WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЖурналістика, ЗМІ → Свобода слова і журналістська діяльність - Реферат

Свобода слова і журналістська діяльність - Реферат

вільно висловлювати свої погляди й думки. Боротьба за демократичні свободи обов'язково включала в себе й вимогу свободи слова, і в міру демократизації суспільства відбувалося дедалі більше звільнення журналістики від тиску на неї держави.
Сьогодні в суспільній свідомості усталилася однозначна думка: наявність цензури - перша ознака тоталітарного політичного режиму, відсутність цензури - ознака демократичного способу організації суспільства. У всіх розвинутих країнах світу цензура законодавчо забо-ронена, а конфлікти з пресою громадяни та установи (в тому числі й органи влади) розв'язують лише в судовому порядку.
Партійна журналістка завжди залежна від програми партії, її лідерів та органів управління (комітетів). Те, що вона свідомо залежна, як це традиційно підкреслюється у визначеннях, не міняє справи по суті. Якщо партія захоплює владу, партійна журналістика обслуговує владу. Із встановленням у країні однопартійної системи, як це було в СРСР, зникає взагалі можливість для опозиційної думки, відкривається шлях до диктатури партії та її вождів, уся система масової інформації перетворюється на парііііну й виконує лише службову функцію. За цих обставин журналістика сама ніколи не спроможна стати владою. Вона не є внутрішньо вільною, вона добровільно службова, причому вона служить не істині, а людям, групі людей, партії.
Саме тому в СРСР не існувшю жодного закону про пресу чи ма-сово-шформаціііну діяльність. Однопартійне суспільство їх просто не потребувало, для розв'язання проблемних ситуацій чи конфліктів достатньо було рішень партійних з'їздів чи пленумів місцевих партійних комітеїів, а дуже часто й конкретної вказівки першого секретаря. Лібералізація суспільних відносин і спроба надати соціалізмові людське обличчя відраз) потягла за собою необхідність законодавчого регулювання діяльності мас-медіа. У 1989 році в СРСР був прийнятий перший і останній закон у цій галузі. Називався він закон СРСР "Про пресу та інші засоби масової інформації".
На сьогодні набутком суспільної свідомості стала думка про те, що лише непартійна, незалежна журналістика здібна сама виконати функції "четвертої влади", поруч з існуючими в кожній державі трьома владами: законодавчою, виконавчою й судовою. Із наймички, покоївки влади вона перетворюється на повноправного члена суспільства, здібного стати поруч з іншими гілками влади. У преси немає іншого способу реалізувати свою владу, окрім слова, правдивої інформації, за допомогою чого вона формує Іромадську думку. Влада преси, таким чином, - непряма влада. Преса не приймає ніяких рішень і не запроваджує їх у життя. Але вона володіє більшим за матеріальні скарбом: умами, свідомістю людей, формує погляди на ті чи інші проблеми. А відтак, саме від неї в розвинутих країнах залежать у кінцевому підсумку державні рішення, які приймають і здійснюють три перші гілки влади.
У цивілізованих країнах існує розуміння того, що лише свобода преси забезпечує її функціонування як "четвертої влади". Демократичне суспільство зацікавлене в перетворенні преси на "четверту" владу, вбачаючи в цьому найважливішу гарантію власної тотожності й тривалого буття, контролю за суспільною рівновагою.
У сучасному світі виробилися такі засади ліберальної теорії свободи преси:
1. Люди прагнуть знати істину, щоб керуватися нею.
2. Єдиним методом досягнення істини є вільна конкуренція поглядів на вільному ринку ідей.
3. Кожній людині має бути надане право висловлювати спою точку зору за умов, якщо вона визнає таке ж право за іншими людьми.
4. У наслідку зіткнення протилежних поглядів буде утверджуватися й набувати загального визнання те, що буде найбільш раціональним і доцільним.
На базі цих засад один з провідних дослідників преси на Заході професор Вальтер Гаґеманн сформулював такі умови здійснення свободи преси:
1. Безпристрасна, всебічна інформація.
2. Коментування, незалежне від напрямків громадської думки та партійних поглядів.
