WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМіжнародні відносини, Міжнародна економіка → Сучасні концепції та системи управління зовнішньоекономічної - Курсова робота

Сучасні концепції та системи управління зовнішньоекономічної - Курсова робота

На початку 80-х років, наприкінці другого за складністю економічних проблем періоду в економічній історії розвиненого капіталізму, монетаристські концепції актуалізувалися під впливом десятирічної структурної кризи у світовій економіці в уже сформованій залежності між країнами. Структурні реформи і макроекономічна адаптація, що відбулися спочатку в США, а потім у Західній Європі, передбачали дерегулювання в макро-і зовнішньоекономічній сферах на національному рівні, зрушення у бік міжнародних механізмів конкуренції й у зв'язку з цим перехід до більш ліберальних і демократичних форм регулювання фінансовими і монетарними інструментами, зокрема до координації внутрішньої макроекономічної політики.

Такий підхід, застосований на практиці американською адміністрацією президента Р. Рейгана на початку 80-х років, а потім і в Західній Європі, дав змогу подолати стагфляційний процес, побудувати нову систему регулювання світових господарських зв'язків монетарними засобами, яка не стримувала зростання, враховувала реалії національних суверенітетів і не створювала надмірної наднаціональної директивності.

Структурні реформи та макроекономічна адаптація стали стрижнем Стратегії на IV десятиріччя розвитку ООН, обговореної і прийнятої в 1990 р. на 18-й Спеціальній Сесії Генеральної Асамблеї ООН. Делегація України зробила значний внесок у розроблення, узгодження і прийняття підсумкового документа "Декларації про Стратегію на IV десятиріччя розвитку ООН".

Підсумком реалізації цілей Стратегії в розвинутих і нових індустріальних країнах став тривалий, майже десятирічний період безкризового розвитку, високих темпів економічного зростання та становлення нової системи багатостороннього регулювання І національного управління зовнішньоекономічною діяльністю. У сучасній економічній літературі ведуться широкі дискусії про майбутній механізм регулювання світової економіки, співвідношення національних і міжнародних механізмів регулювання. Більшість поглядів збігаються у тому, що роль багатосторонніх інституцій зростатиме. Проте дискусійним залишається питання:

чи збереже свою ефективність нинішня монетарна (неокласична) система, чи вона поступиться місцем наднаціональним інституціям при значному обмеженні національного економічного суверенітету? Практичних підтверджень зниження ефективності монетарних форм регулювання й управління зовнішньоекономічною діяльністю розвиток світового господарства науці поки що не надав.

ТЕОРІЯ ХЕКШЕРА-ОЛША.

Економісти-неокласики мало додали суттєвого до теорії міжнародної торгівлі Мілла. Взагалі теорією міжнародної торгівлі ми називаємо теорію, основним питанням якої є таке: якщо платіжний баланс підтримується у стані рівноваги, тоді якими є доходи від торгівлі і як ці доходи розподіляються між країнами залежно від умов торгівлі? Проте в наш час ця теорія була перероблена Хекшером й Оліном -двома шведськими економістами.

Теорія Хекшера-Оліна пропонує модель торгівлі в термінах порівняльної забезпеченості країн факторами виробництва. Країна матиме відносну перевагу в тих продуктах, виробництво яких потребує інтенсивного використання чинника, що є в даній країні в достатку, і тому вона буде імпортувати ті продукти, виробництво яких потребує інтенсивного використання чинника, порівняно рідкісного в даній країні. Ця теорія ґрунтується на "законі порівняльних витрат" Рікардо, доповненому і підсиленому концепцією обопільного попиту Мілля, але вона йде далі, пов'язуючи модель міжнародної торгівлі зі структурою економіки країн, які торгують. Таким чином, теорія Хекшера-Оліна пропонує інструмент для аналізу впливу змін у торгівлі на власні економічні структури країн і, зокрема, на внутрішній розподіл прибутків. Ця теорія надає чіткості старій класичній теоремі, згідно з якою торгівля замінює рух факторів між країнами, і тому вона ставить питання про те, чи може одна тільки торгівля - за відсутності повної міжнародної мобільності факторів -вирівнювати ціни на всі фактори виробництва в усіх країнах, що торгують. У цьому зв'язку зауважимо, що хоча теорія міжнародної торгівлі Рікардо-Мілля пройшла випробування з більшим успіхом, ніж багато інших елементів класичної політичної економії, навіть ця теорія сьогодні ґрунтовно перероблена.

СУЧАСНА ТЕОРІЯ МІЖНАРОДНОГО РУХУ КАПІТАЛУ.

