WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЖурналістика, ЗМІ → Франко І.Я. як редактор і журналіст - Курсова робота

Франко І.Я. як редактор і журналіст - Курсова робота

платформи народовців були журнали "Мета" (1863-1865), а затим інспірована Кулішем "Правда" (1867-1898). Австрійська влада дивилася на конфронтацію в галицькому суспільстві крізь пальці, поляки ж почували однакову ворожість до обох таборів, відчуваючи в русинах серйозних конкурентів у володінні Східною Галичиною. В усякому разі, обидва ворогуючі табори були надто зациклені на внутрішніх галицьких проблемах, щоб перейнятися свіжими подихами модерної суспільно-політичної думки. Тим часом найновішою і найпрогресивнішою течією, що потроху захоплювала Європу, був соціалізм.
РОЗДІЛ 1
Співпраця Франка у журналі "Друг"
"Революційно-демократична українська періодика постала не звичайним шляхом організації видань з революційною програмою, а шляхом переродження та ідейного самозаперечення рядового студентського журналу "Друг", " - пише у передмові до своєї монографії "Українська революційно-демократична журналістика" (Київ, 1959) О. І. Дей.
Журнал "Друг" почав виходити весною 1874 року як орган москвофільської студентської організації "Академический кружок", що існував при Львівському університеті (аналогічний народовський гурток називався "Дружний лихвар"). Вже на третій рік існування "Академического кружка" члени цієї організації вирішили розпочати видавничу діяльність, маючи на меті випускати "Бібліотеку повістей", для чого члени гуртка отримали для перекладу різноманітні, як правило, другосортні твори польської, французької та німецької літератури. "Бібліотека повістей" так і не була реалізована (єдиний випуск містив оповідання Антона Дольницького, члена гуртка, "Принада"), але відповідальний комітет вирішив з 1 квітня 1874 року видавати двічі на місяць літературну газету розміром в один аркуш, що містила б поезії, наукові статті, всячину та новини. Відповідальним редактором став Ієронім Кордасевич, заступник голови гуртка. У доборі матеріалів брали участь А. Дольницький, С. Лабаш, О. Калитовський. Згодом об'єм видання було збільшено до 1, 5 аркуша, тираж з 600 зріс до 2000 примірників. З приходом у жовтні 1874 року у редакцію Михайла Павлика, що був обраний секретарем комітету, виникли розбіжності у питанні мови. Ось зразок протоколу засідання комітету, що водночас є ілюстрацією проблеми: "При дебаті о язиці розділились товариші на дві партії: Дольницький і Павлик требовали малоруського (живого) язика с правописью точно отдаючою звуки виговора, - Кордасевич же і Лабаш - аби язик "Друга" хилился больше до общерусского, вслідствіє чого розійшлися, не рішивши нич. " Саме проти такої суміші російської, української та церковнослов'янської мов гаряче протестував Павлик, саме з нею боролися народовці, і саме нею виходив "Друг". "Бесіда допотопна, ні то великоруська, ні то малоруська, ні то церковна. Сюжети не менш допотопні, системи провідної думки - ніякої, ось що далося сказати про "Друга" за перші роки його існування, - писав Франко в 1878 році, - Розуміється, старі тіснолоби галицькі радувалися новій газеті, славили нашу "многонадежную молодеж", - і "Друг", як і все в Галіції, благоденствував, не думаючи навіть, що є якісь серйозні питання на світі, що є якийсь напрям, котрий повинен ціхувати всяку газету молодих, живих і гарячих людей".
В "Друзі", крім перекладних творів, а також творів російської літератури, що не зазнавали на сторінках журналу змін, друкувалися проза та поезія тогочасних галицьких авторів, дуже слабкі і немічні з ідейного боку. Загальна атмосфера цієї літератури, за словами Франка, відзначалася "в українському письменстві пам'ятним антрактном 1962-1872 років, десятиліттям страшного і фатального затишку та застою, млявості в публічнім і літературнім житті, продукуванням не для друку, а для власного бюрка, загальним занепадом".
В такий журнал приходить у 1874 році Іван Франко, дебютувавши під псевдонімом "Джеджалик" з сонетом "Народнії пісні", наступного року давши на конкурс на повість з життя Русі свою першу повість "Петрії і Довбущуки", написану живою народною мовою, а також друкуючи в журналі свої поезії, що яскраво виділялися на сторінках "Друга". Втім, це був далеко не той Франко, що постає у подальшій своїй творчості. "Патріотизму я тоді ще не знав, " - зазначає він у своїй автобіографії. Та Франко був безсилий на цьому етапі змінити концепцію "Друга", його другосортність та неперебірливість, відірваність від потреб народу, яку палко засудив у своїх листах до редакції М. Драгоманов. Редакція "Друга" вступає у палку полеміку з Драгомановим, піддаючи критиці його твір "Видумки "Киевлянина" та польських газет про малоросійський патріотизм".
Дискусія щодо мовної орієнтації, яка розпочалася в "Друзі" 1875 року, вимагала одночасного розв'язання ідейно-естетичних питань про завдання інтелігенції, науки, літератури, журналістики, що назріли в суспільстві. Питання інтелігенції було підняте вперше у "Друзі" у жовтневому номері 1875 року у статті Михайла Павлика "Академическое общество". "У нас інтелігенція, - пише він, - не приносить желаємого хісна нашій народності. Бо кождий учиться лишь для себе, а станувши на своєм становищі, уживає щастя з набутих наук, а забуває, що всі прості люде мають таку саму душу і так само бажают для себе пільги в своїй нужді матеріальній і моральній, котра якби тот тяжкий камінь придавила їх до землі". Далі Павлик формулює призначення інтелігенції: бути серцем народу, що посилало б йому просвіту й народну свідомість, вивчати мову і життя народу, бути його слугою. Щоб виховати таку інтелігенцію, Павлик пропонує створити відповідне студентське товариство, метою якого буде "ввести інтелігенцію в саму середину народа, значит, аби кожна інтелігентна одиниця уважала себе за средство для двигнення народу, а не народ за средство для достиження своїх егоїстичних цілей. Ціль такого общества має бути: тісно зв'язати інтелігенцію з народом, а не відрубати єї від народа".
Іван Франко вступив до "Академического кружка" в липні 1875 року. Вже восени його вплив на редакцію журналу різко зростає. Відповідно вплив завзятого москвофіла С. Лабаша падає, до редакції приходять Іван Белей і Павлик, який, за його власними словами, "вступив у кружок з гадкою заговорити про хлопів між тими, що з них колись має вийти інтелігенція". "Москвофільство" Франка, що змусило його вступити саме до "А. К. ", а не до аналогічної народовської організації, вичерпувалося активним ознайомленням з найкращимизразками російської літератури та журналістики. Виникнення у "Друзі" нової течії він пояснює так: "Каменем спотикання стало для "Друга" то, про що він так часто і самоувірено говорив і спорив з другими пустозвонними львівськими газетами, а особливо зі "Словом": язик і правопис. З кінцем 1875 року обновилися в редакції "Друга" спори щодо язика, комітет редакційний не міг прийти до згоди, кожен член давав свої пропозиції - розуміється, одна дурніша від другої... За час сварки почали в редакції виділюватися дві противні сторони, одна більше консервативна, друга - більше поступова". Починаючи з зими 1876 року Франко і його однодумці палко виступають у "Друзі" за народну мову. Нарешті, аж у середині 1876 року, "Друг" оголосив офіційну відмову від язичія на користь живих української та великоруської мови.
1876 рік - це рік стрімкої демократизації "Друга", повного відходу його від москвофільської ідеології. Сам
Loading...

 
 

Цікаве