WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЖурналістика, ЗМІ → Плюси й мінуси “Хрущовської відлиги” - Реферат

Плюси й мінуси “Хрущовської відлиги” - Реферат

прийняття нової програми партії - програми побудови комунізму. Повсюдно в газетах, на радіо висвітлювали й вивчали визначний документ епохи - "Моральний кодекс будівника комунізму". Велику хвилю послідовників мало заснування бригад комуністичної праці - спадкоємиць стахановського руху. Все це накладалося на реальні досягнення радянської науки і техніки в підкоренні космосу, освоєнні цілинних і перелогових земель та успіхи начисленних гігантських новобудовах Сибіру тощо.
Очевидно, що преса брала якнайактивнішу участь у кожній з цих політичних кампаній. Створення в суспільстві атмосфери соціального оптимізму, впевненості у справедливості й непереможності справи побудування комунізму - один з яскравих прикладів високої ефективності партійно-радянської преси. Замість застарілих назв низових газет "Більшовицький штурм", "Сталінська перемога" тощо прийшли нові: "Комуністичний шлях", "Шлях до комунізму", "Будівник комунізму" та подібні. Як і газетярі часів громадянської чи Великої Вітчизняної воєн, журналісти часів "відлиги" в масі своїй щиро вірили в те, що писали, дійсно прагнули додати й свою дещицю до історичних звершень свого народу. Газетні сторінки були сповнені оптимістичними заголовками :"Наші цілі ясні, завдання вирішені - до роботи, товариші!", "Партія вирішила - народ виконає!", "Новий блюмінг працює на комунізм!". Усміхнені, щасливі обличчя "маяків виробництва" обов'язково прикрашали перші полоси газет та обкладинки журналів. Жодного матеріалу щодо труднощів з постачанням хліба в магазини, нічних черг за продовольством годі й шукати на газетних шпальтах того часу: їх там немає.
Однак саме під час "хрущовської відлиги" (приблизно 1956-1964 рр.) зцементована волею Сталіна партійно-державна машина, заснована на енергії масового насильства та підкорення, почала буксувати, що й зафіксувало проведене нами дослідження щодо періодичності висвітлення будівництва житла. Невиконання настанов партії при Хрущові вже не тягло за собою покарання: арешту, тюрми або й розстрілу. Те, що трималося на страхові, не було ефективно замінено на інші соціальні мотивації. Саме тому невдовзі на зміну "відлизі" прийшов неосталінізм брежнєвського типу, або, як жартували тоді дисиденти, час "культу особи без особи".
Відмова від жахливої спадщини тоталітарного суспільства не була належним чином підготовленою ні партією, ні пресою, ні особисто М. Хрущовим. Його розвінчувальна доповідь на ХХ з'їзді КПРС була несподіваною навіть для членів ЦК. Наступна політика волюнтаристського, тобто фактично тоталітарного керування країною і партією (розподіл обкомів партії на промислові й сільськогосподарські, нав'язування хімізації та вирощування кукурудзи тощо) не були зрозумілі й підтримані суспільством.
Преса, особливо місцева, так само бездумно "била в барабани" на теми хімізації промисловості, витіснення інших сільськогосподарських культур "королевою полів" кукурудзою. Далася взнаки негативна реакція всередині партії на надто сміливі розвінчування її "славного минулого". Не лишилися без наслідків і конфлікти з інтеліґенцією, в яких перший секретар ЦК зазнав очевидної політичної поразки. Преса взяла активну участь у розкручуванні пропагандистської кампанії надзвичайних розмірів - але це проходило на фоні дедалі важчих продовольчих проблем, розладу й погіршення рівня життя. Пропаганда відірвалася від суспільного життя, історична мрія - від економічного інтересу. А це, згідно з Марксом, неодмінно мало привести до "посоромлення ідеї".
І все ж шістдесяті роки, без сумніву, похитнули сталінську монолітність компартійної влади. Саме в цей час було закладено в ґрунт зерна, які проросли наприкінці 1980-х. Перебудову розпочинали саме "шістдесятники", розбуджені першою нестійкою хвилею демократизації радянського суспільства.
Преса тих часів спочатку показує певну розгубленість на фоні звичної рутинної роботи та емоційно піднесених матеріалів щодо швидкого настання комунізму. (Подібна реакція повториться на початку "перебудови"). Журналісти в масі своїй раптом починають розуміти, що писати так, як вони це робили ще вчора, сьогодні вже не обов'язково. А як слід це робити по-новому - ніхто команди не давав. В деяких редакціях розпочинається складний, драматичний пошук шляхів пристосування життя ЗМІ до нового, несподіваного ступеня свободи. Настанов з цих проблем не було, а йти власним шляхом, як правило, не наважувалися: це могло бути розцінене "вгорі" як рух проти лінії партії, з усіма можливими висновками. Так складалася обстановка непевності, з якої дуже багато партійних журналістів бачили вихід назад, у лоно партійного консерватизму та творчого застою.
Отже, особливість і головне протиріччя "хрущовської відлиги" полягає, перш за все, в тому, що не було вірно знайдено межу між необхідною ступінню керованісті суспільства і партії, що звикли бути керованими - і новими рівнями свободи, без якої став неможливим подальший поступ суспільства. По-друге - творчі сили суспільства, в тому числі в журналістиці, не були насправді пробуджені до життя й боротьби. Схоже було на те, що комуністичну свободу реформатори проголосили - але не дозволили. В цьому велика провина компартійного апарату, який не сприйняв і навіть не захотів зрозуміти реформ. А відтак, є в історичній поразці "відлиги" доля відповідальності й преси, яка в масі своїй залишилася на боці консервативних сил як слухняний "гвинтик" у цьому самому апараті.
"Відлига" кінця 1950-х - початку 1960-х років може бути оцінена як генеральна репетиція перебудови 1980-х. Найдраматичнішим є те, що історія її безславного провалу нічому не навчила її політичних спадкоємців, хоч вони вже були на той час комсомольськими секретарями. Останнє політбюро ЦК на чолі з М. Горбачовим також не змогло знайти ту саму межу між керованістю і свободою, і його історичний експеримент на сумісність соціалізму і демократії теж закінчився провалом - однак преса в тих подіях, як буде показано далі, зіграла цілком іншу роль, аніж у хрущовські часи.
(Історія СРСР знає чотири таких експерименти: від жовтня 1917 до квітня 1918 рр. - перші кроки радянської влади, але цей період не зачепив України; 1923-1927 рр. - неп, за ними "відлига" та "перебудова" - як бачимо, перші три закінчувалися відновленням диктатури, аж поки не було повалено саму тоталітарну систему, і зроблено це було у 1989 - 1991 рр. саме з активною, енергійною, можливо навіть вирішальною участю преси).
Головним для розуміння динаміки ролі й значення партійно-радянської преси в період 1956-1964 рр. є те, що вся система управління пресою
Loading...

 
 

Цікаве