У західній економічній науці теорія міжнародного руху капіталу набула найбільшого розвитку в останні десятиріччя. Ліквідація обмежень на рух капіталу в межах територій, які охоплюються західноєвропейським "Загальним ринком", і прогресуючі процеси інтеграції в інших районах світового ринку призвели до того, що міграція приватних капіталів стала основною формою проникнення сильніших з фінансового погляду держав в економіку порівняно менш розвинутих країн. У цих умовах процес концентрації капіталів виходить із тісних рамок національних господарств, утворюючи міжнародні монополістичні об'єднання, які, ставлячи під контроль усе виробництво ринку розвинутих країн, докорінно змінюють попередні форми міжнародного поділу праці та національної виробничої спеціалізації. Вони руйнують традиційні національні виробничі структури і, створюючи нові космополітичні виробничі комплекси, вносять суттєві зміни в структуру зовнішньоторговельних зв'язків.

Зростання масштабів вивозу і ввозу капіталів часто спричинюють перетворення зовнішньої торгівлі з домінуючої форми міжнародних економічних зв'язків у підпорядковану підлеглу. Усе це разом стає причиною того, що старі канонічні положення "класичної" теорії зовнішньої торгівлі піддаються перегляду. Сучасні західні економісти ревізують основні положення "класичного" аналізу міжнародних економічних відносин, які ґрунтувалися на теорії міжнародної торгівлі. Системі рікардіанських ідей про міжнародний обмін у даний час протиставляються різні версії теорії міжнародного руху факторів виробництва, що ґрунтуються на принципово іншому підході до процесів міжнародного обміну.

Ставлячи під сумнів рікардіанську ідею про визначальну роль світової торгівлі як головного прискорювача міжнародного поділу праці і каталізатора зростання світової продуктивності, прихильники цих теорій (Р. Кевіс, А. Юасей, Р. Кенен та ін.) висувають на перше місце і вважають домінуючим у світовому економічному прогресі міжнародне переміщення факторів виробництва, маючи на увазі насамперед міжнародний рух капіталу, їхні вихідні позиції повністю збігаються з поглядами класичної" школи: в основу міжнародного поділу праці ними покладені відмінності в наявності факторів виробництва - капіталу, праці, природних ресурсів, кліматичних умов. Вони поділяють думку "класиків", що причини торгівлі лежать у відмінностях національних природних умов. Однак, на противагу класичній" школі, переконані в тому, що поряд із торгівлею, яка закріплює і поглиблює ці відмінності, у результаті прогресуючої спеціалізації діє й інша, протилежна, тенденція - ліквідація цих відмінностей як наслідок міжнародного переміщення факторів виробництва. А саме: країни, яким не вистачає капіталу, стануть імпортувати капіталомісткі товари, тоді як країни, що відчувають брак у праці, увозитимуть трудомісткі товари. Брак капіталу відіб'ється на нормі прибутку, котрий пропорційно збільшиться, а капіталомісткі товари відповідно подорожчають.

Таким чином, країна, що відчуває брак у капіталі, ввозитиме капіталомісткі товари і вивозитиме інші, у виробництві яких вона має перевагу. Отже, торгівля замінить рух капіталу, поступово стираючи відмінності між країнами, що мають надлишок капіталу, і країнами, які страждають від його дефіциту, згладжуючи при цьому різницю у нормі прибутку там, де вона особливо помітна. І навпаки, міжнародний рух капіталу змінить зовнішню торгівлю, оскільки він приведе до однакової забезпеченості факторами виробництва в різних країнах і ліквідує різницю в нормах прибутку.

В останні десятиріччя, що характеризуються активізацією процесу національного відродження держав, з'явилися нові тенденції в теоретичному трактуванні процесів міжнародного руху капіталу. Іноземний капітал усе частіше трактується західними економістами як необхідний для прискорення процесів національного нагромадження ресурс, що доповнює внутрішні можливості фінансування інвестицій.

У більшості західних теорій індустріального розвитку червоною ниткою проходить думка про те, що будь-яка країна, яка розвивається і прагне до швидкого збільшення національного доходу, стикається з нездоланними труднощами, якщо вона намагається здійснити програму капіталовкладень, обмежуючись лише мобілізацією національних коштів. Західні економісти (С. Кузнец, Г. Хаберлер, Г. Джонсон, Дж. Хікс, Г. Мейер та ін.) у своїх працях посилено популяризують ідею про те, що планування економічного зростання у країнах, які розвиваються, у сучасних умовах немислиме без урахування можливості допуску в економіку країни іноземного капіталу як одного із зовнішніх джерел нагромадження.

При цьому в єдине пов'язуються зовнішньоекономічні функції держав, котрі є об'єктом інтересів міжнародного фінансового капіталу, із процесами їх внутрішнього господарського зростання. Унаслідок цього між іноземним капіталом і процесами національного нагромадження встановлюється пряма залежність. Це дає змогу інтерпретувати допуск іноземних монополій і держав у національне господарство країн, що розвиваються, як єдиний надійний спосіб прискорення економічного прогресу. Для того щоб довести правильність своїх ідей, багато авторів вдаються до спроби формалізувати процеси впливу експортованого капіталу на розвиток національних господарств, які ввозять цей капітал.

Loading...

 
 

Цікаве