WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМіжнародні відносини, Міжнародна економіка → Міжнародні відносини на Близькому та Середноьму Сході в сучасних умовах - Реферат

Міжнародні відносини на Близькому та Середноьму Сході в сучасних умовах - Реферат


Реферат на тему:
Міжнародні відносини на Близькому та Середньому Сході.
1. Виникнення близькосхідного конфлікту та його структура.
2. Міжнародні та регіональні наслідки троїстої агресії проти Єгипту.
3. Палестинська проблема в 60-тих - 80-тих роках.
4. Генеза проблеми близькосхідного врегулювання.
Близькосхідний конфлікт виникає внаслідок першої арабо-ізраїльської війни 1948-1949 рр. Цей конфлікт має такі особливості:
1. Це найдовший, найтриваліший з усіх післявоєнних регіональних конфліктів.
2. З усіх регіональних конфліктів він найчастіше переходив у фазу збройної боротьби.
3. Наявність так званих конфліктів-супутників.
Конфлікти-супутники - це конфлікти, які проходять в тому ж регіоні, що і головний конфлікт, і генеза яких тісно пов'язана з останнім.
В близькосхідному конфлікті такими конфліктами-супутниками є Ліванська проблема, що проходила у формі громадянської війни з 1975 по 1989 рр.
4. Міра його інтернаціоналізації, тобто міра втручання позарегіональних держав, перш за все наддержав та провідних країн Заходу.
Структура близькосхідного конфлікту.
Кожен конфлікт має такі рівні: національний
На національному рівні близькосхідний конфлікт є конфліктом між Ізраїлем та арабським народом Палестини
( в інших підручниках сказано, що він є конфліктом між сіонізмом та Палестинським визвольним рухом. Однак виникає питання, що саме пан Примаков, а саме йому належить перша структура цього конфлікту, розуміє під сіонізмом.
Відомо, що політичний сіонізм як політична течія виникає наприкінці 19 ст.
В 1975 році Генеральна Асамблея ООН у своїй резолюції дає таке визначення: "Сіонізм є формою расизму та расової дискримінації". Ця резолюція одним із здобутків і української дипломатії, яка разом із радянською, приймала участь у підготовці цієї резолюції. Період 1973-1975 рр. - це був період нафтового буму, коли арабські країни могли купувати голоси багатьоз, якщо не більшості, країн Африки, і саме ця більшість проголосувала за цю резолюцію. Цю резолюцію було скасовано наприкінці 80-х років (1989 році).
На регіональному рівні близькосхідний конфлікт є конфліктом між Ізраїлем та арабськими країнами.
Перша арабо-ізраїльська війна виникає внаслідок того, що після проголошення у 1948 р. держави Ізраїль, всі арабські країни оголосили йому війну. В стані війни опинився Ізраїль, а краще сказати "сіоністське утворення" (у арабській історіографії до 80-х років цей термін вживався замість терміну Ізраїль) та всі арабські країни.
Для довідки: Першою арабською країною, яка підписала мирний договір з Ізраїлем, став Єгипет у 1979 році у Вашингтоні. Другою арабською країною, яка підписала мирний договір з Ізраїлем у 1993 році була Іорданія. Це все.
1967 р. - Шестиденна війна. Її наслідком стала жахлива поразка арабських країн, коли значна частина території Іорданії та Сирії була окупована Ізраїлем. У цьому ж році на нараді Ліги арабських держав в місті Хартум (Судан) було прийнято нову програму ставлення арабських країн до Ізраїлю. В історії МВ вона здобула назву "Програма трьох НІ": НІ миру з Ізраїлем, НІ визнанню Ізраїля, НІ дипломатичним відносинам з Ізраїлем.
1982 р. - в місті Фес (Марокко) відбувається нарада голів держав арабських країн. Вони приймають програму політичного врегулювання близькосхідного конфлікту. Вони погодились визнати Ізраїль, якщо останній поверне їм окуповану території.
На міжнародному рівні цей конфлікт характеризувався високим ступенем інтернаціоналізації - в цей конфлікт були втягнуті всі наддержави та провідні через економічні (нафта), стратегічні та релігійні фактори.
В США велику роль відіграє єврейське лоббі. Саме США підтримали ідею утворення Ізраїлю і визнали Ізраїль через 11 чи 12 хвилин після його проголошення (щоправда це було визнання де-факто, а визнання де-юре сталося після проведення виборів в Ізраїлі). Радянський Союз першим визнав Ізраїль де-юре. В Ізраїльському кнесеті є монументи всіх діячів, зто сприяв створенню дерави Ізраїль, і на почетному місті знахоиться бюст пана Громико, який голосував за резолюцію розділу Палестини на дві частини.
Однак СРСР був дуже непослідовний в своїй політиці. З 1953 року сталося різке погіршення відносин між Ізраїлем та Радянським Союзом внаслідок компанії антисемітизму в СРСР. І нарешті, у 1967 році, коли СРСР робив спроби зупинити Ізраїль від захоплення арабських країн, він розірвав дипломатичні відносини з Ізраїлем, які були відновлені лише у 1991 році.
Генеза конфлікту.
