WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМіжнародні відносини, Міжнародна економіка → Україна у зовнішньополітичних доктринах США - Реферат

Україна у зовнішньополітичних доктринах США - Реферат

оунівців у США О.Грановським помічник керівника європейського відділу держдепартаменту Л.Хендерсон 3 липня 1941 р. писав: "Я відповів йому, що нині уряд Сполучених Штатів не може визначити позицію щодо незалежності України".
Спробою відвертіших оцінок українських проблем позначені лише окремі документи американської дипломатії. У меморандумі Д.Пула керівництву держдепартаменту від 14 травня 1945 р. відзначалося: "...ніхто не може бути зацікавлений у створенні враження, нібито уряд Сполучених Штатів є безрозсудним прибічником невдоволених. Необхідно, передовсім у наш час, прийти до дружнього полагодження проблем з СРСР. Не слід робити нічого такого, що могло б підірвати ці зусилля".
Узагальнюючи ж позицію США в українському питанні 1938-1945 років, можна сказати, що в ній враховувались такі чинники: вимушений альянс з Радянським Союзом; черговий внутрішній розкол серед українців; опозиція західних союзників США перерозподілу кордонів у повоєнній Європі; і, врешті, - перемога над нацизмом як головна мета. За таких умов у США зосередились на передбаченні потенційного розвитку подій в Україні і навколо неї у повоєнні роки, перспективах ОУН-УПА тощо. Для Сполучених Штатів стабільність завжди була вищою за непевність від порушеного статус-кво.
§3. "Українське питання" і "холодна війна"
Із завершенням війни "українське питання" виходить на порядок денний здебільшого у зв'язку з ідеєю утворення ООН. США зайняли спершу жорстку позицію щодо окремого членства в ній УРСР. Принципові зміни, що тут відбулися, слід пов'язувати з підходами Лондона, котрий, прагнучи розширити власне представництво за рахунок членства колоній Великобританії, відповідним чином вплинув на Рузвельта. Позиція Лондона визначалась і вищим ступенем готовності продемонструвати несприйняття комуністичної ідеології. Прикладом служить сповнений наступальності виступ В.Черчілля у Фултоні і слідом за ним - виступ Г.Трумена у Нью-Йорку. Якщо британський лідер закликав до звільнення східноєвропейських народів, то президент США обережно заявив: "Ми віримо, що всім народам, готовим до самовизначення, слід дозволити вибір власної форми правління... без втручання будь-якого зовнішнього джерела". Ледь помітна на концептуальному рівні відмінність знайшла своє втілення у реальній ситуації, пов'язаній з Україною.
У листопаді 1946 р. уряд Великобританії порушив питання про встановлення дипломатичних зв'язків з УРСР. Реакція США надійшла у червні 1947 р. на рівні послання директора управління європейських справ держдепартаменту Г.Маттеуса держсекретареві Ачесону. Складалося воно з двох частин: "Вигоди" і "Невигоди". У першій, зокрема, говорилося: "Встановлення безпосередніх дипломатичних зв'язків з Україною дало б урядові цінний пост підслуховування в одній з найважливіших республік Радянського Союзу", що дало б змогу Вашинґтону завчасно одержувати інформацію і враховувати її у відносинах з СРСР. У другій частині послання відзначалося: "Окреме визнання України призвело б до більшого ускладнення наших зв'язків з Радянським Союзом і дало б радянському урядові можливості для маневрів у спробах реалізації власних специфічних інтересів у міжнародних справах". Виходячи з таких ультрапрагматичних міркувань, Маттеус звів свої пропозиції до того, щоб "притримати рішення у цій справі до тих пір, поки не побачимо, чи вдалося встановити безпосередні зв'язки британцям і чи принесло це їм якісь переваги". Інші документи держдепартаменту підтверджують другорядність власне України у стратегічних намірах США.
До приходу у Білий дім Д.Ейзенхауера, котрий взяв на озброєння даллесівську доктрину "визволення", а початок президентства якого майже збігся у часі зі смертю Сталіна та завершенням збройної боротьби ОУН-УПА, політика США в "українському питанні" базувалася на принципах, закладених у документі "Цілі Сполучених Штатів щодо Росії", розробленому держдепартаментом для Ради національної безпеки у серпні 1948 р.
У документі наголошувалось на тому, що Сполучені Штати не зацікавлені у підштовхуванні українського сепаратизму, бо це могло б зіпсувати їхні стосунки з Росією, яка обов'язково визнає незалежність України недійсною. Але, завершується документ, якщо український народ покаже помилковість таких суджень, він підтвердить "моральне право України на самостійний статус".
Таким чином, у зовнішньополітичних службах США підходи до "українського питання" у період від його першої появи на американському політичному "небосхилі" (1917 р.) й аж до припинення боротьби ОУН-УПА і приходу до влади у Білому домі Д.Ейзенхауера визначались ситуативністю. Тлумачилось воно не крізь призму існування у Європі бездержавного народу, що потребує підтримки, а з погляду ускладнень у міжнародних відносинах. Не бажаючи створювати додаткових проблем у стосунках з Москвою та балансуючи між політикою ізоляціонізму й інтервенціонізму, Вашинґтон ставив це питання радше в ідеологічному, ніж політичному аспекті. Білий дім і держдепартамент розглядали політичний курс в "українському питанні" у річищі російської, чи радянської політики. Сам термін "Україна" використовувався майже винятково у матеріалах закритого характеру 11.
Посутнє значення має висновок професора з Лондона Г.Макдональда про те, що "українські націоналістичні організації ніколи не здобули політичної влади чи згуртованості, достатніх для впливу на стратегічні пріоритети західних держав... законність Радянської держави у рамках кордонів 1941 р. та її геостратегічна присутність у Східній Європі сприймались як безперечні" 12. Ці слова безумовно стосуються і ситуації 1917-1922 рр., і подій 1938 - початку 1950-х років. Водночас документи свідчать, що американський держдепартамент постійно тримав події в Україні у своєму полі зору. На початок 50 х рр. все ще давався взнаки стереотип ізоляціонізму, що його історик Я.Пеленський визначив як "концепцію непередрішенства" 13.
Лише усвідомивши, що такий підхід починає дискредитувати США в очах колоніальних народів, американські аналітики на початку 50-х рр. ініціюють розробку закону про поневолені нації. Поштовхом послужило й те, що Вашинґтон дедалі більше виглядав як речник поневолення, а Москва - як поборник національного самовизначення. У концептуальному плані почався поступовий відхід американських політологів від великоруської схеми історії СРСР.
Поступово українські проблеми ширше проникають в американські державні кола. Інтерес посилюється нарощуванням Москвою антинаціоналістичної боротьби. Перед Вашинґтоном постає проблема вироблення нових концептуальних підходів. До цього спонукали й активні зусилля СРСР, щоб витіснити американський капітал з "третього світу". Показовим стало створення у 1954 р. при безпосередній участі держсекретаря Дж.Ф.Даллaса Асамблеї поневолених європейських націй, а згодом і Американського комітету поневолених націй на чолі з колишнім президентом Г.Гувером.
Наприкінці 1952 р. у Нью-Йорку виходить у світ брошура "Дух незалежності: Америка та Україна" з вступним словомсенатора Б.Муді та
Loading...

 
 

Цікаве