WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЖурналістика, ЗМІ → Метод журналістики Загальні уявлення про метод. Загальнофиіософські засади методу журналістики (пошукова робота) - Реферат

Метод журналістики Загальні уявлення про метод. Загальнофиіософські засади методу журналістики (пошукова робота) - Реферат

нове, сучасне й старе, патріархальне місто, автор використав для створення образу старого Києва відоме оповідання М. Лескова.
"Хто читав, - починає М. Рильський, - "Печорські антики" Лескова, - російського письменника, у якого українська тема посідає дуже поважне місце, - той може собі уявити патріархальний Київ середини минулого століття з його дерев'яними будиночками, "що ліпились по урвищах над дніпровою кручею", місто, на вулицях якого не диво було побачити чумацьку валку, місто, де єдиним, власне, видом транспорту були однокінні та парокінні візники, що інколи загрузали в калюжах, не гірших за славетну миргородську"86.
Сутність авторського прийому полягає в тому, що М. Рильський не створює свого образу старого Києва, а лише активізує вже наявний
у читацькій свідомості образ, узятий з твору М. Лескова, добре відомо-го киянам. За допомогою такого підходу вдається досягти реалізації го-ловної публіцистичної ідеї: протиставити сучасне й історичне, відтінити здобутки дня нинішнього.
У наведеному місці використано ще один ремінісцентний образ - славетної миргородської калюжі. У даному випадку автор активізує читацькі знання творчості М. Гоголя (1809-1852), у книжці якого "Миргород" (1835), у "Повісті про те, як посварився Іван Іванович з Іваном Никофоровичем" описана як найвизначніша прикмета цього міста - величезна калюжа посередині його центральної площі.
Розмову з читачем про проблеми освіти й завантаженість учнів шкільним програмовим матеріалом, заучування якого не залишає часу ні в театр сходити, ні нову книжку прочитати, М. Рильський починає в нарисі "Бідний малий Андрій!" нагадуванням відомого образу. "Знаме-Ішта чеховська Душечка, - пише він, - яка під час чергового свого захоплення допомагала маленькому Саші в готуванні шкільних "уроків", скаржилася знайомим на базарі:
- Важко тепер стало в гімназії вчитись. Здумати тільки, вчора в першому класі задати байку напам'ять, та переклад латинський, та задачу. .. Ну, де тут маленькому?"
Дещо іронічний тон обирає автор дня постановки важливої проблеми. Його Душечка явно комічна, але він поділяє її занепокоєність. Критичний розгляд підручників доія першого класу приводить його до невтішного висновку про шкідливість і занадто ранньої політизації школярів, і засміченість програми необов'язковим матеріалом, вивчення якого, однак, позбавить дитину вільного часу, позначиться на її здоров'ї.
Ремінісцентні образи збагачують аргументацію журналіста, ско-рочують його шлях до читацької свідомості, служать важливим прийомом економії доказових засобів. Адже освіченому читачеві часто достатньо натякнути на вже відомий образ, картину дійсності, висловлювання героя, аніж вдаватися до розгорнутого опису, пошуку нових образних ресурсів. Старі, перевірені часом, закріплені в читацькій свідомості образні формули приносять читачеві радість пригадування, дають додаткову естетичну насолоду розгадування авторських натяків, руху слідом за його асоціаціями й доказами.
4) Журналіст будує свій твір на ліричних засадах, що випливає з майже обов'язкової наявності образу автора; це він, автор, упорядковує образний світ твору, визначає його структуру, часово-просторові коор-
динати; журналіст описує, й розповідає, відділяє себе від подій, ([юрма його присутності в творі - відокремлений від сюжету образ оповідача: авторське "Я". Без наявності такого образу, часом, буває важко, а то й цілком неможливо сформулювати публіцистичну ідею, вербалізувати й пояснити читачеві в прийнятній для нього формі авторський задум і метод його виконання.