3. Видання масової преси (та функціонування електронних ОМІ) в живій, близькій народу формі, але з повним дотриманням відповідальності.
4. Духовна незалежність талановитих журналістів, які мають сміливість і мужність відстоювати істину.
5. Вивільнення преси від необхідності враховувати урядові інтереси, але при суворій самовідповідальності.
6. Високий діловий рівень видавців, їх повага до духовної свободи журналістів50.
Окрім свободи преси, надзвичайно істотне значення для журналістики має свобода творчості, оскільки діяльність представників мас-медіа має безсумнівній творчий характер.
Свобода творчості - це визнання за автором права вільно, відповідно лише до своїх поглядів і уподобань, відтворювати й витлумачувати об'єктивну дійсність. Свободу творчості слід розглядати в двох аспектах: гносеологічно-естетичному та соціологічному.
У гносеологічно-естетичному аспекті свобода творчості залежить віт широти й глибини світогляду автора, його вміння проникати в гість речей, розуміти явища та їх взаємозв'язок, від ного таланту й стернясті та від його володіння мовою обраного типу журналістики. Творча уява й фантазія, здатність бачити найбільш істотне й цікаве,
втілювати свої думки Іі картини дійсності в слові, - усі ці якості t: обов'язковими умовами творчого процесу журналіста.
Соціологічний аспект свободи творчості полягає в залежності автора від поглядів, прагнень і цілей соціальних груп (класів, верств населення) та органів їх осмислення й вираження - партій чи громадських орі анізацій. Історія знає численні спроби поставити під контроль пар тій чи держав вільну творчість. "Рукописи не горять", - говорить приказка, але "горять" їх автори, митці, журналісти, з якими легко можуть розправитися інститути влади, помщаючись за неслухняність.
З розвитком суспільства, ускладненням його політичної структури, з усвідомленням цінності демократичного шляху історичного руху проблема свободи слова висунулася в число першоряднихпроблем. Це сталося у XVIII столітті. Найбільш чітко сформулював загальні ідеї щодо цього теоретик і практик американської революції XVIII ст. Томас Джефферсон (1743-1826). "Наша свобода залежить від свободи преси, - твердив він, - а що останню не можна обмежувати, не загубивши її цілком. Свобода не така небезпечна, як її придушення".
На його ідеях будувалося законодавство США щодо преси. Свобода преси забезпечена тут першою поправкою (1791) до конституції США, яка містить таку категоричну вимогу: "Конгрес США не має права приймати ніяких законів, що обмежують свободу слова й преси".
Цю норму прийняли більшість країн, що розвивалися по шляху демократії. Свобода преси, однак, не означає уседозволеність і безвідповідальність. Навіть у цивілізованих країнах заборонені руйнівні дії преси, що можуть привести до соціального вибуху, працюють на дестабілізацію країни. Показове з цього погляду законодавство Великої Британії. Туту розділі 1053 глави 2 законів про злочини проти уряду й суспільства заборонені усні й друковані виступи, що мають на меті викликати "дискредитацію чи обурення проти суверена, уряду, конституції З'єднаного королівства, будь-якої з палат парламент)1 чи судової системи, збудження невдоволення чи обурення серед підданих його величності, розвиток почуття злоби й ворожості між різними класами цих підданих".
Основні засади свободи преси сформульовані й у міжнародних правових документах. У "Декларації прав людини", що була прийнята на Генеральній Асамблеї ООН 10 грудня 1948 року й виконання якої перебуває під міжнародним контролем, у статті 19 зазначено: "Кожна людина мас право на свободу переконань і на вільне висловлювання їх; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань і свободу шукати, одержувати й поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами й незалежно від державних кордонів".
А стаття 29 "Декларації" стосується можливих обмежень прав і свобод, у тому числі й права на свободу слона. "При здійсненні своїх прав і свобод, - записано в ній, -- людина
Loading...

 
 

Цікаве