WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМіжнародні відносини, Міжнародна економіка → Міжнародний кримінальний суд: структура та компетенція - Дипломна робота

Міжнародний кримінальний суд: структура та компетенція - Дипломна робота

З цього приводу можна відзначити, що відповідно до статті 18 Конституції України зовнішньоекономічна діяльність України ґрунтується на загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. А одним із таких принципів вважається принцип сумлінного виконання міжнародних зобов'язань "pacta sunt servanda". Цей принцип, виникнення якого пов'язане із ранніми стадіями розвитку державності, тепер закріплений у багатьох міжнародних угодах [27].

Як правильно зазначає Конституційний Суд, встановлення відповідальності за вчинення переважної більшості злочинів, передбачених Римським договором, є міжнародно-правовим зобов'язанням України відповідно до інших міжнародно-правових документів, які набули чинності для нашої держави задовго до прийняття Конституції України. Це стосується Конвенції про запобігання злочинові геноциду та покарання за нього від 9 грудня 1948 р., міжнародної Конвенції про попередження злочинові апартеіду та покарання за нього від 30 листопада 1957 р. та багатьох інших міжнародних договорів.

Крім того, Конституційний Суд визнав, що положення Статуту, які забороняють злочини геноциду, злочини проти людяності, воєнні злочини та злочин агресії сьогодні розглядаються як звичаєва норма міжнародного права.

Положення Статуту не забороняють і не скасовують норм Конституції, які визначають недоторканість Президента України, народних депутатів та суддів. Вони виходять з того, що така недоторканість стосується лише національної юрисдикції і не може бути перешкодою для здійснення юрисдикції МКС.

Недоторканість певної категорії осіб відповідно до Конституції України не може розглядатись як гарантія їх безкарності за вчинення міжнародних злочинів. Це і є об'єктивне тлумачення положень Статуту, а те, що за діяння, які є злочинами, відповідальність встановлюється виключно законами України (пункт 22 частини першої статті 92 Конституції України), не може трактуватися як невідповідність статті 5 Статуту.

Ще одним посиланням тут може бути стаття 9 Конституції України, за якою міжнародні договори, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою, є частиною національного законодавства України. Така згода оформляється у вигляді закону, який за своєю правовою природою не відрізняється від інших законів України [2]. Тому приєднання нашої держави до Статуту не суперечитиме положенням Основного Закону, а зміни у зв'язку із таким приєднанням можливі лише до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України.

Згідно з підпунктом "а" пункту 1 статті 103 Статуту покарання у вигляді позбавлення волі відбувається у державі, що визначається Судом із переліку держав, які повідомили МКС про готовність прийняти осіб, щодо яких винесено вирок.

Президент України вважав, що ці положення Римського договору суперечать частині 3 статті 63 Конституції України, відповідно до якої "засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду", та ч. 1 ст. 64 Конституції України, за якою "конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України".

Однак обмеження прав і свобод громадян України у зв'язку із відбуванням покарання в іншому, відмінному від встановленого Законами України порядку, може бути вирішено на основі заяви України про готовність прийняти своїх громадян, щодо яких МКС виніс вирок для відбуття покарання у своїй країні. Такі заяви допускаються на підставі статей 103 та 124 Статуту МКС [1].

У висновку Конституційного Суду щодо цього зазначається, що під час обрання держави, у якій засуджений буде відбувати покарання, МКС враховує з-поміж іншого думку самого засудженого, його громадянство та визнані міжнародні стандарти поводження із засудженими, а тому з урахуванням міжнародних зобов'язань України існують підстави вважати, що названі положення Статуту МКС не суперечать Основному Закону України.

Чи не найбільш дискусійною проблемою поряд із питанням про можливість доповнення МКС органів національної юстиції, виявилась проблема, пов'язана із забороною екстрадиції громадян України.

Згідно з частиною другою статті 25 Конституції України громадянин України не може бути виданий іншій державі [2]. Пункт 1 статті 89 Статуту, як вже відзначалося, передбачає, що МКС може направити прохання про арешт та передачу особи будь-якій державі, на території якої перебуває ця особа. Держави-учасниці, відповідно до процедури, передбаченої їх законодавством зобов'язані виконувати таке клопотання [1].

Вирішуючи цю проблему Конституційний Суд України керувався розмежуванням понять "передача" та "видача". Аналізуючи положення Статуту та інші пов'язані з ним матеріали, КСУ цілком логічно констатував, що передача особи від однієї держави до іншої суттєво відрізняється від процесу доставлення її до Суду, створеного відповідно до норм міжнародного права.