З цього погляду надзвичайно прикметною є журналістська праця білоруської авторки Світлани Алексієвнч (р. н. 1948), книжки якої здобули заслужену популярність і перекладені багатьма мовами світу. У книзі "Чорнобиль: хроніка майбутнього" (1997, укр. пер. Оксани За-бужко 1998) вона використовує свій улюблений документальний метод: автентичні записи численних оповідачів, що повідомляють їй про події, пов'язані з їхньою участю в ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС. Книга написана через десять років після катастрофи. Попри її суворо документальний характер журналістка все ж уводить в текст образ свого авторського "Я" у розділі "Інтерв'ю автора з собою на тему проґавленої історії", прирівнюючи таким чином і себе до численних героїв-оповідачів книги.
Журналістка сама запитує себе: "Про що ця книжка? Чому я написала її?" і сама ж відповідає: "Ця книжка не про Чорнобиль, а про світ Чорнобиля. Власне, про те, що нам дуже мало знане. Майже зовсім не знане. Проґавлена історія -так бия її назвала. Мене цікавила не сама подія: що трапилося тої ночі на станції і чия в тім вина, які приймалися рішення, скільки тонн піску й бетону знадобилося на спорудження саркофага над пекельною дірою, а відчуття, почування людей, які зіткнулися з невідомістю. З тайною. Чорнобиль - таємниця, яку нам ще належить розгадати. Можливо, це завдання для двадцять першого століття - виклик йому. Що ж такого людина там спізнала, вгадала, відкрила в собі самій? У своєму ставленні до світу? Реконструкція почуття, а не події"88 (підкреслення тут і в наступній цитаті мої. - І. М.).
Після таких роз'яснень для читача стає зрозумішіпим задум автора, вияскравшоє'н -~я його громадянська позиція, а книжка сприймається як мужній учинок людини, що їй болить доля її батьківщини.
"Якщо раніше, пишучи свої книжки, я придивлялася достраж-лань інших, то тут я сама свідок - нарівні з усіма, - провадить далі Сг.ітлана Алексісвттч. - Мое життя є складова частина події, я тут живу. На Чорноби.т сій землі. В маленькій Білорусі, про яку світ раніше,
можна вважати, не чув. У країні, про яку кажуть, що це вже не земля, а чорнобильська лабораторія. Білоруси - чорнобильський народ. Чорнобиль зробився нашим домом, нашим національним прицілом. Долею. Я не могла не написати цієї книжки".
Усвідомлення невіддільності своєї долі від долі батьківщини роз-кривається в цьому "інтерв'ю автора з собою". Нею кермує необхідність розповісти світові про проблеми білоруської людини, що сам на сам залишилася з наслідками небаченої в світі катастрофи. Надзвичайно цікавим є те, що й перекладачка книжки українською мовою Оксана Забужко, мотивуючи свій вчинок перекладача, говорить про "борг Білорусі"90, який вона почасти повертає цією працею. Надзвичайно прикметний факт, коли йдеться про книжку публіцистичну, сусігільно вагому, злободенну. На публіциста перетворюється і її перекладач і голосно заявляє про це в післяслові.
Оскільки будівельним матеріалом для інформаційних повідомлень, аналітичних суджень та художньо-публіцистичних побудов є різноманітні мовностилістичні засоби і прийоми, то слід визнати, що засобами логічної та образної доказовості в журналістському творі є (і лишиться назавжди) мова автора, мовна характеристика героя, багатство словникового запасу, художні тропи, фігури поетичного синтаксису, фразеологізми, нові словоутворення, місцеві говірки та діалекти.
В.В. Різун взагалі кваліфікує журналіста як "мовну особистість", адже "реальним засобом соціального управління для журналіста є мовний твір - продукт його мовної активності, а саме мовної діяльності"91. Звичайна людина, що приходить у журналістику, повинна в процесі навчання професії вийти на новий рівень мовного розвитку, який можна назвати рівнем усвідомлення власного мовлення і своєї' мовної діяльності. Журналістська
Loading...

 
 

Цікаве