WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЖурналістика, ЗМІ → Журналістика як галузь суспільно-політичної діяльності ЗМІ як репрезентанти держави, законодавчої чи виконавчої влади - Реферат

Журналістика як галузь суспільно-політичної діяльності ЗМІ як репрезентанти держави, законодавчої чи виконавчої влади - Реферат

ситуація в Україні характеризується, проте, рішучим зростанням в інформаційному просторі сектора ОМІ і скороченням сектора ЗМІ.
Отже, щонайважливіший бік діяльності ОМІ в суспільстві - це інформування громадян. При цьому слід нагадати, що, як уже мовилося, інформація - інститут управління суспільством за тоталітарних режимів і інститут самоуправління в демократичній політичній системі.
Найважливіший же парадокс полягає в тому, що управлінські функції здійснюється пресою без управління самою нею. Якщо держава (правляча партія від імені держави) починає керувати масово-інформаційною діяльністю або здійснювати її сама, у державних діячів створюється уявлення, що вони спрямовують людей у потрібному напрямкові, володіють колективним розумом цілого народу, мобілізують його на звершення партійної програми. Час вияскравлює ілюзорність подібного становища.
Насправді це зрештою призводить до ситуації, що була в СРСР у роки холодної війни, інформацією керували, всіляко регламентуючи й обмежуючи її: ця - для всіх, ця - для вузького кола, а ця - тільки для Політбюро. А між тим саме історія Радянського Союзу довела неспроможність запропонованої в ньому формули масово-інформаційних відносин. Виявилося ілюзорним, що рішення можуть бути прийняті на підставі довідок КДБ (комітету державної безпеки), свідчень розвідників чи агентів. Такі рішення неспроможні бути запроваджені в життя, бо для більшості населення незрозумілі інформаційні джерела їх виникнення. Народ потрапляє в ситуацію абсурду, коли правда життя приховується від нього, а партійні ЗМІ нав'язують йому невідому йому в реальності, уявну дійсність. Ситуація абсурдності породжує психічний і моральний дискомфорт та свідомий і навіть інстинктивний протест проти такого становища. Народ починає чинити опір здійсненню незрозумілих для нього, абсурдних рішень. Спочатку в опорі беруть участь небагато осіб, що першими позбулися політичної сліпоти, але надалі - опір наростає все більше, аж поки цілковито не змітає ненависний політичний режим.
Насправді дієздатні, конструктивні рішення приймаються на основі інформації, яка оприлюднена в газетах, циркулює в суспільстві публічно і яку щоденно споживає величезна аудиторія політичне активних громадян, котрі хочуть знати, що відбувається в їхній країні й у світі, чому уряд чи правляча партія вдаються до таких чи інших політичних кроків, якими обставинами спричинені ці рішення і які очікувані наслідки їхнього запровадження.
Спроби відгородити суспільство від всебічної об'єктивної інформації і друкувати обмежену спеціальну інформацію створюють насправді інформаційний вакуум для населення, дезорієнтують його. За таких обставин виникають передумови для поразки того політичного режиму, який спирається на контроль над інформацією, на маніпулювання нею, на цензуру.
Існує цікава думка, згідно з якою падіння СРСР і пов'язаної з ним тоталітарної системи стало наслідком інформаційної війни комуністичної партії та створеної нею держави проти свого народу, проти своїх людей, які поза інформацією не могли стати повноцінними громадянами, а відтак і створити повноцінне громадянське суспільство.
ОМІ необхідні розвинутому демократичному суспільству як самостійна сила, автономна від держави, тому що тільки в цьому випадку вони здатні виконати свою інформаційну та інші функції. Парадокс виявляється в тому, що інформаційна безпека демократичної держава полягає у відсутності контролю над ОМІ, у якомога повнішому інформування населення про всі боки її внутрішнього і зовнішнього життя. Правда робить людину вільною, а ця правда про світ мусить бути виготовлена працівниками ОМІ і надійти до індивіда каналами масової комунікації.
З проголошенням України незалежною державою перед журналістами відкрилася можливість репрезентувати власну українську національну журналістику, продовживши тим самим традиції "Літературно-наукового вісника" І. Франка та М. Грушевського, "Ради" А. Ніковського та С. Єфремова, "Української хати" П. Богацького та М. Шаповала, "Украинской жизни" С. Петлюри, "Вісника" Д. Донцова, "Арки" Ю. Шереха (Шевельова). Такі можливості розкрилися тільки зараз, бо за радянських часів журналістика в Україні була засобом панування партійної номенклатури й ідеологічної обробки населення з погляд ідеології панівної комуністичної партії. У тоталітарному суспільстві, нагадаємо, журналістика ? коліщатком і гвинтиком загальнодержавного механізму, а не щонайважливішим елементом демократичного суспільства, через який вільна людина реалізує своє основне право - на свободу слова.
У реальних умовах України, коли напрям суспільного розвитку країни ще не визначився до кінця, а рівень реформування різних сфер життєдіяльності суспільства істотно відрізняється як за мірою охоплення, так і за глибиною, коли самі реформи доводиться здійснювати в умовах економічної, фінансової та соціальної кризи, вирішального значення набуває роль ОМІ як гарантів політичної й соціальної стабільності в суспільстві, як каналів вираження суспільних настроїв і найголовніше - як активних чинників формування громадської думки з усіх найбільш злободенних питань.
Так виникає ще одне надзвичайно важливе питання: про другу (після інформативної) функцію журналістики - функцію формування опінії, тобто громадської (суспільної) думки. Надалі для вербального оперування обираємо з цих формул термін "Громадська думка".
Громадська думка - явище історичне. З розвитком людської цивілізації й культури змінюється й статус громадської думки в житті суспільства, підвищується її роль, ускладнюються функції, розширюються сфери діяльності і т. д. Усі ці процеси знаменують собою перетворення громадської думки з простого судження мас, що має силу лише в обмежених рамках тих або інших спільнот чи реґіонів, на політичний інститут життя суспільства в цілому.
Сучасна суспільна свідомість у світі відзначається особливо високим рівнем впливу громадської думки на всі сфери життєдіяльності суспільства, починаючи від глобальних політичних рішень і закінчуючи дрібними побутовими проблемами.
Громадська думка являє собою стан масової свідомості, що містить у собі відношення (приховані чи відкриті) людей до явищ, подій, процесів, героїв та персонажів даного часу, тобто до всього того, що складає поточну історію. А як відомо, історію сучасності створює журналістика. Характер ідей, що в сукупності складають громадську думку, безпосередньо залежить від переконань людей і особливостей їхньої історичної свідомості. Громадська думка - це система зрозумілих і оцінених конкретних ситуацій поточного життя суспільства і виникаючих у зв'язку з ними уявлень про те, що, в ім'я чого і як мч.іпь бути законсервоване або змінене в поточному житті.
Журналістика в сучасному світі - головний, хоча й не єдиний, спосіб формування та існування громадської думки. Народження уявлень про необхідні зміни та процес запровадження цих змін неможливий сьогодні без участі ОМІ.
Громадська думка має такі атрибутивні ознаки:
1) об'єктом громадської думки є лише ті події і явища дійсності, що
Loading...

 
 

Цікаве