WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЖурналістика, ЗМІ → Іван Франко і Наталія Кобринська біля витоків української жіночої преси. Друга половина ХІХ ст. - Реферат

Іван Франко і Наталія Кобринська біля витоків української жіночої преси. Друга половина ХІХ ст. - Реферат

йшла активна підготовка до створення жіночої організації,яка б стала початком і організованого емансипаційного жіночого руху й першого жіночого видання-альманаху "Перший Вінок".Така організація-Товариство руських жінок-була створена у 1884 р. на перших організаційних зборах жінок.І вже після утвердження владою статуту товариства- 8 грудня 1884 р.- в історії українського визвольного руху сталася визначна подія - розпочався організований жіночий рух та право жінки брати активнуучасть в житті суспільства, а також видавати свій періодичний друкований орган.
Особливу увагу доведеться звернути на видавничу діяльність Н.Кобринської,на її невтомну працю над організацією жіночих видань-альманаху "Перший Вінок" та три випуски "Нашої Долі",на її палке бажання залучити до літературної праці якнайбільше жіноцтва,об`єднати галичанок і наддніпрянок в нелегкій праці на ниві творчості з метою пришвидшити не тільки процес звільнення жінки від заскорузлих про її призначення, а й пришвидшити процес об`єднання українських земель і створення єдиної держави -незалежної і квітучої України.
Перед тим, як почати розмову про жіночий альманах "Перший вінок", слід коротко познайомитись, хоча б у загальних рисах, з деякими подіями в історії української жіночої преси.
Майже всі жіночі журнали, що виходили як на східних, так і на західних українських землях, вперше з'явилися в Галичині. Це свідчило перш за все про те, що можливості організації й друкування тих чи інших жіночих часописів були в умовах демократичного, як на той час, австрійського законодавства, яке надавало право вільно виражати свої думки не боячись переслідувань, зовсім реальні. "Кожному вільно в границях закону виражати свою думку словом, письмом, друком або образовим ставленням," - зазначає пункт 13 Державного Основного Закону. Крім того, друковане слово, преса, не може бути піддане цензурі, ані ограничені конценсійною системою.???? Тому вже в перші роки українського відродження, у 1833 році, з'явився часопис "Лада", а в 1868-1870 рр. - "Русалка". Проте обидва ці часописи не були чисто національними, так як їх видавець та частково і автор статей Северин Шехович (1829-1872) був москвофілом, тому часописи виходили мовою, яка нагадувала лише українську, бо була українсько-російською сумішшю. Часописи не мали жодного відношення до об'єднання українського жіноцтва, скоріш мали якесь відношення до проповіді моралі, тому що й підзаголовки звучали як своєрідне завдання редактора в справі виховання і призначення жінки: "... письмо поучительное русским девицам и молодицам в забаву и поучение" (Лада) та "письмо для красавиц" (Русалка). Майже всі статті в обидвох журналах торкалися дидактичних тем, нагадуючи жінкам про їхнє пряме призначення. Прикладом цьому можуть бути хоча б такі думки: "Так ви доньки святой Руси! Останьтесь достойними капланками Лади - старословянской богини любви и красоти женской..." , або "Женщину сотворил Бог чувствительнейшу и слабшу, и она должна усмирять, смягчивать, ущасливлять сліпого мужчину. Дикий, пасмурный был бы свет, если бы жили в ним только сами мужчины, но ленивый и безмятежный, если бы наполняли его только сами женщины". Зрозуміло, що часопис, на сторінках якого друкувались подібні матеріали, не міг існувати довго і не міг користуватися підтримкою українського суспільства і жіноцтва зокрема. Це чудово розуміли як жінки, так і громадсько-політичні тодішні діячі в Галчині, а також в тій частині України, де відкрито діяти в напрямку об'єднання українського жіноцтва для виступу в обороні своїх прав було неможливо. В Галичині за створення дійсно українського прогресивного жіночого часопису взялася Н. Кобринська та невелика група жінок після створення у 1884 р. "Товариства Руських Женщин", метою якого спочатку було, за словами організаторки цього товариства Н. Кобринської, скромне бажання впливати на розвиток жіночого руху літературного: "Ми поклали собі метою впливати на розвій жіночого Духа через літературу, бо література була все вірним образом ясних і темних сторінок суспільного ладу, його потреб і недостатків... Особливо ми, жінки, терпимо... Поступовці уважають нас за недорослих до їх понять, а непоступовці - за відбічних від їх відображень. З того виробився великий ухибляючий жіноцтву пересуд, що начитаннє лиш баламутить жіночі уми" .
Вихована в освіченій родині Озаркевичів-Окуневських, маючи значний нахил до літературної творчості, Н. Кобринська дійшла в своїх роздумах про призначення жінки до висновку, що збудити жінку, галицьку жінку, яка перебувала тоді в затхлій атмосфері галицької відсталості, можна лише на прогресивних західноєвропейських ідеях, реалізувати які потрібною, ставши на національно-соборницький шлях. Таким єднаючим чинником, що допоміг би об'єднати жінок усіх українських земель до спільної праці, вона вважала жіночий часопис. З цією метою вона шукає зв'язків з українками з-поза Галичини, перш за все із Східною Україною. Жваве листування з жінками Наддніпрянщини та Волині, таємна пересилка матеріалів для часопису в Галичину дали змогу накопичити значну кількість літературних творів, авторами яких були жінки. Потрібно було неабиякої відваги, терпеливості й ви розуміння, щоб перемогти безчисленні перешкоди - і зовнішні, накинуті російською владою, і внутрішні, що їх створювали застарілі пересуди й страх перед будь-якими змінностями. Не дивлячись на це, Н. Кобринська робить сміливий крок: запрошує до видання І. Франка і віддає йому остаточну редакцію задуманого часопису.
Саме під час відвідин І. Франком та О. Кониським Н. Кобринської в Болехові задумано й видати жіночий альманах, зазначивши, що має це бути "первоцвіт жіночого виробу", бо співучасниками повинні бути жінки з усієї України. У листах до І. Франка від 5 вересня 1885 р. Н. Кобринська писала: "Я вже повернулась з Станиславова, де їздила у відомій Вам справі. Сиділа там два дні й ледве постягала дами на засідання управи, і, якби не Остерманова, то хто знає, чи було б до цього дійшло. Видавання альманаху ухвалено, а щодо укладу й змісту, прийнято менше більше Вами поданий мені розклад ... Щодо Вашої готовності нам у тому далі допомагати - запала дійсно оригінальна ухвала. На підставі того Вашого запевнення, даного паням станиславівським під час Вашого там пробування, позволено мені засягнути Вашої ради й помочі, що однак має бути тайною виділу. Не смійтеся лиш дуже, бо то ще було найрозумнішим з нашої наради. Будь-що-будь, ухвалено чи не ухвалено, я не довіряю моїм силам і може б не була вложила на себе того обов'язку, якби не стояли мені були в пам'яті в останнім Вашім письмі слова: "Я готов Вам і радою і ділом і матеріальним допомагати так, що надто велику роботу Ви на себе не візьмете". Самі вплутались в біду, а тепер будете мати клопіт з
Loading...

 
 

Цікаве