WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЖурналістика, ЗМІ → Франко І.Я. як редактор і журналіст - Курсова робота

Франко І.Я. як редактор і журналіст - Курсова робота

на видання газети Франко не отримав. Приводом до цього було те, що він не мав 24 років і відповідно до нового закону про пресу не міг бути редактором, так само як і Іван Белей та Михайло Павлик. Спершу підставною особою-редактором погодився бути студент Степан Жидовський, але, побачивши, що в програмі "Нової основи" поліція підкреслила червоним "принцип колективізму", злякався і відмовився. Белей і Терлецький радили відкласти видання "Нової основи" до наступного року, Франко ж наполягав на тому, що необхідно виконати обіцянки (позаяк "Нова основа" була широко розрекламована серед прорадикальної молоді). Кошти на видання газети з великим трудом випрошувалися Франком у Великій Україні. Драгоманов на цей раз видання не підтримав, і ані порад, ані допомоги від нього Франко не діждався.
У 1879 і 1880 роках видання "Нової основи" було неможливе. Франко, потерпаючи від страшної скрути, спершу вступає до війська, а в березня 1880 року потрапляє до в'язниці, звідки виходить лише у червні. Тяжко хворий, Франко до осені лікується в рідному селі, а в жовтні, повернувшися до Львова, з новими силами відновлює діяльність з видання радикального видання.
Було вирішено видавати щомісячний журнал (до концепції власне газети "Нова основа" більше не поверталися), відповідальним редактором якого став Іван Белей, а названо його було "Світ". Фактичним редактором був Франко. Практичною метою журналу "Світ" було, як писав Франко в одному з листів до Драгоманова в листопаді 1880 року, було "спричинитися до збудження і піддержання живішого руху серед молодіжі і навіть серед люду". Теперішню поміркованість Франка неможливо й порівняти з юнацьким запалом 1878 року. "Соціалістів в Галичині так мало, вони так розсипані і запуджені, що поки що годі й думати о якій-небудь організації між ними. І до такої організації не швидко й дійже, хоч тепер може надіятися печатним словом хоть що то повернути людей в той бік". Це зовсім не той Франко, що був упевнений у скорій і легкій перемозі марксизму в Галичині і в цілому світі.
Від початку за задумом Франка редакція "літературно-науково-політичної часописі", якою проголошений був "Світ", була розділена на багато відділів, "департаментів", кожен з яких мав редагувати відповідний відділ газети. Але, виправдавши найгірші сподівання Павлика, студенти, на чию совість було віддано більшість департаментів, не виправдали довіри редакторів, а Драгоманов і зовсім відмовився від запропонованого йому історичного департаменту. Відтак Франко та Белей з декількома студентами мусили самі виконувати цю титанічну роботу.
Журнал справді був надзвичайно демократичним, в ньому, як писав сам Франко, вперше зустрілися галицькі українці, "малороси" та українські емігранти: Белей, Франко, Терлецький, О. Кониський, Б. Грінченко, Драгоманов, Ф. Вовк. Одначе саме в "Світі" роль Франка була надзвичайно великою. Приблизно 6/10 обсягу всіх випусків "Світу" (у січня 1881-вересні 1882 вийшов 21 номер) займали твори Франка. В усіх без винятку випусках "Світу" друкувалася по частинах повість "Борислав сміється", також було опубліковане Франкове оповідання "Добрий заробок". Інші літературні твори, публіковані у "Світі", зокрема нариси О. Кониського, виглядали дуже слабко в порівнянні з Франковими. Усю величезну редакторську роботу Франко провадив, знаходячися в Нагуєвичах.
Видання "Світу" було суцільною кризою: наклади 250-300 екземплярів, постійні позички та тисячні борги, випрошування грошей у східноукраїнських однодумців. Франко, знаходячися в страшній матеріальній скруті, водночас відмовив Кулішеві, що запропонував йому спонсорувати "Світ", що ідейно став би його, Кулішевим, виданням. Франко продовжував співпрацювати в польській газеті "Praca", вкладаючи у "Світ" всі отримані гонорари.
