WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЖурналістика, ЗМІ → Іван Франко і Наталія Кобринська біля витоків української жіночої преси. Друга половина ХІХ ст. - Реферат

Іван Франко і Наталія Кобринська біля витоків української жіночої преси. Друга половина ХІХ ст. - Реферат

бабами."
Маючи підтримку І. Франка, Н. Кобринська жваво листувалася з наддніпрянками. Та на перешкоді задуму Н. Кобринської стали застарілі поняття певної частини галицького жіноцтва про активну участь жінок у громадському житті.
На цей раз в справу видавання альманаху втрутилась церква, яка вбачала в нім зраду традиційним поняттям по участь жінки в родиннім житті. І 26 листопада 1885 р. противниці Н. Кобринської на загальних зборах Станіславського товариства вибрали головою цього товариства учительку Ничаївну, яка вирішує зібрані на альманах гроші використати на купівлю срібного підносу для нового єпископа в Станіславові Юліана Пелеша. Згодом, коли не вдалося це здійснити, задумали противниці Н. Кобринськоїзакласти бурсу для дівчат, але цій забаганці спротивилась Н. Кобринська й зібрані гроші пішли на передрук "Історії літератури руської" Омеляна Огоновського. Перебіг вказаних подій описав Т. Окуневський в листі до М. Драгоманова від 18 лютого 1886 р. : "Варилося так через цілий рік. Станіславське жіноцтво загадало було закласти жіночу бурсу, - тому спротивилась Н. Кобринська, бо жаль їй було злокалізувати свої змагання на саму азбуку - з бурси отже нічого не вийшло, тим часом Кобринська стала редагувати "Альманах". Принципіальні різниці, а ще більше особисті амбіції самої Кобринської, як з другої сторони теперішньої предсідательки Ничаївної, спровадили нарешті, що Кобринська тамтого тижня виступила з товариства, - і оскільки довірилось на свою руку видавати Альманах, бо перед тим мало бути це під контролею і відвічальністю управи. Гроші товариства, які були призначені на видавництво альманаха мають тепер ужити на передрук тої "Історії літератури руської" Омеляна Огоновського, яка тепер розпочала печататись у "Зорі"*. В українському суспільстві сталася невизначена ситуація навколо жіночого альманаху, навіть дехто передбачав відмову від участі його випуску матеріально. Тоді на поміч Н. Кобринській прийшов І. Франко, який намагався з'ясувати ситуацію навколо станіславського товариства виступом у "Правді", популярному часописі, що виходив у Львові.
"Кілька років тому в Станіславові, - писав І. Франко,- засновано за ініціативою і під керівництвом Наталі Кобринської (дочка депутата Озаркевича) "Товариство руських жінок". Метою цього товариства мала бути пропаганда жіночого питання з допомогою літератури, тобто з одного боку з'ясування українському громадянству, через лекції та відповідні видання українською мовою, сучасного становища й сучасної боротьби жіноцтва, з другого ж - підняття свідомості українських жінок у цьому напрямі і розбуджування серед них руху, аналогічного до руху жінок в інших освічених країнах. Це товариство спочатку розбудило великий запал, але незабаром у нашому керівництві почали виникати непорозуміння. Деякі люди доброї волі, але вузького погляду, стали підкопуватись під програму товариства, бажаючи повернути його діяльність на улюблену стежку української інтелігенції - на притулки й постачання вбогим дітям спідничок та панчішок, словом бажаючи з товариства освітнього, основаного для культурної праці, зробити товариство філянтропійне.
Проте, коли головою товариства була Н. Кобринська їй удалося, хоч із труднощами, протидіяти цьому підкопуванню. Додержуючи первісної програми, провід постановив видати альманах, укладений виключно з оригінальних літературних і наукових праць самих українських жінок, і навіть порозсилав запрошення авторкам, при чому редагування альманаху було доручено Кобринській. І справді, на запрошення цього симпатичного товариства та довіряючи імені редакторки, яка набула собі доброї слави на літературному полі своїм невеличким, але глибоко продуманим оповіданням "Задля кусника хліба", а також кількома доповідями в товаристві про сучасне жіноче питання в Галичині й за кордоном, відгукнулися майже всі авторки, а крім них зразу приєднався чималий гурт молодших, початкуючих сил, захоплених тим самим духом і вірних тим самим ідеям. Однак, ще до того, поки можна було розпочати роботу над впровадженням матеріалу, що надходив, настали події, які зробили неможливим дальше перебування Кобринської в товаристві. ... П. Кобринська вирішила видати розпочатий альманах власним коштом. Правда, управа товариства тягалася з нею певний час, дамагаючись, щоб вона віддала надіслані твори, але коли самі авторки заявили, що свої праці довірили тільки Кобринській, зовсім замовкли ... "
Після цієї статті І. Франка Н. Кобринська зрозуміла, що якими б не були складними її стосунки з управою жіночого товариства, вона зможе видати альманах, зможе переконати багатьох в товаристві в тому, що потрібна не філантропічна праця, а просвітня. Вихід задуманого літературного збірника, вирішила вона остаточно, можливий в першу чергу з допомогою І. Франка. В одному з листів до нього, дізнавшись про його одруження, вона писала: "Може Ви думали тим чином відчепитись від усіх галичанок, але вам то не вдасться. Ви продукт нашого краю, наших обставин, Ви наша амбіція, то ж ми не перестанемо над тим працювати, щоб скоріше чи пізніше відданий Вам був необмежений провід у нашій літературі, та просимо Вашу жінку до нас прилучитися. ..." та Франко в цей час мріяв про власне видання. Це мав бути часопис "Поступ" над програмою якого вже тоді він працював. Пояснюючи своє перевантаження і неможливість повністю віддатися жіночому збірнику, він писав до Н. Кобринської: "Шановна Пані! Даруйте, що аж тепер відзиваюся до Вас у справі мого "Поступу". Я вислав Вам 5 примірників проспекту в листі, не знаю, чи ви дістали їх, а коли дістали, то будьте ласкаві осторожно з ними поступати, бо проспект дістав сконфіскований (сам не знаю за що). В тяжких обставинах приступаю я до видання "Поступу". У Львові всі старші українофіли виступають против мене і раді б, якби ніякого поступу й на світі не було. Сам я не знаю, чи і о кілько можу на кого-небудь числити на провінції і для того якийсь час по виданні проспекту я зовсім упав був духом і нікуди не писав нічого. Аж тепер деякі прихильні голоси наново піддвигнули мене, і я на слідуючий тиждень приступаю до друкування 1-го номера. Отак рішившися, я удаюсь поперед всього до Вас і прошу поперти мою справу (не особисту) між Вашими знакомими, особливо між тим поступовим жіноцтвом, з котрим у Вас є зв'язки. Бюджет "Поступу" такий скромний, що коли б 300 передплатників, то він не тільки оплатив би кошти друку, але дав би мені можливість хоч декому з співробітників дати хоч невеличкий гонорар. Та ба, 300 передплатників - се таке велике діло у нас, що я й думати о нім не смію. Коли б хоч удержать, хоч небагато від себе докладати, бо се, як знаєте, переходить мої сили фінансові.
Просив би я Вас о літературну підмогу, та боюсь, знаючи, що Ви при зайняті своїм видавництві. На
Loading...

 
 

Цікаве