WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМіжнародні відносини, Міжнародна економіка → Міжнародний кримінальний суд: структура та компетенція - Дипломна робота

Міжнародний кримінальний суд: структура та компетенція - Дипломна робота

Відносини щодо передачі осіб із державами, які не підписали Римський договір, регулюються, як вже зазначалось, окремими договорами. Такі держави повинні мати гарантії для здійснення усіх передбачених внутрішнім законодавством процедур, необхідних для такої передачі.

Необхідною передумовою для передачі Статут визначає винесення Палатою попереднього провадження ордеру на арешт такої особи відповідно до ст. 58 Статуту. Таким чином, Римський договір передбачає передачу лише заарештованої особи.

Клопотання про арешт надсилається разом із письмовим проханням про передачу і супроводжується документами, що містять інформацію про розшукувану особу та про її ймовірне місцезнаходження.

Також до цих прохань в обов'язковому порядку повинна бути додана копія ордеру на арешт та інші документи, необхідні для виконання такої процедури згідно з національним законодавством.

Сама передача може здійснюватись будь-яким способом. За умови транзиту арештованої особи через територію іншої держави Статут зобов'язує МКС звернутись із окремим проханням до такої держави з метою врегулювання всіх небажаних неузгодженостей.

Існує ймовірність, що з проханням про передачу особи, щодо якої Прокурор проводить розслідування, може звернутись не лише МКС, а й інші держави. При чому метою такої вимоги може бути необхідність проведення розслідування чи певних кримінально-процесуальних дій, пов'язаних із вчиненням відповідною особою тотожних злочинів, або інших суспільно-небезпечних діянь, що не підсудні МКС. Такий можливий конфлікт інтересів детально врегульований Статутом.

Коли держава-учасниця, отримавши від МКС прохання про передачу особи, отримує таке ж прохання про видачу від іншої держави, вона відразу ж зобов'язана повідомити про таку обставину МКС. Якщо останній прийняв справу до свого провадження і проводить розслідування, то, навіть коли держава, що звернулась із проханням про екстрадицію, є учасницею Римського договору, перевага віддається проханню МКС.

Аналогічно вирішується питання і тоді, коли держава, яка звернулась із запитом про видачу, не є державою-учасником Римського договору. Аргументом такої відмови Статут визначає відсутність між цими державами міжнародного договору про видачу осіб [1].

У тих випадках, коли держави пов'язані між собою певними зобов'язаннями, що стосуються допомоги у кримінальних справах та, зокрема, видачі осіб, Статут надає державі, до якої поступили відповідні вимоги, право вибору.

Враховуючи диспозитивність вибору між передачею та видачею, держава повинна зважати на певні фактори при прийнятті кінцевого вибору. До таких факторів належать черговість отримання прохань, інтереси держави, що виявила бажання отримати підозрювану особу, громадянство особи, стосовно якої виник конфлікт інтересів, та інші обставини. Також, на мою думку, повинна бути врахована можливість подальшої передачі такої особи зацікавленою державою до Суду.

Можливість вибору залишається за державою і у випадку, якщо вона пов'язана міжнародним договором з іншою державою, що висловила прохання видати особу за діяння, стосовно яких МКС не наділений юрисдикцією. Статут особливо застерігає у такому випадку враховувати характер та тяжкість вчиненого діяння.

Іншими формами співробітництва, окрім передачі та арешту, є допомога у виконанні доручень державами шляхом проведення передбачених їхнім кримінально-процесуальним законодавством окремих слідчих дій.

Такі слідчі дії, зокрема, можуть полягати у проведенні допитів, обшуків, встановленні місцезнаходження осіб та предметів. Співробітництвом також передбачені захист потерпілих та свідків, збереження доказів, проведення збору доказів, включаючи свідчення під присягою, висновки експертів тощо.

Статут не обмежує видів співробітництва, розширюючи їх будь-якими діями, що дозволяються внутрішнім законодавством держави-учасниці.

Всі ці названі види процесуальної допомоги повинні надаватись з метою сприяння проведення розслідування та кримінального переслідування за міжнародні злочини, які підпадають під юрисдикцію МКС. Тому, коли будь-який із таких видів допомоги заборонено у державі, що зобов'язана її надати з метою повноцінного проведення розслідування, МКС на основі консультацій із такою державою може змінити формулювання свого прохання.

До прохання про сприяння у проведенні кримінального переслідування застосовуються певні вимоги, передбачені ст. 96 Статуту. Так, воно повинно бути виражене у письмовій формі, містити мету звернення, а також правову основу. Зміст прохання містить всю інформацію, необхідну для його реального виконання [1]. У разі, якщо прохання не відповідає вимогам національного законодавства, МКС на підставі відповідного повідомлення держави зобов'язаний відкорегувати запити у відповідності до таких вимог.

