WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЖурналістика, ЗМІ → Преса періоду культу особи - Реферат

Преса періоду культу особи - Реферат

Але порядок, що склався, вимагав цього не допускати.
Цікаво, що фінансові й інші звіти щодо господарчої діяльності редакцій обкоми та ЦК партії не розглядали, перепоручивши цю "неполітичну" справу відповідним видавничим відділам виконавчих комітетів. Вони називалися по-різному, але врешті затвердилася довга, зате змістовна назва: управління у справах поліграфії, видавництв та книжкової торгівлі - облполіграфвидави, які вже, по своїй окремій вертикалі, були підзвітні обкомам та ЦК.
Словом, це був зразок авторитарної моделі преси, керованої з єдиного центру, з всесоюзного ЦК, рішення якого конкретизували та реалізовували партійні комітети на місцях.
Згідно з статутом, вищим органом партії був з'їзд, який ухвалював резолюції. обов'язкові для партії, а відтак і країни. Кожен з'їзд після революції, від VIII по XI, приймав окремі резолюції про пресу, які негайно направлялися в усі партійні комітети та редакції. Однак виконання рішень центру з перших років "буксувало" саме на етапі втілення їх в життя. Наприклад, VIII з'їзд РКП(б) прийняв резолюцію "О партийной и советской печати". Привертає увагу те, що преса від початку була розділена на радянську й партійну, але відразу ж ця різниця не мала ніякого значення саме через тотальний партійний контроль. Всім газетам вказувалося і в цілому, і конкретно все необхідне: про що й як треба писати, що робити, давалися рекомендації кожній ланці редакції.
Рішення чергового з'їзду конкретизувалися в подальших партійних документах (приклад - циркуляр РКП(б) губкомам и укомам "О программе местных газет" від 4 квітня 1921 р.). Всі рішення, що приходили з центру партії або з її місцевих осередків, ретельно вивчалися в первинних парторганізаціях редакцій, де неодмінно і безумовно ухвалювалися. При проголошуваному демократизмі внутрішнє життя партії було сповнене незавуальованого формалізму, його посилення дедалі ставало для партій шляхом в нікуди, адже за таких умов роботи заради оцінки начальства нікого насправді, за великим рахунком, не цікавила думка пересічного члена організації, якому була відведена роль "гвинтика" у справі безумовного виконання рішень, до прийняття яких він не був причетний.
ІХ з"їзд партії у 1922 році зафіксував у окремій резолюції положення про те, що партійна, радянська преса знаходиться у стані важкої кризи. Було запропоновано програму її подолання. Але через рік делегатами ХІ з"їзду було визнано: рішення навіть VIII з"їзду в цій галузі не були проведені в життя.
З розвитком непу якісно змінюється ситуація в країні: з"являється надлишок сільгосппродукції при катастрофічній нестачі виробів важкої та легкої промисловості. Внаслідок запровадження ринкових відносин в аграрному секторі виникає криза перевиробництва. Преса відповідно реагує на ці зміни. На шпальтах газет з'являються теми прискорення індустріалізації, боротьби з надвисокими цінами на промислові товари: так, в харківських "Вістях..." подібні матеріали з'являються по 10-12 раз на місяць, інколи навіть щодня.
На цей час в редакціях вже складається певний штат редакторів, журналістів, здатних адекватно відповідати на вимоги часу, підвищується їх середній професійний рівень. З'являється жанрове різноманіття, відроджуються забуті журналістські жанри: репортаж, фейлетон (найкраще почав піднімати цей жанр Остап Вишня). Журналісти опановують крупні газетні форми, наприклад, наскрізні теми - висвітлення однієї актуальної проблеми з номера в номер (згадувані вище кампанії щодо зниження цін та утворення рибальських кооперативів).
* * *
