WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЖурналістика, ЗМІ → Метод журналістики Загальні уявлення про метод. Загальнофиіософські засади методу журналістики (пошукова робота) - Реферат

Метод журналістики Загальні уявлення про метод. Загальнофиіософські засади методу журналістики (пошукова робота) - Реферат

Образ як аргумент вживається в процесі публіцистичного доведення істини тоді, коли йдеться про конкретно-чуттєву характеристику явища.
Типи образів у журналістиці зустрічаються такі ж, як і в художній літературі: образ - картина дійсності; образ персонаж; образ сюжету, події; образ автора; художня деташ>, мікрообраз. Характеристика типології образів передбачена в курсі "Теорія літератури", що читається за навчальним планом паралельно з курсом "Основи журналістики".
Але окремо слід розглянути питання про специфіку образності в журналістиці.
1) У журналістиці відбувається персоніфікацій ідеї, перетворення думки на живу особу; образ тут не є самодостатнім, а підпорядкованим концепції; на відміну від художньої літератури, де тенденція має бути добре захована, випливати з відображених картин дійсності, в журналістиці образ відіграє переважно службову функцію; над ним панує авторська тенденція, підпорядковує його собі.
Виразний прикладом журналістського твору, головним прийомом у якому є розбудова художнього образу, - це "Каїка (про красно-гвардейця)" Остапа Вишні, що вперше була опублікована в журналі "Реп'яхи", що почав виходити в 1918 році в Києві після першої окупації міста російськими більшовиками.
Автор будує образ як персоніфікацію ідеї викриття злочинного характеру більшовизму. "Казка", як влучно відзначає її публікатор у новітній пресі Володимир Дорошенко, "висміює екстремістське минуле тих муравйовсько-ремньовських червоногвардійців, які підступно вда-
рили в спину Українській Народній Республіці, встановили в окупова-ному Києві кривавий терор, нищили всі ознаки української нації, топтали портрети Шевченка, розстрілювали людей за українське слово, за українське посвідчення, за націонатьний одяг. Озброєні до зубів червоні вояки, нерідко п'яні, із специфічною лайкою після кожного слова, роз'їжджали по міст) на авто з плакатами "Смерть украинцам". По-громництво, вандалізм більшовицьких окупантів гротескно втілено в образі Дурасика, якого рекомендує в червоногвардійці сам вождь світового пролетаріату"80.
"У одного чоловіка було три сини: два розумних, а третій - большевик, якого звали Дурасик". - так розпочинає Остап Вишня створення образу свого антигероя. Як виріс Дурасик і стало батькові шкода його годувати, віддав він його в найми. Відвів у поліцію, став служити Дурасик городовим, але служба йому здалася важкою. Покинув він її і примкнув до погроміциків. І тут виявилося роботи багато. Покинув Дурасик і це заняття. Став злодієм, чоловіка зарізав і пограбував. Спіймати його, судили, заслали на каторіу. Сидить там Дурасик і рік, і три... Аж гульк -революція. Повернувся Дурасик з Сибіру, освоївши всі премудрості злодійського ремесла. Ходить по Росії, шукає посади. Приходить до "народнього комісара Леніна" і хвалиться своїм мистецтвом.
Ви замєчатетьний общественннй деятель, - сказав Лєнін, - в духе современной соціальной революції; но, к сожалєнію, все еті долж-ності замєнсни одной високой должностью - красногвардейской, какую вам і рекомендую". І став Дурасик красногвардейцем.
Умовний, ілюстративний характер образу Дурасика, створеного Остапом Вишнею, цілком очевидний. В основі його побудови лежить засада дедукції, тобто попереднього знання автора про явище, ілюстрування вже відомої тенденції вдало підібраними деталями характеристики. Такий образ переконує читача самосильно, адже автор начебто відсутній у творі, не нав'язує своїх поглядів у відкритих вербальних формулах; він пропонує самим читачам зробити потрібні висновки, максимально виразно готуючи їх до сприйняття саме авторської концепції явища й "непомітно" запліднюючи громадську думку своїми поглядами.
