь в Латвії, Фінляндії і Естонії, екс-міністр зовнішньоекономічних відносин, депутат Верховної Ради 12-го і 13-го скликань активний опозиціонер Михайло Мариніч. Його було арештовано в Мінську 26 квітня 2004 року, його визнали винним у присвоєнні оргтехніки, наданої посольством Сполучених Штатів в тимчасове користування громадській організації "Ділова ініціатива", керівником якої він був. При цьому американська дипломатична місія жодних претензій до Мариніча не виявила. Після перебування під слідством його було звинувачено у "незаконних діях стосовно вогнепальної зброї, боєприпасів і вибухових речовин", які начебто були знайдені під час обшуку в його приватному гаражі.

Політика засудили до п*яти років перебування в місцях позбавлення волі – в колонії посиленого режиму – з конфіскацією майна. Мариніч відбував покарання в оршанській колонії(Вітебська область). 18 лютого 2005 року строк перебування під вартою скоротили до трьох з половиною років.

Під час і після суду білоруська опозиція особливо звертала увагу на те, що кримінальне переслідування Мариніча почалось невдовзі після його спроби

у 2001 році сиунути свою кандидатуру на пост президента Білорусі.

В колонії Мариніч переніс інсульт і складне захворювання очей, окрім того за інформацієї адвоката Мариніча у нього загострилась ціла низка хронічних хвороб і він отримав інвалідність другої групи.

14 квітня 2006 року Михайло Маринич вийшов на свободу. В своєму інтерн*ю Інтернет-виданню "Хартыя*97" політик заявив: "Тюрма мене ще більше переконала, що треба йти вперед, треба боротися за негайні зміни. Нам необхідно розвивати країну і суспільство. Треба позбавитись диктатури. Диктатура – це глухий кут".

5.2 Нас убивають

5.2.1 Вероніка Черкасова

20 жовтня 2004 року відома білоруська журналістка Вероніка Черкесова була вбита у власній квартирі – їй нанесли 45 ножових поранень. У вбивстві звинуватили 14-річного сина Вероніки Антона Філімонова – через відсутність інших кандидатур(згодом звинувачення з хлопчика було знято). Суд Центрального району Мінська відхилив скаргу Анатолія Куликова – адвоката Антона Філімонова, сина вбитої журналістки. Нею адвокат оскаржував рішення прокуратури про направлення Антона на примусове психіатричне обстеження.

Постанова була підписана 31 січня, а 1 лютого слідчий прокуратури Мінська Владімір Чумаченко і два працівники райвідділку міліції намагалися забрати Антона прямо зі школи, де він вчився, під час занять. Але його фактично врятували педагоги. Того ж вечора хлопчика вивезли в Москву, до батька – російського журналіста Дмитра Філімонова.

Слідчі відхилили всі версії вбивства, окрім побутового. І відмовились розробляти запропоновану журналістами версію іракської причини вбивства. Незадовго до початку війни в Іраку білоруський Інфобанк, що обслуговував всі торговельні операції з арабським світом, оплатив групі білоруських журналістів поїздку в Ірак. Серед них була і Вероніка Черкасова. Перед смертю вона поновила контакти з працівниками Інфобанку. Однак слідство за таку версію не взялося.

Loading...

 
 

Цікаве