WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЖурналістика, ЗМІ → Партійно-радянська преса України: злети на фоні падіння - Реферат

Партійно-радянська преса України: злети на фоні падіння - Реферат

комітетів КП(б)У.
З 1921 р. починається бурхливий розвиток галузевої преси. Серед перших були засновані у Харкові щотижнева "Продовольственная газета. Орган Наркомпрода Украины, Всеукрконторы хлебопродпункта" та "Хозяйство Украины. Издание Народного Комиссариата продовольствия и Вукоопспилки".
Виданням "Трудівниці", щотижневого органу Відділу по роботі серед жінок при ЦК КП(б)У починається жіноча партійна преса. А "Молодой пролетарий", орган Київського губернського комітету Комуністичної спілки молоді, започатковує молодіжну гілку тієї ж партійно-радянської преси України.
У вирі перших місяців революції у 1917 р. виникали досить незвичні видання, такі як "Власть народа" - щоденна одеська газета, "орган прогрессивных профессоров", или "Голос революции. Орган съезда Румынского фронта" (так в оригіналі - авт.). Потім все поступово ставало на свої місця - а саме на вказані кожному соціальному інститутові або органові преси відповідним партійним комітетом.
Видання починали виходити на вкрай поганому папері, надруковані нестійкою, неякісною фарбою. Дуже бракувало досвідчених газетярів, поліграфістів.
Переважно ліво-соціалістичний та прорадянський (у розумінні прихильності до вільних та багатопартійних демократичних Рад) настрій громадської думки в Україні відображали та формували такі газети, як "Боротьба. Орган губерніального комітету Херсонщини Української партії соціалістів-революціонерів (комуністів)"або з тією ж есерівською назвою орган київського міськкому Української партії лівих соціалістів-революціонерів. "Вперед" - називався орган групи соціал-демократів-інтернаціоналістів, що виходив у Києві. "Единая Русь" видавалася в Одесі як щоденна національно-прогресивна газета - очевидно, що не проукраїнської орієнтації.
Драматична історія партії українських більшовиків відбилася у протиставленні дуже мирної, патріархальної назви друкованого органу Конотопського комітету Української партії комуністів (більшовиків) - "Деревенская жизнь" (напевно, газета "боротьбистів", тобто націонал-комуністів) - на відміну від газети "Голытьба" - органу Роменського виконкому та комітету КП(б)У, або "Селянська біднота" - органу Полтавського губернського, повітового та міського комітету партії (звернімо увагу - рідкісний приклад україномовної партійної газети тих часів). "Незаможний селянин", "Незаможник" - такі газети видавалися у 1920 р. в Миколаєві, Кременчузі, Валках, Ізюмі тощо. Їх політичне спрямування слід розглядати як фрагмент класового підходу комуністів до селянства, точніше - як засіб, нацькувавши одну частину селян на іншу, забрати з села продовольство.
Цікавим явищем стало видання у 1919 р. у Києві (поряд з двомовною газетою "Більшовик" органом Крайового комітету партії) щоденної "газети робітників і селян" - "Галицький комуніст", органу тимчасового комітету комуністів Східної Галичини. Ці приклади доводять прагнення більшовицької преси охоплювати своїм впливом всю територію країни.
Варто згадати й намагання українців за межами рідної землі в межах колишньої Російської імперії видавати власні газети, такі як "Наше життя" - орган Петроградського комітету УСДРП, "Український голос" - національно-демократична і соціалістична газета у Пскові, "Українець на Сибіру" в Омську або навіть "Хвиля України" в Хабаровську, "Українська амурська справа" в Благовіщенську, владивостоцький часопис "Українець на Зеленому Клину" та інші.
Почала формуватися й партійно-радянська преса Донбасу. Її початки - у виданнях 1919 р. "Донецкая коммуна. Орган Донецкого губернского комитета партии коммунистов, исполкома Донецкой губернии и исполкома соляного бассейна" (Бахмут, нині Артемовськ), "Донецкий коммунист. Орган областного комитета Донецко-Криворожского бассейна и Екатеринославского комитета КП(б)У", а також луганський щоденний часопис "Донецко-Криворожский коммунист".