Якщо в "Громадському друзі" промарксистські виступи Франка виглядали схожими на маніфести, то у "Світі" вони набагато поміркованіші, тема робітничого класу осмислюється, як правило, через художні твори (продовження "Бориславського циклу") та філософсько-економічні дописи на кшталт "Мислей о еволюції в історії людськості", де марксизм єднався з доволі слушними власними теоріями Франка.
Відносини між інтелігенцією та іншими суспільними верствами, а також роль інтелігенції в суспільстві залишалися одним з лейтмотивів Франкового видання. На відміну від попередніх видань, основним зайняттям яких було викриття в дусі "Писем о галицькій інтелігенції", "Світ" присвячував набагато більше уваги конкретній програмі дій передової інтелігенції та шляхам її реалізації. Особливо в цьому плані прикметні статті Франка "Чи вертатись нам до народу?", "Кілька слів о тім, як упорядкувати і провадити наші людові видавництва", "Чи ми хоч тепер прокинемось?". Одначе брак "викриття та розвінчування" здавався недоліком "Світу" Франковим товаришам: Павликові, Белею та Драгоманову, які дорікали Франкові за "неувагу до життя галицької громадськості". Белей продовжував викривальну лінію у статтях "В один час", "Про послідній вибір посла до ради державної" тощо, в яких постраждали як москвофіли, чия діяльність справді набула деяких геть кумедних рис (на кшталт урочистих поїздок доросійського нумізматичного товариства), так і найпрогресивніші на той час народовці.
Найсерйозніша спроба задуматися над інтелігенцією в контексті сучасності була здійснена Франком у власній передмові до "Фауста" Ґете, що виходив накладом "Світу". Говорячи про відсутність поступової реалістичної літератури в Галичині, він пише: "Винна вся інтелігенція, котра в своїм безмежнім засліпленні зве себе народом, суспільністю: "Ми народ!", "Ми герої!" Адже ж будьте ласкаві, добродії, зважити, що ви ж не то не народ, а навіть не частина народу. Рука - частина тіла; відітни руку, тіло не зможе працювати. А ви що? Якої діяльності не міг би виконувати народ - той правдивий народ - люд, той "великий незнайомець", якби вас не було? Оскільки гірше жилося б йому? А може обернути те питання і спитати, оскільки ліпше? Не забувайте, добродії ласкаві, що сяк, чи так, а ви все-таки паразити на його тілі, їдці, не робітники, п'явки, не герої". Також у статті "Чи вертатись нам до народу", написаній як відповідь до заклику священника Наумовича інтелігенції повертатися "назад до народу, вчити його віри та любові", читаємо: "І коли ви вернетесь до народа тільки з любов'ю, коли взамін за його хліб, котрим він вас кормить, взамін за його працю принесете йому тільки "чисті" обряди східної церкви, а хоть би й саме Євангеліє Христове, то чи не думаєте, що тими "преєстественними благами" зарадите конкретній біді народа?" Далі Франко робить висновок, що є досить знаковим для нашого дослідження: "У нас нема інтелігенції. У нас є тисячі людей письменних, але інтелігенції нема. "
У журналі "Світ", як ніде досі у Франкових дописах, постає образ інтелігенції не як "слуг" народу, а радше проводирів, аванґарду нації, що мусить відповідати поставленому журналом гаслу "Наперед з народом!". "Інтелігенція повинна бути передовсім бути інтелігенцією, повинна бути громадою людей з широким образованням, з виробленим характером, з щирим чуттям до народу, а відтак інтелігенція повинна зідентифікуватися, злитися з народом, стати серед нього як брат, як рівний, як свій, стати для нього адвокатом, лікарем, вчителем, порадником, показчиком в ділах
Loading...

 
 

Цікаве