WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЖурналістика, ЗМІ → Проблеми незалежності ЗМІ в сучасній Україні - Реферат

Проблеми незалежності ЗМІ в сучасній Україні - Реферат

Ось приклад: уряд з якихось невідомих причин "засекретив" розпорядження щодо пенсій № 411 -р від 13 вересня 2001 року, незважаючи на те, що Закон "Про державну таємницю" забороняє засекречувати інформацію, яка стосується прав та свобод громадян. "З тієї ж причини не можна було ставити гриф на документ № 709/94 від ЗО листопада 1994 року, який стосується ідентифікаційних номерів. Однак наші чиновники виправдовують такі свої дії економністю, турботою про бюджет. Мовляв, навіщо витрачати папір на опублікування, навряд чи комусь це знадобиться тощо.

Для перевірки можливості отримання урядової інформації правозахисна група спробувала зібрати дані для підготовки річного звіту про дотримання прав людини в Україні. А саме: зробила запити про смертність та її причини (в тому числі й у Збройних силах України), структуру одержання пенсій (скільки осіб одержують пенсію до ЗО гривень, від ЗО до 50, від 50 до 70 тощо), а також намагалася отримати інформацію про зарплату в різних галузях промисловості, про освіту, про рівень та структуру злочинності, отримати судову статистику, навести довідки про кількість репресованих тощо. І .все це ― за період з 1998 по 2001 роки. Результати ― вражаючі. По-перше, чиновники вивчали ці запити більше десяти днів, що суперечить статтям 32-34 Закону України "Про інформацію". По-друге, зовсім не відповіли Міністерство оборони. Міністерство охорони здоров'я, Комісія при Президентові України з питань помилування. По-третє, всі відомства рекомендували правозахисникам звертатися в Держкомстат, мотивуючи це відсутністю потрібної інформації у своєму розпорядженні. Аналіз доступу до інформації про незаконні дії-співробітників правоохоронних органів також не приніс успіху. Прокуратури 13 областей залишили запити без відповіді: Вінницька, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Львівська, Одеська/ Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька і Черкаська. Довелося правозахисникам тричі звертатися до Генпрокуратури, а також Держкомстату для отримання хоча б якихось даних. "Доступ до інформації, яка є у розпорядженні виконавчої влади та місцевого самоврядування, вкрай незадовільний, ― підбив підсумок голова Харківської правозахисної групи Євген Захаров. ― Тож, мабуть, будемо прискіпливіше вивчати законодавство України, її судову систему і оскаржувати в суді необґрунтовані відмови в наданні інформації у відповідь на наші запити".

На перший погляд, з проблемою забезпечення свободи слова у нас справи начебто йдуть непогано. Свобода слова ― конституційна норма нашої держави. Основний закон забороняє цензуру, гарантує право на вільне висловлювання громадянами своїх поглядів і переконань. Конституційні норми свободи слова розвиваються в більш як 110 нормативно-правових актах ― законах, указах глави держави і постановах Кабінету міністрів. Згідно зі статистикою, на початок 2001 року в Україні було зареєстровано 6,7 тис. газет і 2,4 тис. журналів. Регіональні органи влади і органи місцевого самоврядування були засновниками понад тисячі газет і журналів, політичні партії ― 262, громадські організації ― 0,9 тис., фізичні особи ― 1,6 тис. На початок 2001 року в державний реєстр було внесено близько 790 телерадіокомпаній.

Ці значні цифри, здавалося б, не дають мотивів для неспокою ― існуючого розмаїття ЗМІ цілком досить для забезпечення демократичності нинішньої виборчої кампанії. Але те, з чим зіткнулися багато з учасників виборчого процесу ― недоступністю для них ЗМІ, ― не міг передбачити ніхто. Задіяний увесь спектр адміністративного ресурсу: заборона журналістам висвітлювати поїздки "чужих" кандидатів до Верховної Ради, вплив з боку місцевої влади на власників газет і журналів з метою висвітлення діяльності "потрібного" кандидата ― аж до прямих погроз.

Досвід кампанії показує, що в нашому інформаційному просторі комфортно себе почуває лише вузьке коло вибраних учасників виборчого марафону. Без політичної волі не можна реалізувати цінності демократії. Експерти одностайні в тому, що нині діюча законодавча база не забезпечує розвитку інформаційної сфери. Необхідно швидко, не відкладаючи в довгий ящик, прийняти пакет документів і змінити правову ситуацію, в якій працюють мас-медіа, і врешті-решт вирішити проблеми з правовим захистом журналістів. На порядку денному ― розробка і прийняття Інформаційного кодексу, в якому повинні бути системно представлені нормативні акти, що регулюють розвиток мас-медійної сфери. Ситуація, що склалася із забезпеченням конституційного права громадян на свободу слова, ― переконливе свідчення того, які в нас справи з демократією: з одного боку, численні декларації щодо благих намірів, з іншого ― жорсткий пресинг і неприховане адміністрування.

Широкого суспільного резонансу набула історія з прагненням закрити телеканал 1+1. Негативний досвід цієї виборчої кампанії переконливо показав ― втрата часу з кардинальними змінами в інформаційній сфері створює безпосередню загрозу демократичному розвиткові. Так само очевидно, що без кардинальних змін в організації самої системи державного управління будь-які спроби забезпечити право на свободу слова приречені на невдачу. Коли виконавча гілка влади домінує над представницькою і судовою, а громадська думка сприймається як "масовка", ― говорити, що в цій країні комусь потрібна вільна преса, просто безглуздо. Візьмемо, наприклад, таке явище, як державні ЗМІ. Для нормального демократичного суспільства це нонсенс, бо такі ЗМІ за гроші платника податків переймаються передусім просуванням політичних інтересів керівництва державних органів влади, які і є їхніми засновниками. Очевидно, що коли місцеві адміністрації залишатимуться власниками ЗМІ, то чекати від останніх якоїсь об'єктивності просто смішно. Правильно кажуть журналісти: легко критикувати уряд, але спробуйте критикувати районне начальство.

У нас досі не реалізовані проекти суспільних ЗМІ, які існували б на гроші територіальних громад, тому, що місцевим адміністраціям необхідний короткий фінансовий поводок для ручної мас-медіа. Тільки демократична влада може бути відкритою В Україні формується небезпечна тенденція, коли фінансове благополуччя засобів масової інформації залежить не від успішної боротьби за читача або глядача, а виключно від просування політичних інтересів "спонсора".

Ситуація тим більше небезпечна, що ЗМІ в нашій країні, як свідчать численні соціологічні дослідження, користується величезною довірою у населення, і ця довіра створює великі можливості для безкарної маніпуляції громадською думка. Навіть фахівцеві-політологу буває непросто прояснити для себе політичну позицію того чи іншого кандидата або партії у виборчому процесі ― для цього необхідно буквально продиратися крізь недомовки, перекручені факти, а часом і відверту брехню, аби відновити об'єктивну картину. А що робити так званому простому українцеві? На нього обвалюються потоки тенденційної, спеціально підібраної інформації.

Так, опозиційних видань начебто у нас вистачає, а ось демократичної преси явно недостатньо. Нинішня влада не зацікавлена в тому, щоб її дії оцінювала громадська думка. Така зацікавленість з'явиться тільки у разі кардинальних змін існуючої системи державного управління.

Loading...

 
 

Цікаве