WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЖурналістика, ЗМІ → Західноукраїнська преса часів Другої світової війни - Реферат

Західноукраїнська преса часів Другої світової війни - Реферат

Галичині тепер видавала дозвіл на придбання паперу кожній редакції окремо. Друкарні теж могли видавати тиражі тільки з дозволу влади, а експедіювати (розповсюджувати) можна було тільки дозволені владою видання.
Так протягом короткого часу було уніфіковано інформаційне життя в пресі. Окупаційна влада вела політику зменшення кількості українських видань, тому протягом перших місяців 8 газет перестали виходити. Деякі редакції прагнули пристосуватися до нових умов і вижити, зберегти свою корисність і новій владі, і читачам, наприклад, друкували "Самоучку німецької мови", що теж може бути розцінено як поступка в національній справі та колабораціонізм з нацистами..
Під командою шефа прес-служби Лемана було створено інформаційне агентство "Телепрес". Місцева інформація теж почала "фільтруватися" через гітлерівську цензуру. А з 1 грудня 1941 р. було заборонено вміщувати у львівських виданнях будь-які матеріали без попереднього перегляду особисто Леманом.
Всі газети в обов'язковому порядку друкували офіційні матеріали, інформацію про стан на фронтах, які створювалися безпосередньо в геббельсівському міністерстві інформації в Берліні.
Найважливішим у справі підкорення преси Галичини новій владі виявилося те, що кадри в редакції та інформагентства теж призначалися за узгодженням з Леманом. Зауважимо,що, на якісну відміну від попереднього етапу, на роботу в редакції не залучали журналістів та редакторів з Германії або східної України.
Місцеві газети виходили з дозволу окупантів за умови повної підтримки нової влади і всіх без виключення її рішень і дій, наприклад, "У бій" (Косів) і "Воля Покутя" (Коломия), "Рогатинське слово". Серед українського населення ці видання ставали все менш авторитетними, бо співпрацювали з німцями.
В Станіславі існувала обласна газета "Вісник Станіславської обласної управи", у Львові - "Щоденні вісти", В більшості своїй ці газети поліграфічно злиденні, на їх сторінках мало помітно творчості. Співробітники цих газет втекли в Німеччину після приходу Радянської армії, побоюючись звинувачень у колабраціонізмі та націоналізмі.
В 1941-1943 роках починає знову виходити українська преса в діаспорі. В Бухаресті Дмитро Донцов видавав журнал "Батава", в Берліні - "Український вісник".
Найактуальніша публіцистика Степана Бандери і її тема - боротьба з більшовизмом. Бандера сидів в німецькій тюрмі і звідти писав: "Ворогом нації є не режим, царський чи більшовицький, а сама московська нація".
Дмитро Донцов - дуже емоційний публіцист, який виступав з крайніх націоналістичних позицій (стаття "Atrophia cerebre", в ній стверджував, що Україна терпить утиски через те, що у її лідерів "атрофія мозку"). Він негативно ставився до місцевої української преси за її інертність, невміння пропагувати національну українську ідею.
Натомість стрімко зростає популярність підпільної преси ОУН-УПА (листівок, прокламацій, які друкувались на машинці, переписувались від руки). Вони містили заклик до боротьби і проти Сталина, і проти Гітлера, за відродження національно і державно незалежної України. Ця преса проіснувала до приходу на Галичину Червоної армії, продовжувала працювати й пізніше, знову в підпіллі, виходячи у схронах-бункерах серед лісів або поблизу сіл. Яскрава історія цієї преси міститься у монографії С. І. Горєвалова, з якою обов'язково мусять ознайомитися студенти.
Прогітлерівська тенденційність відштовхнула від колабораціоністських видань широкий читацький загал. А підпільна преса ОУН-УПА в період від 1942 по початок 1950 рр. набуває великого впливу та авторитету, хоч і не має ні серйозної друкарської бази, ні фахівців. Саме тому поруч з часописами "За самостійну Україну", "До зброї", "Самостійник" та ін. видаються неперіодичні "Чорний ліс" (місце розташування однієї з крупних баз повстанців), "Маківка" (місце перемоги УСС над російською армією під час І світової війни). Найцікавіше, що в підпіллі випускалися офіційні видання "Вістник УГВР", "Бюро інформації УГВР", "Самостійність". Серед провідних публіцистів слід, на думку львівського вченого С. Костя, назвати П.. Полтаву, О. Горнового, П. Думу, Л. Кужіля та ін.
Історичний досвід виходу української періодики в Галичині під час гітлерівської окупації дозволяє зробити кілька висновків:
* за будь-якої найменшої можливості, зміни історичних обставин українська інтеліґенція, населення відновляли вихід незалежних друкованих видань національно-патріотичного, самостійніцького характеру;
* до кінця 1930-х років українська преса опинилася під сильним впливом і відверто співпрацювала з ОУН, а потім і з УПА, отримуючи від них підтримку та вбачаючи в них реальну силу, що може відстояти українську ідею та захистити інтереси місцевого населення. Наступний історичний досвід показав, що на той час такої сили забракло;
* окупаційний німецько-фашистський режим встановив структуру керування пресою, що мало чим відрізнялася від "партійного керівництва" нею під час встановлення радянської влади: механізми розподілу кадрів, цензурування, забезпечення папером і друкарськими послугами і навіть експедіювання були дзеркально схожі між собою. Різниця полягала лише тому, що компартійна пропаганда видавала свої дії як заходи боротьби з буржуазно-націоналістичним рухом на користь трудящих Галичини, простих українців, і тому мала певну підтримку, а гітлерівська окупаційна влада все робила задля Фатерлянду, не прикриваючи своїх намірів надто складними пропагандистськими вигадками;
* прислужництво гітлерівському окупаційному режиму привело друковані часописи до найстрашнішого: втрати народного довір'я, тобто до самознищення.
Loading...

 
 

Цікаве