WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЖурналістика, ЗМІ → “Медовий рік” української преси (від березня 1917 р. до березня 1918 р.) - Реферат

“Медовий рік” української преси (від березня 1917 р. до березня 1918 р.) - Реферат

історичних даних про події тих років, оскільки інші документи виявилися знищеними, вивезеними за кордон або вважаються втраченими.
В цей час починає швидко розвиватися українська політична публіцистика високого ґатунку. Для цього в країні існували наявні можливості у вигляді, по-перше, пекучих потреб боротьби за державність України та, по-друге, зрослої кількості газет різної політичної орієнтації.
УСДРП (Українська соціал-демократична робітнича партія, одна з найвпливовіших у Центральній Раді) видавала з 30 березня часопис "Робітнича газета". Він виходив як орган центрального комітету партії.
Тематично газета стояла на позиціях виховання політичної свідомості пролетаріату, підкреслювала пригнічений стан робітничого класу та прагнула посилити його свідомість і волю до боротьби за краще життя. Політично "Робітнича газета" була за автономізацію України у федерації з Росією. В її публікаціях наголошувалося:
"... І тільки при повній свідомості народних мас, при визнанні всіма громадянами всіх націй найвищої влади Установчих зборів вони зможуть успішно розв'язати всі ті завдання, які стоять перед ними".
В той період загальному тону преси була притаманна загострена полемічність, а політичний фейлетон був дуже поширеним жанром публіцистики. "Робітнича газета", як і інші газети лівої орієнтації, полемізувала з "Киевлянином" і "Киевской мыслью". Так, на своїх сторінках "Робітнича газета" надрукувала політичний фейлетон одного з керівників Української держави, лідера УСДРП В.Винниченка "Імперіалістичне шило в пролетарському мішку", де була їдко висміяна дворушницька політика змовників-зрадників, які воліли під новими, революційними гаслами зберегти старий суспільний лад. І. Крупський наводить приклад, як 9 травня 1917 р. газета вмістила відкритий лист "В редакцію газети "Киевлянин". Відповідь села ворогам української школи":
"Шполянський сільський виконавчий комітет по великому обуренню Шполянського сільського громадянства в 12 тисяч душ на раді 29 квітня у відповідь на статтю "Киевлянина" від 26 квітня "Протест против насильственной украинизации школы" постановив"
- Щоби росіяни в наше діло не пхались, а нехай їдуть в Росію і роблять там, що хочуть. Досить, що нас за старого уряду мучили;
- Вимагаємо, щоб наших дітей учили украєнською мовою, і просимо Центральну Раду допомогти в цьому"
"Вороги", "боротьба", "бити" - поширені слова з газетної лексики того часу, причому з видань різної політичної орієнтації. "Нарізно йти, разом бити", - так закликає "Робітнича газета" до співпраці інші політичні сили тогочасної України.
Тематичний діапазон "Робітничої газети" не був всеохоплюючим, вона висвітлювала соціальні проблеми переважно робітників промисловості, діяльність профспілкового та кооперативного рухів. Це наближувало її до більшовицьких видань, але в тогочасному політичному спектрі вона займала сектор, ширший за вузьколобий більшовизм з його шариковським девізом "Все поделить!" Дивним чином поєднувало їх те, що мало роз'єднувати. І перш за все - ставлення до національного питання:
"На Україні живе 80% українців, є велика промисловість, але майже уся вона знаходиться не в руках українців, а росіян, хоча робітники в основному українці. Отже, вся праця українців йде на чужу культуру, освіту. А при автономії усе піде на користь Україні".
