WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЖурналістика, ЗМІ → Проблеми незалежності ЗМІ в сучасній Україні - Реферат

Проблеми незалежності ЗМІ в сучасній Україні - Реферат

Грандіозна дискусія з питань свободи слова, що розпочалася з подачі Верховної Ради на початку року, закінчилася роздачею журналістській братії переконливих аргументів на її захист ― газових пістолетів. Навіть не торкаючись питання фізичної безпеки журналістів, можна констатувати: вся балаканина вкотре обернулася легкою газовою хмаркою, яка, проте, вельми тхне.

Слабкість ЗМІ не лише в їхній залежності від видавців, власників, різних "криш" і т. п., але передусім ― у відсутності хоч якоїсь подібності корпоративної єдності. Придушення якогось друкованого або електронного органу частіше викликає у колег по цеху легку форму співчуття, а не бажання поборотися за справедливість. Навіть професійні організації (на кшталт НСЖУ) в Україні орієнтовані передусім на індивідуальне членство, а не на представлення позицій друкованих видань і телерадіокомпаній. Створення додаткових організацій -- наприклад, союзу редакторів видань, союзу видавців, сприяло б розвитку духу такої корпоративності. Діяльність тих же рад з преси, питання про створення яких мусується вже не перший рік, слугувала б не тільки певному впорядкуванню інформаційної діяльності, приведенню її до стану пристойності, але й сприяла б захистові тих-таки ЗМІ від суддівсько-чиновницького свавілля (хоч б у рамках експертних рад).

Не буде великим одкровенням сказати, що слабкість судової системи полягає в її залежності від владних структур, причому на міру цієї залежності досить сильно впливають різні чинники ― те ж територіальне розташування суду, наприклад. Питання беззахисності ЗМІ, що постійно обговорюється перед судовими позовами "щодо відшкодування моральних збитків", визначення їх максимальної суми за своєї зовнішньої ефектності залишає в тіні інші аспекти проблеми ― як в принципі забезпечити журналістів від виникнення таких позовів, домогтися реальної незалежності судової влади.

Підвищений інтерес до діяльності органів комунікації в передвиборний період характерний для нашого істеблішмента. Досить згадати ухвалений перед минулими виборами закон, згідно з яким від участі у виборчій кампанії фактично відсторонявся ряд провідних гравців інформаційного ринку України. Тоді критерієм "чистоти крові" українським ЗМІ виступав рівень частки іноземних засновників в статутному капіталі. Метою таких дій є не стільки переділ сфер впливу (як правило, вимагає більше часу і сил), скільки механічний спосіб зниження рівня свободи дій політичних конкурентів, поля їхнього впливу. Однак, потерпілою стороною знов стають не політичні противники, а ті ж українські громадяни, що готуються тимчасово стати і виборцями.

Свобода слова, свобода діяльності ЗМІ в передвиборний період набуває особливого значення. Сам рівень реалізації демократії не в останню чергу залежить від можливості суспільства забезпечити участь громадян у політичному житті за допомогою засобів масової комунікації. Газети, радіо, телебачення ― все це в сукупності створює немовби "віртуальний суспільний форум", простір для здійснення демократичних дискусій і дебатів з найважливіших питань нашого життя. Штучне звуження цього простору шляхом виключення довільним способом його учасників завдає непоправної шкоди самому функціонуванню демократичних цінностей в нашому суспільстві. Саме свобода вибору джерела інформації з багатьох, а не свобода вибору інтерпретацій нехай важливої, але все ж однієї інформаційної одиниці, може служити мірилом демократичності інформаційного поля. Безсумнівно, за умов функціонування ринку і необхідності забезпечувати передусім економічні інтереси (які в наших умовах переплітаються з політичними) своїх власників (видавців), з одного боку, і потребою бути репрезентантом суспільних інтересів, з іншого -- невідворотній конфлікт, що особливо загострюється в передвиборний період. Уміння знайти точку рівноваги між цими умовами визначає міру незаангажованості і виваженості ЗМІ. У цьому відношенні для України особливо критичною в цей момент виглядає відсутність дійсно загальнонаціональних друкованих ЗМІ. Було б помилкою не вважати свободу слова наріжним каменем демократії. У цивілізованих країнах це передусім інструмент, що сприяє побудові правової держави, основним завданням якої є всебічне інформування громадян, налагодження умов для суспільного діалогу і дотримання основних прав і свобод. Недолік інформації або її перекручене подання створює ідеальні умови для маніпулювання суспільною свідомістю, сприяє насадженню егоїстичних, групових інтересів і підміні ними інтересів дійсно загальнонаціональних. Свобода слова, що сприймається як самоціль, втрачає стимули до розвитку. Нам треба домагатися не просто матеріалізації цього, поки що досить абстрактного, поняття, але передусім ― створення умов його безперебійного функціонування, оскільки свобода вибору без належної інформації буде нездійсненна. Для функціонування справді демократичних ЗМІ необхідне дотримання між ними і владою певної дистанції, що дає можливість для вільного маневру. З цієї точки зору прагнення українського ЗМІ зігрітися під протекторатом у державних органів можна розцінити як негативне явище.

Переконані, що питання захисту українського ЗМІ, свободи слова як такий повинно стати актуальним не тільки для вузького прошарку професіоналів засобів масової комунікації, але і всіх свідомих громадян України. Потрібно пам'ятати, що сталінські репресії також починалися з показових судових процесів, які розкручували маховик каральної машини.

Стосунки між урядом і громадськістю навряд можна назвати прозорими. Наскільки справедливим є це твердження, намагалася з'ясувати Харківська правозахисна група (яка провела у Києві прес-конференцію, присвячену актуальній сьогодні темі доступу до урядової інформації. Дослідження показали, що органи виконавчої влади використовують для засекречування інформації такі грифи, як "для службового користування", "не для друку", "опублікуванню не підлягає", причому застосування цих грифів не визначено жодним нормативним актом. Тобто воно є незаконним. Нагадує про старі добрі часи лише Інструкція про порядок роботи з документами з грифом "для службового користування". Харківська правозахисна група спробувала через комп'ютерну правову систему "Ліга" з'ясувати, наскільки широко застосовують незаконні грифи. Результат був вражаючий. Отож найбільшу кількість документів із зазначеними грифами приймають Президент України та Кабінет Міністрів, при цьому кількість таких документів значно зростає (до 6-7 відсотків) напередодні та під час проведення виборчих кампаній та всеукраїнського референдуму. При цьому глава держави використовує гриф "опублікуванню не підлягає", уряд ― "не для друку", а відомства ― в основному гриф "для службового користування". Перше місце за кількістю засекречених документів виборов Кабмін ― 2387 та 2372 документів за 2000-й та 2001 роки відповідно. Затим ― Президент: 1636 та 1461 документ за ті ж роки.

Loading...

 
 

Цікаве