WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЖурналістика, ЗМІ → Дієвість та ефективність журналістської діяльності. Позитивна і негативна дійовість. Ефективність як міра задоволення потреб аудиторії в масовій інфор - Реферат

Дієвість та ефективність журналістської діяльності. Позитивна і негативна дійовість. Ефективність як міра задоволення потреб аудиторії в масовій інфор - Реферат


Реферат на тему:
Дієвість та ефективність журналістської діяльності. Позитивна і негативна дійовість. Ефективність як міра задоволення потреб аудиторії в ма-совій інформації.
Точних одиниць для виміру впливовості журналістського твору зокрема чи якогось видання в цілому не існує. Газети й журнали читають тисячі й десятки тисяч громадян, програми радіомовлення й телебачення мають мільйонну аудиторію. Тому неможливо передбачити точний безпосередній ефект, що його може дати нагромадження інформації від постійного спілкування з тим чи іншим ОМІ. Тим паче, що наслідок буває інколи віддаленим від причини тривалим часом і опосередкованим багатьма іншими впливами. Читач часто перебуває в полі дії не одного видання, а кількох, які мають різновекторну спрямованість, то ускладнює врахування впливу на нього конкретного видання чи програми. Проте журналістику як вид прагматичної масово-інформаційної діяльності завжди цікавила міра власної впливовості на життя, а історія журналістики нагромадила немало прикладів такої взаємодії періодичного друкованого слова і розвитку явищ дійсності.
У п'ятому числі українського журналу "Основа" в 1862 році була опублікована невелика публіцистична стаття Миколи Костомарова "Про викладання українською мовою" ("О преподавании на южнорусском языке"), що містила програму розвитку української освіти в Російській імперії. Досить годувати народ книжечками віршів і казок, проголосив М. Косто-маров, слід перейти до найбільш істотного - освіти українською мовою.
Цей виступ сколихнув кола українофілів по всій Росії. Автори почали складати підручники для початкової освіти, а проукраїнськи налаштовані громадяни - збирати гроші на їх видання. Скоро на руках у М.Костомарова опинилася досить велика сума коштів для видання книжок, що мали б забезпечити українську початкову школу. Це так налякало царський уряд, що у зв'язку з польським національно-визвольним повстанням він удався до заборони українського слова - з'явився сумновідомий Валуєвський циркуляр 1863 року. Такі події розгорнулися після публікації невеличкої статті 67.
Жан Поль Марат за допомогою газета "Друг народу" став лідером Великої Французької революції, визначивши напрямок її поглиблення. А з газети "Іскра" почався шлях більшовицької партії до влади. Журналістика спричинилася й до руйнації політичного режиму російських більшовиків на теренах усього колишнього СРСР у процесі так званої перебудови, нового курсу, проголошеного М.С. Горбачовим. Як відомо, одним із гасел перебудови була "гласність", тобто відкритість для суду громадської думки й публічного обговорення питань історичного минулого та сучасної політики комуністичної партії й Радянської держави.
Але як тільки світло правди почало прорізати темряву прихова-ності й заборон, виявилося, що країну до "світлого майбутнього" веде купка злочинців, історично приречених на поразку. Народ, довідавшись через ОМІ про злочини комуністичної партії проти свого народу і перманентну громадянську війну, яку вона вела з кількома поколіннями своїх громадян, прозрів за короткий час, потягнувся до свободи і скинув кайдани тоталітаризму.
Відомий російський політолог Сергій Кургінян висловив це спосте-реження максимально однозначно: "Демократів привели до влади засоби масової інформації, привели за рахунок створення нових культурних кодів і зруйнування старих". Далі він щоправда відзначив кризу в самому демократичному таборі, який не зміг висунути на той час нові конструктивні ідеї, які змогли б стати моментом творчої консолідації суспільства.
