WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЖурналістика, ЗМІ → Журналістика як творчість.Обов'язки журналіста в справі виготовлення інформації. Умови спеціалізації журналіста (пошукова робота) - Реферат

Журналістика як творчість.Обов'язки журналіста в справі виготовлення інформації. Умови спеціалізації журналіста (пошукова робота) - Реферат

вони були учора, виявилися сьогодні і стануть у перспективі. Засада історизму не належить лише науці історії, але є загальнофілософським методом підходу до з'ясування сутності фактів і явищ. Не належить вона й до минулого етапу їх функціонування. Навпаки, історизм передбачає розгляд факту в хронологічному зрізі сучасності, але,виявляється, зрозуміти його можна лише прийнявши сучасність за місток з минулого в майбутнє.
4. Діалектичність вимагає сприймати факти і явища в єдності й боротьбі протилежностей, бачити, як нагромаджена кількість перехолить у якість, як здійснюється заперечення заперечення. У цьому й полягає застосування до роботи з фактами головних законів діалектики. Бачення факту в контексті інших подібних або протилежних явищ, з'ясування ступеня його зрілості, досконалості, довершеності, міри наявності в ньому позитивних і негативних первнів, - усе це складає діалектичність як засаду роботи з фактами.
Журналіст як суб'єкт масово-інформаційної діяльності не лише збирає і ретранслює новини й повідомлення, але й узагальнює їх, аналізує, дає свій коментар. Як уже мовилося, існує думка, згідно з якою журналіст не повинен навіть братися за таку працю; його позиція, мовляв, нікому не цікава, читачі не потребують його коментарів. Подібне ставлення породжене не природним станом речей, не силою, а слабкістю нашої журналістики, відсутністю в ній по-стравжньому великих, значущих імен, талановитих працівників пера й мікрофона. У нас навіть немає загальної національної газети, яка була б настільки впливовою, що не передплачувати й не читати її було б соромно кожній освіченій людині. Але як тільки в інформаційному просторі України з'являється достатньою мірою авторитетне журналістське ім'я, думкою цього журналіста зацікавлюються читачі, його точка зору на події сприймається як органічна частка його професійної діяльності, реально впливає на формування громадської думки й суспільної свідомості. Це стосується відомих журналістів: редактора газети "Вечірній Київ" Віталія Карпенка, редактора газети "Літературна Україна" Василя Плюща, ведучих популярних радіо й телепрограм Емми Бабчук, Миколи Вересня, Віталія Піховшика, Ольги Герасим'юк та деяких інших. Більш того, поява надалі яскравих імен на небосхилі української жур-натістики не може статися лише в межах ретрансляційної інформа-торської діяльності, а можлива за умов аналітичної праці журналіста, висловлення ним своїх обґрунтованих і аргументованих поглядів на актуальні проблеми суспільного життя.
Дослідники виділяють такі етапи аналітико-інтегруючої праці журналіста:
1) зосередження уваги на тій чи іншій ситуації, стані речей, факті, які необхідно дослідити, та виокремлення явища з мільйонногранної дійсності;
2) встановлення складу проблеми чи явища;
3) аналіз, розгляд ситуації, стану речей, сукупності фактів, якщо під аналізом розуміти метод дослідження, який полягає в мисленому або практичному розчленуванні цілого на складові частини;
4) синтез або оцінка ситуації, стану речей, суми фактів в цілому; на
цьому етапі аналіз переходить у сипте:!, який розуміємо як метод вивчення предмета чи явища в цілісності, єдності й взаємозв'язку його частин;
5) підсумок, практичний висновок із здійсненого аналізу та синтезу.
У вигляді схеми аналітико-інтеґруючу працю журналіста можна відобразити так:
Самі типи аналізу в журналістиці найрізноманітніші. Серед них виділяються такі головні:
1. Пряма аналітична дія полягає в лінійному, логічно послідовному представленні концепції автора як об'єктивної, єдино можливої в умовах оприявнених фактичних і мислительних аргументів. Читача переконують безпосередньо наведеш автором факти, висловлювання авторитетних науковців чи політичних діячів, власні роздуми журналіста з приводу порушеної теми.
За типом прямої аналітичної дії побудовані знамениті в історії ук-раїнської публіцистики твори: "Переднє слово [до "Громади" 1878р.]" та "Чудацькі думки про українську національну справу"(1892) Михайла Драгоманова, "Листи з України Наддніпрянської" (1893) Бориса Грінченка, "Що таке поступ?"(1903) Івана Франка, "Заповіт борцям за визволення" (1950) Володимира Винниченката багато інших творів.
Наприклад, у названій праці Івана Франка, яка була вперше опублікована в тижневику "Поступ" (1903, №№ 2-26), автор пропонує широке, об'ємне розуміня соціального прогресу не лише як примноження матеріальних благ, але й розвитку та нагромадження духовних на-бутків. На численних прикладах з історії автор показує, з якими зусиллями прокладало людство шлях уперед. Із сказаного він робить висновок, що поступ не охоплює весь людський рід, йде не рівномірно, а хви-леподібно, і не прив'язаний до одного географічного місця.
Внутрішніми пружинами поступу Іван Франко вважає поділ праці, що веде до її прискорення, зростання продуктивності й вдосконалення. Примноження багатств на землі не веде, однак, до покращання життя усіх людей. Кривавою раною нашого часу є соціальна нерівність: нагромадження багатств у малої кількості ділків і бідність мільйонів. Таке становище породило численні теорії, за допомогою яких людство шукало виходу з кризи.
Далі І. Франко полишає історичну аргументацію, якою переважно користувався до цього, і переходить до розгляду існуючих концепцій соціального прогресу. Ж.-Ж. Руссо, а за тол і Лев Толстой, закликають повернутися назад, до первісного суспільства, коли не було поділу праці, а кожна людина сама забезпечувала свої існування. У цій теорії І. Франко вбачає власне заперечення поступу.
З відкриттям Ч. Дарвіним закону боротьби за існування в живому світі виникли й інші теорії, які намагалися пристосувати дарвінізм до суспільного життя. Анархісти розмістилися між толстовством і дарвінізмом, вимагаючи залишити всі блага цивілізації, але скасувати лише державу. На переконання І. Франка, знищення держави спричинить велике лихо. Він посилається на приклад старої Польщі, де шляхетська вільність та рівність обернулися безвладдям і призвели до занепаду цієї великої країни. Отже, ця теорія помилкова.
Комуністи визнають прогресивне значення поділу праці, але хочуть ліквідувати його негативні наслідки за допомогою запровадження спільності власності та спільності уживання. Прихильники ідей К. Маркса утворили цілу соїгіал-демократичну партію, яка прагне захопити владу в державі і за допомогою держави запровадити в життя свою програму рівності. Якою ж була б та держава?
"Поперед усього, - встановлює І. Франко шляхом прямої аналітичної дії, - та всеможна сила держави налягла би страшенним тягарем на життя кождого поодинокого чоловіка. Власна воля і власна думка кождого чоловіка мусила би щезнути, занидіти, бо ану ж держава признає її шкідливою, непотрібною. Виховання, маючи на меті виховувати не свобідних людей, але ліпне пожиточних членів
Loading...

 
 

Цікаве