WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЖурналістика, ЗМІ → Франко І.Я. як редактор і журналіст - Курсова робота

Франко І.Я. як редактор і журналіст - Курсова робота

австрійських властей та крупних торгівельних фірм, критикуючи нову тенденцію, що приносила капіталістам великі прибутки: еміграцію галичан до Америки.
Тема інтелігенції в "Народі" була далеко не провідною. У статтях "Як би нам в біді рятуватися", "Що таке громада і чим би вона повинна бути" Франко повторює відомі вже нам думки щодо призначення інтелігенції, служіння народові тощо. У 1892-94 роках Франко жив у Відні, закінчуючи свою докторську дисертацію, і майже не співпрацював у "Народі", що негативно відбилося на змісті журналу. Водночас радикали за відсутності Франка не змогли дати раду внутрішньопартійним суперечкам, "Народ" перенасичувався просоціалістичними публікаціями (чого не припустив би обережний Франко), і зрештою у серпні 1883 року під загрозою закриття журнал мусив зректися зв'язку з радикальною партією. Тепер він звався просто "русько-українська часопись". Журнал вочевидь вже не міг задовільнити інтересів Франка-редактора і Франка-публіциста, тому, повернувшися до Львова восени 1894 року, він розпочинає видання більш літературного, ніж політичного, журналу "Житє і слово", редактором якого був сам. У "Народі" Франко продовжував вести розділ "Сучасна хроніка", де з'являються його статті "Камінь преткновенія", "Два з'їзди", "Вари воду, вода буде" тощо.
Одночасно з "Народом" радикальна партія почала в 1891 році видавати газету "Хлібороб", що вона, на відміну від "Народу", справді досягла доволі високої популярності саме серед простого народу, себто селян. Уже в "Запрошенні до передплати" було зазначено: теоретичні питання в "Хліборобі" підніматися не будуть, в висвітлюватиме практичні справи в житті трудящих. Згодом видання "Хлібороба" було перенесене зі Львова до Коломиї. Редакторами були Франко, Павлик та представники "нової інтелігенції" С. Данилович, І. Герасимович тощо.
Мова, тематика, проблематика "Хлібороба" абсолютно відповідала його аудиторії, кожен випуск містив заклик "Ширити "Хлібороб" від хати до хати, від села до села!" Вперше в історії радикальної преси Франкові і компанії вдалося досягти того, що без особливого труда вдавалося протягом останніх десятиліть народовським, просвітянським газетам. На початку 1895 року наклад "Хлібороба" зріс до 1000 примірників (що було невеликою і навіть смішною кількістю в порівнянні з накладами "Діла" або інших популярних народовських газет, проте великим досягненням в порівнянні з 250-300 екземплярами "Народу"). Селянські дописи друкувалися на сторінках "Хлібороба" аж до завершення його видання, публіцистичні статті мали здебільшого агітаційний або пропагандистський характер. "Хлібороб" провадив справді корисну роз'яснювальну роботу, розкриваючи перед селянами їхні справжні права та можливості. У "Хліборобі" активно брав участь Василь Стефаник. Газета викликала занепокоєння та протест у духовенства, політичних опонентів та загрожувала своїм можливим впливом на перебіг виборів до австрійського сейму.
Одначе Франко, втомлений політичною боротьбою та дріб'язковими суперечками між різними угрупованнями в радикальній партії, прагнув відійти від політики.
РОЗДІЛ 6
Видання Франком журналу "Житє і слово". "Літературно-науковий вісник" та роль у ньому Франка.
Іван Франко ніколи не був тільки політиком або тільки марксистом, як не був він і виключно поетом або письменником. Видання чисто політичних журналів і газет, де навіть не було відділів художньої літератури, гнітило Франка. Він прагнув до відновлення просвітницької діяльності, пам'ятаючи, що видання "Дрібної бібліотеки" мало набагато більший практичний результат в плані впливу на галицьке суспільство, аніж будь-який пропагандистський журнал чи газета. Восени 1893 року, будучи у Відні, Франко працює над програмою журналу, назва якого була запропонована Драгомановим: "Житє і слово". Журнал повинен був виходити раз на 2 місяці, обсягом 10 аркушів. Половину місця в часописі відводилося белетристиці, оригінальній і перекладній, критичним статтям та історико-літературним матеріалам. Другу половину журналу Франко думав надати фольклорному матеріалові: статтям з теорії фольклору, зразкам народної творчості. Проектувалося розповсюдження журналу також у Великій Україні.
У грудні 1893 року був надрукований перший номер. Незважаючи на постійну фінансову скруту, "Житє і слово" виходило регулярно. Наклад його був невеликий - в середньому 500 примірників, журнал був збитковий, і Франко був вимушений займатися випрошуванням пожертов серед своїх численних дописувачів, здебільшого у Східній Україні.
Франко настількизахопився розміщенням в журналі найцінніших, як на його думку, літературних творів, що протягом першого року видання практично не включав до журналу публіцистичних статей. Як журнал політично нейтральний, "Житє і слово" було схвально оцінене у галицькій пресі, а також і за кордоном.
У 1895 році загальнокультурне та літературне спрямування вже не влаштовувало Франка. До того ж із зникненням восени цього року "Хлібороба" та "Народу" у радикальній пресі виникла порожнеча, яку міг заповнити журнал з великою кількістю актуальної публіцистики, гострих, злободенних матеріалів. "Житє і слово" з "вісника літератури, історії і фольклору" перетворюється на "вісник літератури, політики і науки". Франко повертається на звичну царину політичної конфронтації, і вже в 5-му номері "Житя і слова" за 1895 рік - першому "реформованому" випуску - нападає із критичною статтею на Юліана Бачинського за його твір "Ukraina irredenta". Бачинський будує свою оригінальну теорію, систему поглядів на минуле і майбутнє України, і робить висновок щодо необхідності введення України в європейський, а ніяк не в російський контекст. У своїй статті, що звалася так само, як і брошура Бачинського, Франко висловлює настільки несподівано промосковські настрої, що перекреслює усе видиме замирення з народовцями. Українофільська теорія Бачинського зазнає жорстокої критики, і цього, а також слів "Ми всі русофіли... " тощо, народовці Франкові не вибачили.
Протягом першої половини 1896 року "Житє і слово" не видавалося, а в липні вийшло в оновленому вигляді. Тепер це було практично виключно політичне видання, що збагатилося рубриками "Статті про справи політичні", "Вісті з Росії", "Політична хроніка", "Наша белетристика". Перший номер 1896 року відкривався статтею Франка "І ми в Європі", що була протестом проти утисків закарпатських русинів з боку угорських націоналістів. Стаття викликала пильну увагу до Франка австро-угорської адміністрації. У подальших номерах Франко відновлює публіцистичні напади на діячів "нової ери". Нарешті, стаття "Робітницький і революційний рух в Росії" та остання в 1896 році - "З кінцем року" - показували повернення до Франка соціал-революційних радикальних настроїв. На цей раз Франко висловлює заздрість щодо революційних подій у Російській імперії та жаль, що багато українських революціонерів вливаються в російський визвольний рух... Усе це дискредитувало Франка серед народовців, а також його однодумців у Великій Україні. Леся Українка відповідає на сторінках "Житя і слова" статтею "Не так вороги, як добрії люди"; Франко охоче іде на полеміку (ще один "сумнівний" для радянської критики момент з біографії Франка). Починається також конфронтація з "Ділом", підтверджена в наступному році статтею "Кілька афоризмів в альбом
Loading...

 
 

Цікаве