Держава не може відмовити у виконанні прохання на тій підставі, що його форма не відповідає передбаченим внутрішнім законодавством вимогам. Єдиною підставою відмови повністю або частково від виконання поданого МКС звернення про допомогу Статут називає захист національної безпеки такої держави.

В рамках співробітництва МКС може просити державу про тимчасову передачу особи, що перебуває під вартою для впізнання чи дачі свідчень. В даному випадку, така передача можлива лише за наявності згоди з боку як самої особи, так і держави.

Виконання прохань про співробітництво не позбавляє державу права відстрочити таке виконання за наявності певних підстав. Такими підставами є здійснення власного розслідування і опротестування юрисдикції МКС.

За умовою, що держава, яка отримала прохання МКС про співробітництво в межах Статуту, проводить власне розслідування по справі, відмінній від тієї, про яку йдеться у проханні, на вимогу такої держави виконання прохання може бути відстрочено на певний строк. У будь-якому випадку такий строк не може перевищувати термінів проведення розслідування передбачених національним законодавством відповідної держави.

У випадку, коли МКС розглядає протест щодо своєї юрисдикції стосовно певної справи, держава зобов'язана також відстрочити виконання прохання до винесення судом рішення за протестом.

Широкі права МКС при зверненні до держав із проханням про співробітництво, не позбавляють самих держав-учасниць права звернення до цього міжнародного органу з аналогічним проханням.

В такому випадку співробітництво є правом Суду і передбачає надання допомоги у розслідуванні справ щодо злочинів, що підпадають під юрисдикцію МКС та передбачені Статутом, а також при розслідуванні інших злочинів, передбачених кримінальними законами такої держави.

Серед видів такої допомоги варто виділити передусім передачу заяв, документів, інших доказів, що отримані МКС під час судового розгляду та проведення допитів з особами, що затримані згідно з розпорядженням Суду [1].

Наведена характеристика співпраці держав та МКС стосується лише спільної діяльності цих суб'єктів міжнародного права під час проведення судом розслідування. Тобто таке співробітництво тісно пов'язане із здійсненням міжнародного кримінального процесу.

Статутом передбачено ще один вид співпраці, який на перший погляд не пов'язаний з процесом, проте прямо залежить від його ефективності та завершеності. Йдеться про допомогу держав під час виконання покарання.

Покарання, а ним може бути лише позбавлення волі, відбувається у державі, обраній Судом із переліку держав, що виявили готовність прийняти засуджених. Створений для притягнення винних у вчиненні міжнародних злочинів до відповідальності, Суд лише займається "оформленням" засудження, залишаючи його виконання національним пленітенціарним органам.

Суд обирає національну пленітенціарну систему тих держав, що згодились прийняти засуджену особу. При виборі він обов'язково враховує певні обставини. Так, Суд бере до уваги принцип, згідно з яким держави-учасниці розподіляють відповідальність за виконання покарання у вигляді позбавлення волі відповідно до принципів справедливого розподілу.

Суд також враховує застосування у такій державі визнаних міжнародних стандартів поводження із засудженими. Такі Мінімальні стандартні правила поводження із засудженими були прийняті на першому Конгресі ООН з попередження злочинності і поводження із злочинцями, що відбувся у 1955 р. у Женеві [38, с.89].

Основним і найважливішим елементом співробітництва все ж є процес передачі осіб, підозрюваних у скоєнні міжнародних злочинів до МКС. Такий процес відбуватиметься в рамках Статуту і саме від його забезпечення певною мірою залежатиме ефективність цього судового органу.

Як зазначається у ст. 102 Статуту "передача" означає доставку особи державою до Суду [1]. Дотепер стосовно цього визначення існує певна дискусія. Суть її полягає у тому, що деякі держави не бажають розрізняти терміни "передача" та "видача", свідомо їх ототожнюючи та посилаючись на те, що за їх внутрішнім законодавством видача власних громадян заборонена.

Як відомо, видача або екстрадиція – це врегульований міжнародно-правовим актом процес передачі злочинця згідно з нормами міжнародного права однією державою іншій задля застосування до нього кримінального покарання. Європейська конвенція про екстрадицію від 1957 р., яка діє в рамках Ради Європи, називає екстрадицією "взаємну видачу усіх осіб, притягнених до відповідальності за здійснення злочину або розшукуваних для виконання вироку чи відповідних заходів, а також засуджених відповідними органами держави-позивача". Міжнародно-правові акти містять спеціальні застереження щодо видачі злочинців. По-перше, вчинені злочини повинні бути екстрадиційними, тобто бути передбачені у договорі про екстрадицію. По-друге, повинен застосовуватись принцип так званої "подвійної злочинності", в силу якого особа підлягає видачі лише у випадку, коли вчинене нею діяння кваліфікується як злочин за законодавством обох держав, стосовно яких відбувається видача.

Loading...

 
 

Цікаве