Після закінчення 2-ї світової війни у 1945 році, на Близькому Сході склалася складна політична ситуація. Їй були притаманне протистояння з одного боку, між сіоністських рухів та Великої Британії. Остання, як країна-мандатарій, мала намір продовжити термін мандату, а сіоністські рухи хотіли проголошення незалежності. Останні провели серію тероритичних актів проти Великої британії, яка у квітні 1947 року змісила Генеральну асамблею створити спеціальну комісію у справах Палестини за участю 11 країн: Австралії, Канади, Гватемаи, Індії Ірану, Нідерландів, Перу, Швеція, Чехословаччини, Уругваю та Югославії. Однак ця комісія не змогла дійти до згоди. Було сформовано 2 проекти: "план більшості" - розділ Палестини на 2 частини, "план меншості" - створення єдиної арабо-єврейської держави. 29 листопада 1947 року Генеральна Асамблея приймає резолюцію 181/2 про розділ Палестини. За неї проголосували 33 країни, проти - 13 країн, 10 утримались. За голосували: СРСР, США, всі країни Східної Європи і союзники СРСР і всі країни Латинської Америки - повторювачі дій США. Проти голосували абсолютно всі країни, що визволились і були представлені в ООН. Утримались: Велика Британія і ще декілька країн Західної Європи.
Територію Палестини було поділено на 3 частини (цифри див. у підручнику): єврейська, арабська та Ієрусалим (2% терторії) під міжнародним управлінням. Причому араби становили більшість як у єврейській частина (єврейська) - проживали і євреї і араби (більшість), в арабській частині про
живали араби у більшості, третя частина -
Вночі з 14 на 15 травня 1948 року було проголошено Державу Ізраїль, і тоді ж всі арабські країни оголошують війну "сіоністському утворенню" і війська Єгипту, Сирії, Лівану і Йорданії, входять на територію Палестини. Арабські країни не мали сучасних збройних сил, крім Йорданії, де командиром був англієць. Командиром об'єднаних збройних сил стає король Йорданії Абдаллаг (?). Спочатку перевага була в руках арабських країн, але Ізраїль отримує допомогу від СРСР та країн Східної Європи і внаслідок цього отримує перемогу. Протягом 1949 року на острові Родос проходили непрямі переговори між Ізраїлем та арабськими країнами. Арабські країни не визнавала Ізраїль, і посередниками були представники ООН. Були підписані угоди про перемир'я.
Наслідки 1-ї арабо-ізраїльської війни:
1) виникнення проблеми близькосхідного врегулювання;
2) подальше загострення палестинськоїпроблеми, Палестинську державу не було утворено. Цьому перешкоджало:
а) позиція Ізраїлю;
б) позиція інших арабських країн, що поділили між собою решту території Палестини (Йорданія - західний беріг ріки Йордан, та Єгипет - Сектор Газа);
в) втручання наддержав.
Після проголошення незалежності, Єгипет був монархією. В 1952 році в Єгипті відбулася антимонарзічна революція. До влади приходить військова організація "Вільні офіцери", яку очолювали Гамаль Абдель Насер і Анвар Саддат. Перше, що зробили нові керівники - вони анулювали договір 1936 року з Великою Британією і на підставі нової угоди, яку було підписано у 1954 році, англійські збройні сили змушені були залишити територію Єгипту. Але на підставі угоди, вони мали змогу повернутись, якщо буде зафіксовано агресію проти Суецького каналу. Єгипет - наймогутніша в економічному, політичному і військовому плані арабська країна. Він претендує на роль лідера арабського світу. Але йому потрібен був авторитет, і завоювати його модна було лише у боротьбі проти Ізраїлю. А для цього була потрібна зброя. Її можна було взяти у США - головного постачальника зброї для цього регіону. США дають згоду поставляти зброї за умови того, що цб зброю не буде використано проти Ізраїлю. Тоді Єгипет звертається до СРСР, і останній вперше стає постачальником зброї на Близький Схід. В 1955 році були підписані угоди про поставки Єгипту зброї з СРСР, Чехословаччини та Польщі. На той час МБРР мав надати Єгипту велику позику для побудови Суецької греблі, але значна її частина мала надійти ві США, які відмовляють Єгипту. Насер проголошує нацоналізацію кампанії Суецького каналу. Це викликало міжнародну кризу, відому в історії під назвою "Суецька криза", дипломатичним шляхом розв'язати її не вдалося. Три країни почали готувати вторгнення до Єгипту. Ця операція отримали назву Три мцшкетери. Спочатку Ізраїль почав війну проти палестинських партизанів. Потім Англія і Франція висунули ультиматум Єгипту і вимагають його відзоду на 100 км від Суецького каналу. Обидві наддержави виступили з осудженням цієї агресії. СрСР звертається до трьох країн з "ракетною нотою", в якій погрожує використати ядерну зброю. Війна закінчується, спочатку Єгипет залишає Англія і Франція, а Ізраїльські війська залишаються. Тоді СРСР погрожує вислати своїх добровольців. Ізраїль змушений залишити територію Єгипту.
Наслідки троїстої агресії:
1) прискорює розпад колоніальних систем;
2) різко зростає авторитет Єгипту та його лідера Насера;
3) послаблення позиція Англії та Франції на Близькому Сході;
4) посилення позицій США та СРСР і зіткнення їх інтересів;
5) посилення доцентрових тенденцій в міжарабських відносинах, утворення унітарної держави у складі Єгипту та Сирії, що проіснувала з 1958 по 1961 рік (називалася Об'єднана Арабська Республіка, розпалася внаслідок військового перевороту в Сирії).
Loading...

 
 

Цікаве