В 1928-1929 рр. розпочався період якісно нової політичної та економічної кризи СРСР та зокрема радянської України, який закінчився встановленням тоталітарного режиму й культу особи Сталіна. Криза зародилася в протиріччі між величезною дрібновласницькою стихією селянства та соціалістичним ладом організованого робітничого класу великих промислових виробництв.
В числі соціальних груп, підданих Сталіним найжорстокішому винищенню, були саме партійні журналісти, і перш за все публіцисти ленінської школи. Разом із так званими "старими більшовиками" їх знищила створена й відлагоджена ними ж в роки громадянської війни машина класової боротьби. Такою була розплата за поступки диктатурі та відступ від загальних законів буття задля швидкого вирішення проблем часу.
Цей переворот в журналістиці стався тихо, практично без шумних процесів, подібних до тих, які були організовані над Зинов'євим, Каменєвим, Бухаріним та іншими політичними діячами. Навіть колишні керівники каральних органів - Ягода, Єжов - зникали з політичної сцени (а значить, за тодішніми порядками, і з життя) після великих політичних шоу із викриттям "злочинницької діяльності" і тому подібними, розрахованими на масу неосвідчених в політиці та й взагалі напівграмотних робітників епохи індустріалізації, тобто вчорашніх селян-незаможників,яких голод і колективізація вигнали з сіл і хуторів.
З журналістами такого не було. Режисери політичних спектаклів розуміли, що викриття "ворогів народу" в редакціях газет нічого позитивного дати не зможе, а шкоди завдасть великої - підірве довіру народу до слова "Правды", а отже й до самої партії. Преса - це надто серйозний політичний інструмент, пов'язаний з масовою свідомістю, щоб втягувати її в політичні ігри, розраховані на маси. Журналісти були поставлені перед драматичним вибором - або прийняти диктатуру вождя та вірно служити йому, або йти з редакцій та й з життя. Вибір, якназвичай, робили за них. Кожен кореспондент був на виду, з усіма особливостями його манери письма та політичними уподобаннями. Непотрібні зникали тихо: просто вранці не виходили на роботу. Інколи оголошували про термінові відрядження, в інших випадках інсценували трагічну загибель чи смерть внаслідок "раптового" тяжкого захворювання.
Так поволі, на протязі кількох років на початку 1930-х було замінено склад провідних працівників центральних та місцевих редакцій.
Решта газетярів та новоприбульці з числа молодих членів партії сталінського призову продовжували робити газети, брати участь у соціалістичному будівництві, розвивали форми й методи роботи, грунтуючись на вже досягнутих рівнях майстерності.
Більше того, загальна радість від історичних (значною мірою вигаданих) перемог радянського народу у першій п'ятирічці спричинила хвилю трудового ентузіазму, масової боротьби за нове, небувале й нечуване. Розгойдана з допомогою преси, ця хвиля піднімала й саму пресу над рутиною повсякденної роботи. За ініціативою редакції "Правды" у 1930 р. була проведена всесоюзна нарада робсількорів, яка сильно вплинула на перебіг подій. Вона, зокрема, заклала фундамент для прийняття 16 квітня 1931 року постанови ЦК ВКП(б) "О перестройке рабселькоровского движения" (в якому, зазначимо, серед безлічі завдань не було зовсім приділено уваги участі робсількорів у вирішенні соціальних проблем - для нової влади вони вже не були такими актуальними).
Ця ж газета "Правда" організувала у 1931 році всесоюзний конкурс низових газет, де серед показників одне з чільних місць мало саме розгортання робсількорівського руху - в тому числі й задля боротьби за "правильность распределения доходов".
У відповідь на це республіканська газета "Комуніст", орган ЦК КП(б)У, випустила тематичну полосу під імперативним заголовком "Пресу й робсількорівську армію на боротьбу за організаційно-господарське укріплення колгоспів" (1931 р. 31 жовтня). Звульгаризований, утилітарний підхід партійного керівництва до ролі преси в суспільстві, який проглядає в цій
Loading...

 
 

Цікаве