2) Образ у журналістиці зредукований, виражений економію, ла-конічно, ощадливою системою образотворчих засобів.
Принагідно слід нагадати, що одиницею мислення в журналістиці є повідомлення, а способом його передачі - твердження про факт або логічне судження. У новинарннх інформаційних жанрах образність взагалі відсутня, не передбачається жанровими вимогами. Історія журналістики знає й численну групу великих публіцистичних творів, написаних цілком без залучення художніх образів: "Переднє слово [до "Громади" 1878 р.]" Михайла Драгоманова, "Україна чи Малоросія" (1926) Миколи Хвильового, "Інтернаціоналізм чи русифікація" (1965) Івана Дзюби, "Євреї на Україні" (1973) Матвія Шестопала тощо.
Специфіка образності в журналістиці полягає в її необов'язковому характері, а відтак її використання має допоміжне значення. У нарисі Юрія Шереха "Над озером. Баварія" (1948) головне завдання - повідомлення про історичну місію України в світі, "шанс Києва", як пише публіцист83. Дещо спрощуючи складну систему аргументації автора, відзначимо, що, на його думку, Україна може запропонувати світові повернення до "традиції вічного селянського"84 не в класовому, а в моральному сенсі цього явища.
Серед аргументів автора широко використаний і образніш. Спочатку навіть здається, що його функція - у маскуванні, приховуванні авторської ідеї. Юрій Шерех неквапом розповідає про своє життя на острові в пластунському таборі, він ніби несамохіть, повагом сповіщає нам свої міркування. Аж потім починаєш розуміти, наскільки описувана картина природи є суголосною з роздумами публіциста.
"Дощ закінчився, і озеро з сір о-статевого стало жовтаво-прозорим, - провадить він. - Воно тепер покоїться. Воно перебуває в собі. Самодостатнє. Свої рамки воно виповнює, а поза них виходити не потребує. Це рівновага. Людям з хворими нервами треба сюди їздити. В наш вік функційности кожному бракує саме і передусім виповнености рамок"85. У природі автор побачив ту гармонію й виповненість, якої так бракує людському суспільству. Цивілізація поглинає культуру. Людина перетворюється на функцію. Ідея "вічно селянського" і єспособом повернення до природності, рівноваги, виповненості людського життя.
Таким чином, образ природи, пейзаж, картина дощу на озері, барвисте описана публіцистом допомагає осягнути його головну ідею, унаочнити її, зробити досяжною і приступною для читачів.
3) Журналістика широко користується ремінісцентинми образами, тобто створеними класиками літератури й сучасними письменниками, наповнює їх новим понятійним смислом, використовує наявний у них семантичний потенціал для розбудови інтелектуального сюжету чи прагматичної концепції.
Сучасна наука для позначення елементів і частин іншого тексту, що включені в даний і стали його невід'ємною змістовою частиною, виробила поняття інтертекстуальності. Інтертекст - могутній спосіб активізації читацького сприйняття та конденсації авторської думки, адже в даному випадку за допомогою стислої парафрази текста-джерела здійснюється відчутне нагромадження змістових значень в основному тексті. Теорія літератури вважає інтертекстуальність властивістю всіх художніх творів. Очевидно, не варто поширювати цю думку на журналістику в цілому, зокрема на інформаційну, але на вищих рівнях масово-інформаційної діяльності поява інтертекстуальності неминуча.
Мистецтво інтертекстуальності (використання ремінісцентних образів) демонструє Максим Рильський (1895-1964) у книзі нарисів "Вечірні розмови", що, починаючи з 1960 року, й до кінця життя друкував в газеті "Вечірній Київ". У заголовному нарисі "Святковий подарунок", розповідаючи читачам про відкриття першої лінії Київського метрополітену й маючи на меті протиставити
Loading...

 
 

Цікаве