Розглянуті події беззастережно доводять, що журналістика сьогодні стала чинником політичних подій, будь-яка поважна політична сила починає утверджуватися з організації власної системи ЗМІ (саме ЗМІ, а не ОМІ, бо ОМІ є органами суспільства в цілому, а ЗМІ політичних партій).
Теорія журнашстики виробила поняття для осягнення впливовості журналістики - це дійовість та ефективність журналістської діяльності.
Дійовість - це особлива форма результативності, що визначається як конкретна участь журналістики в розв'язанні соціально-еко-номічних, господарчих, культурних тощо завдань і вимірюється сукупністю прийнятих органами влади заходів за матеріалами журналістів. Під дієвістю преси розуміємо оперативну, безпосередню реакцію суспільних інститутів і посадових осіб на її виступи.
У радянській політичній системі, де всі ЗМІ були органами певних політичних структур, партійними комітетами створювалися спеціальні комісії для розгляду й перевірки критичних виступів преси. Висновки таких тимчасових комісій і служили підставою для прийняття рішень на партійному й державному рівні. Відповідно й газета стежила за тим, щоб її виступи не залишалися без наслідків.
У демократичному суспільстві такий безпосередній жорсткий зв'язок між причинами (виступами преси) й наслідками (урядовими заходами) зник. Виступи преси, здається, нікого ні до чого не зобов'язують. Але в преси залишається сила правди, пристрасного публіцистичного слова, сила гласності, що приводять у рух грандіозний механізм громадської думки, яку не може ігнорувати ніхто.
А відтак, дійовість не слід розглядати як властивість чи винахід лише радянської журналістики. У ній, як ні в якій іншій, існували закриті, табуйовані теми. Натомість історія журналістики наповнена прикладами дійової участі письменників, публіцистів і журналістів у з'ясуванні й розв'язанні проблем життя. За найяскравіший приклад тут може правити публіцистична діяльність А. Чехова, який, вже будучи знаменитим на всю Росію письменником, відправився на місце каторги й заслання, а потім розповів про побачене в книзі "Острів Сахалін" (1893).
Правомірно говорити, що розтривожена книгою Чехова громадська думка зумовила реформи, проведені російським урядом: відміну тілесних покарань для жінок і зміну закону про шлюби засланців (1893), призначення скарбових коштів на утримання дитячих притулків (1895), відміну вічного заслання й пожиттєвої каторги (1899), відміну тілесних покарань і гоління голови (1903).
Твір А.Чехова послужив спонукальною причиною для поїздок на Сахалін відомого журналіста Уласа Дорошкевича, який за наслідками відвідання острова створив публіцистичні книжки "Як я потрапив на гo'чаліп : 'Сахалін" (обидві 1903).
Суспільний резонанс публіцистичного твору А. Чехова "Острів Сахалін" - якнайкраще свідчення дійовості журналістської праці.
На жаль, не завжди журналістика служить гуманізму, справляє позитивний вплив на суспільне життя. Історія журналістики зберігає чимало фактів її негативної дійовості, використання друкованого слова для маніпулювання громадською думкою, тиску за допомогою преси на уряди, аби домогтися від них прийняття певних політичних рішень, аж до розв'язування воєн між країнами й народами.
Широко відомим є такий історичний факт. У січні 1898 року різко погіршали дишіоматичні стосунки між Сполученими Штатами Америки й Іспанією. Приводом загострення відносин стала іспанська колонія Куба, денібито місцеве населення потерпало від збиткувань колоніального війська. Американська преса здійняла галас про порушення прав людини в цій країні й вимагала від свого уряду війни з Іспанією. Але Президент і кабінет міністрів виявляли поміркованість і не поспішали з необачними ухвалами. Тоді відомий магнат американської преси Вільям Рендолф Герст, власник щоденної газети "Нью-Йорк Джор-нел" відправив до Гавани маляра, який повинен був надсилати малюнки про злочини іспанців. Через деякий час від художника надійшло повідомлення: ніяких злочинів немає, на Кубі все спокійно. Тоді В.Р. Герст надіслав йому телеграму, зміст якої став широко відомим: "Залишайтеся на місці. Постачайте мені
Loading...

 
 

Цікаве