Як бачимо, пролетарська нетерпимість, прагнення вирішити проблему не шляхом реформ, не з урахуванням усіх обставин, чинників та інтересів, а в революційному ключі, через розпалення соціальної заздрості, - споріднює їх не тільки з їхніми, а й з нашими сучасниками, але вже з праворадикального політичного крила. Ці спадкоємці в наші дні підраховують, скільки українців серед банкірів, чиновників, та проголошують необхідність встановлення національної диктатури на заміну диктатурі пролетарській, з якою вони так запекло боролися.
"Робітнича газета" сміливо піднімала найболючіші питання розбудови України. Високий рівень публікацій забезпечувався авторитетною автурою. Тут виступав В. Винниченко з гострими політичними статтями "Українська Центральна Рада", "Український мілітаризм" тощо, а також відомий публіцист, син засновника української емігрантської журналістики С. Драгоманов.
Вміло й широко користуючись свободою слова, "Робітнича газета" завоювала чималий авторитет у суспільстві. Дослідник історії української преси О. Мукомела, детально аналізуючи окремі публікації часопису, зазначає, що його сторінки "якнайповніше віддзеркалюють характер часу" і роблять це у яскравій публіцистичній формі. Так, один з найактивніших авторів "РГ" Є. Касьяненко проаналізував ще у 1917 р. причини занепаду соціалістичної і навіть більшовицької преси в Україні. "Перш за все, зіграв свою роль характер тодішнього моменту революції... "Революція живе тільки тоді, коли розвивається... Тодішня революція потрапила у тісні сутички, де перед нею - війна до "победного конца" невідомо над ким, з боків - економічний розлад та буржуазний клич "багатіймо", ззаді - чорний дим контрреволюції". Не знючи, куди ступити, продовжує Є. Касьяненко, революція падає духом, а першою жертвою цього падіння стає політична і всяка інша преса".
Жовтневу революцію газета зустріла насторожено. Висвітлюючи події жовтня 1917 р. в Петрограді, вона опублікувала статтю "Сподіване сталося!" - але з її тексту випливало, що сталося саме те, чого читачі найбільше боялися. Газета попереджала, що з встановленням влади комуністів розпочнеться широке застосування політичного насильства.
Однак ліві пролетарські позиції наближали її до більшовиків. Політичні опоненти і навіть союзники не раз критикували її за поступки то лібералізму, то більшовизму.
З жовтня 1917 року почався занепад "Робітничої газети", який тривав, доки її випуск не взяв на себе Київський комітет більшовиків уже в радянській Україні. "Нова Рада" пояснювала цей занепад тим, що газета "скочила була в гречку з більшовиками". Їхня влада, що невдовзі знову встановилася на Україні, дійсно заборонила всі опозиційні газети і партії і дозволяла виходити лише пресі більшовиків та - як виключення - лівих есерів.
Деякі газети виходили російською мовою або були двомовними, як, наприклад, київська "Воля народа", що розпочала своє життя 31 березня 1917 р. Не можна не згадати й есерівських газет за межами України, і серед них перша - "Наше життя", що видавалася в Петрограді спочатку як машинописний журнал, а потім, з 24 березня 1917 р., як звичайна газета з широкою аудиторією не тільки в російській столиці, а й за її межами.
Інші видання УСДРП -харківські "Робітник" та "Голос робітника", полтавський "Вільний голос", "Вільне життя", що видавалося в Хоролі на Полтавщині - наслідували політичну лінію свого центрального органу, але збагачували передруки з ЦО місцевими матеріалами. На початку 1918 р., як вказують дослідники, видавалося 46 часописів есерівської політичної платформи.
Есери (Українська партія соціалістів-революціонерів), найвпливовіша політична сила в Центральній Раді, мала серед своїх прихильників самого М. Грушевського. На відміну від соціал-демократів, вони орієнтувалися не на пролетаріат, а на селянство як на головну рушійну силу української революції. Раніше, ще перед революцією, вони видавали журнал "Боротьба", в якому займалися пропагандою ідей своєї партії серед інтеліґенції й селян. 1 травня 1917 року журнал перетворився на газету "Боротьба", орган ЦК
Loading...

 
 

Цікаве