Конституційний Суд відзначив, що заборона видачі (екстрадиції) громадян України іншій державі, яка закріплена в частині 2 статті 25 Конституції України, стосується лише національної, а не міжнародної юрисдикції. Вона має на меті гарантувати неупередженість судового розгляду та законність покарань для своїх громадян. Дивно, що Н.І. Косенко, при аналізі Статуту МКС на відповідність його Конституції РФ чомусь не враховує різницю між цими двома поняттями [25, с.158-159].

Ухвалюючи висновок про відповідність статтей 89 та 107 Статуту Конституції України, Конституційний Суд виходив з того, що МКС не може прирівнюватися до будь-якого іноземного суду, оскільки створюється на основі міжнародного, а не національного права. Тому конституційні положення щодо заборони видачі громадян України не можна розглядати окремо від міжнародно-правових зобов'язань нашої держави.

Визнавши за МКС міжнародну юрисдикцію, яка за своїм змістом є відмінною від національної, Конституційний Суд все ж дійшов до висновку, що така юрисдикція може доповнювати національну, і це дало йому підстави для визнання невідповідності Римського договору Конституції України у частині положень Статуту про доповнення МКС органів національної приймальної юстиції.

Таким чином, ратифікація Римського договору Україною, та її майбутнє співробітництво із МКС можливе лише після внесення відповідних змін до Основного Закону. Враховуючи те, що на сьогоднішній день до Конституції України ще не було внесено жодної зміни чи доповнення, ратифікацію Статуту МКС доведеться відкласти на невизначений строк.

ВИСНОВКИ

Після створення Міжнародного кримінального суду виявилося, що не всі впевнені у доцільності існування такої інституції. Дехто вважає, що Суд – це свідчення розвитку та прогресу міжнародних публічних відносин, інші – що створення такої інституції є передчасним, оскільки світ ще не готовий, щоб без міжнародного консенсусу примусом забезпечити дотримання прав людини. Думки щодо неефективності діяльності Суду аргументують ще тим, що, по-перше, Суд має вузькі повноваження, оскільки його юрисдикція обмежена лише злочинами проти людяності, військовими злочинами, злочинами агресії та геноциду; по-друге, якщо Суд діє об'єктивно, без подвійних стандартів, то деякі рішення буде важко виконати, коли вони стосуватимуться провідних держав світу (наприклад, Росії, США, Китаю). Проте перші справи вже були розглянуті у Суді, і, на мою думку, Суд виявив себе як компетентна інституція у сфері міжнародного кримінального судочинства.

Досліджуючи історичні передумови виникнення Суду, можна побачити, що перша "реальна" спроба забезпечити невідворотність кримінальної відповідальності за міжнародні злочини як індивідів, так і держав була зроблена ще у 1918 році, коли були прийнятий Версальський мирний договір. І хоча через відсутність на той час дієвого механізму притягнення міжнародних злочинців до відповідальності цим актом не було створено постійно діючого органу у сфері міжнародної кримінальної юстиції, все ж він став значним кроком до становлення міжнародного кримінального правосуддя.

Більш сильним поштовхом для формування міжнародної кримінальної юстиції як повноцінної інституції сучасного міжнародного права став Нюрнберзький міжнародний воєнний трибунал. Принципи міжнародного кримінального судочинства, вироблені ним впродовж свого нетривалого існування, є на сьогоднішній день загальновизнаними у міжнародному праві. Вони стали основою для майбутніх міжнародних трибуналів і знайшли своє відображення у Римському статуті 1998 року. Отож-бо, як висновок, слід зазначити, що створення Міжнародного кримінального суду – явище не лише закономірне, а й невідворотнє в еволюції міжнародних відносин.

Також важливе значення для розвитку міжнародної кримінальної юстиції мав принцип індивідуальної кримінальної відповідальності, схвалений Нюрнберзьким міжнародним трибуналом, що пізніше отримав своє легальне закріплення у документах ООН, зокрема у резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 11.12.46 р. під назвою "Підтвердження принципів міжнародного права, визнаних Статутом Нюрнберзького трибуналу". Міжнародні злочини були визнані такими, що вчиняються індивідами, а не абстрактними категоріями, і саме через покарання таких індивідів можна забезпечити дотримання норм міжнародного права.

Loading...

 
 

Цікаве