Збюрократизований механізм тотального управління й надмірної централізації, так званий "апарат", дуже швидко запанував і в світі преси. При Полтавському та інших губвиконкомах у 1919 р. було створено бюро преси, а Купянський виконком підійшов до справи масштабно: тут заснували інформаційно-інструкторський підвідділ, у ньому - відділ (? - авт.) управління, який власне й видавав бюлетень. Збереглося чотири його номери.
Проголошені радянською владою свободи, в тому числі й свобода слова, виявилися несумісними з такою владою і дуже скоро були фактично скасовані шляхом заборони "контрреволюційних" видань, заснування революційних трибуналів преси. На всій підрадянській Україні встановилася, внаслідок монополізацій влади комуністичною партією, однотипна модель преси, тоталітарна, абсолютно керована з центру, бездоганно пристосована до виконання головного завдання - забезпечувати виконання рішень компартійної верхівки. "Роби як я" - це гасло завжди було керівним у стосунках між центром і пресою. У 1919 році секретаріат ЦК КП(б)У заснував "Бюлетень" - і бюлетені відразу почали видавати в Лохвиці, Славянську, Ізюмі, Кролевці тощо.
Організаційним проривом стало створення та досить успішне розгортання спочатку Пресового бюро України, а у 1921 р. Радіотелеграфного агентства України - РАТАУ та його корпунктів-відділень на місцях, які не тільки постачали інформацію в центр, а й почали випускати власні бюлетені, як, наприклад, у Кременчузі та Новгород-Сіверську.
Література:
1. Богачевська-Хом'як М. Білим по білому. Жінки в громадському житті України. 1884 - 1939. - К., Либідь, 1995.
2. Газетный мир. Краткая справочная книга. - М., Политиздат, 1971.
3. Горєвалов С. І. Військова журналістика України в національно-визвольних змаганнях за утвердження самостійної держави. - Львів: Видавництво відділення військової підготовки ДУ "Львівська політехніка", 1997.
4. Горєвалов С. І. Автореферат на здобуття вченого ступеня доктора історичних наук. - Львів, 1998.
5. Єфремов С. О. Історія українського письменства. - К.: Феміна, 1995.
6. Животко А. Історія української преси. З передмовою К.Костева. - Мюнхен, Український технічно-господарський інститут. 1989-90.
7. Законодавство України про інформацію //Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1998. - ? 7.
8. Збірник праць Науково-дослідного центру періодики / Ред.кол.: М. М. Романюк (відп. ред.) та ін. - Львів, 1995. - Вип. 2.
9. Иванов В. Ф. Это нашей истории строки. - К.: 1988.
10. Конституція України // Відомості Верховної Ради. 1996, № 30.
11. Крупський І. В. Національно-патріотична журналістика України. (Друга половина ХІХ - перша чверть ХХ ст.) - Львів: Світ, 1995.
12. Крупський І. В. Преса як джерело досліджень національно-визвольних змагань за Українську державу (Друга половина ХІХ - перша чверть ХХ ст.). Автореф. дисс на здобуття наук. ступеня доктора іст. наук. - К.: 1996.
13. Мас-медіа України. - К.: "К.І.С.", 1885.
14. Москаленко А. З. Сучасна українська журналістика. У зб. Сучасна українська журналістика: поняттєвий апарат / За ред. А. З. Москаленка. - К., 1997.
15. Москаленко А. З. Теорія журналістики. - К.: 1998.
16. Періодичні відання Катеринослава та Катеринославської губернії (1838 - 1917 р.): Список / Укл. Н. М. Сидоренко, О. І. Сидоренко, О. Д. Школьна. - Львів-Київ, 1995.
17. Преса боротьби й ідеї (західноукраїнська публіцистика першої половини ХХ століття) / Збірник текстів. - Львів, 1994.
18. Редакційно-видавнича справа: лосвід, проблеми, майбутнє / За ред. проф. В.В. Різуна. - К.: Вид-во "Київський університет". 1997.
19. Романюк М. М. Українська преса Північної Буковини (1918 - 1940 рр.). - Львів, Фенікс. 1996.
20. Сучасна українська журналістика: поняттєвий апарат / За ред. А.З.Москаленка. - К.: 1997.
Loading...

 
 

Цікаве