WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМіжнародні відносини, Міжнародна економіка → Поняття вільні економічні зони, їх види та класифікація - Курсова робота

Поняття вільні економічні зони, їх види та класифікація - Курсова робота

Існує менше 30 різних назв, що виначають це явище. Найбільш розповсюдженими з них є вільна економічна зона "експортно-виробнича зона" (ЕВЗ). Перший термін найбільш точно відображає той ключовий момент, що зона являє собою економічне, а зовсім не політичне, соціальне чи інше утворення з вільним (спрощеним відносно національної економіки і максимально наближеним до світової) режимом підприємницької діяльності. Другий термін, досить широко популяризований економічною наукою, найбільш активно використовується в практиці країн, що розвиваються, які є лідерами по чисельності ЕВЗ, а також офіційно використовується рядом міжнародних організацій, у тому числі - Міжнародною Організацією Праці, Центром ООН з Транснаціональних Корпорацій, Всесвітньою Асоціацією ЕВЗ.

Крім того, існує багатоваріантність підходів у визначенні самого явища вільних зон. Власні трактування поняття та статусу зон дає законодавство країн, що беруть участь у процесі зонування, а також міжнародні угоди, науково-практичні дослідження, документи спеціалізованих організацій, асоціацій тощо. Серед найбільш відомих назвемо лише ті визначення, що були дані в постанові Ради спільного ринку від 4 березня 1969р., VII додатку до Конвенції в Кіото від 18 березня 1973 р., документах UNCTAD від 1975 р., Ради спільного ринку від 1988 р. Всі вони, співпадаючи у віддзеркаленні найважливіших суттєвих рис вільних зон, пропонують оригінальні трактування.

Наприклад, трактування поняття експортної виробничої зони як "чітко визначеної промислової зони, в якій сформовано анклав безмитної торгівлі в митному та торговому режимі приймаючої країни і в якій іноземні підприємства, що виробляють в основному продукцію на експорт, отримують вигоду з наданих фіскальних пільг", викладено Центром ООН ТНК. Це формулювання далеко не ідеальне і, за словами експертів Центру, не враховує відхилень від схеми або так званих "прикордонних" явищ. Суть останніх у тому, і',о зона, названа експортно-виробничою, може бути фактично орієнтована на місцевий ринок (імпорт). Режим ЕВЗ може розповсюджуватись на всю територію країни, якщо остання відмінила власним рішенням торговельні (тарифні та нетарифні) обмеження. Є сумніви і щодо обгрунтованості вказування лише на іноземні підприємства. Крім того, під наведене визначення не підпадають офшорні території. Тобто, поняття ЕВЗ є вузьким, частковим випадком більш загального явища, що займає досить чільне місце (до 50% всіх існуючих ВЕЗ за кількістю та економічними результатами діяльності).

Виходячи з традиційних форм існуючих вільних зон, у процесі систематизації різноманіття на засадах виділення основних (суттєвих) рис, можна побудувати класифікаційну схему ВЕЗ. При цьому як вихідні критерії, що обумовлюватимуть віднесення тих або інших структур до вільних економічних зон, необхідно вважати: умовну екстериторіальність утворення відносно митних кордонів та індиферентність до торгового режиму приймаючої держави; спрямованість на активізацію підприємницької та зовнішньоекономічної діялчюсті, використання для власного розвитку зовнішніх ресурсів, у тому числі - іноземних' інвестицій; особливий (що відрізняється від загального, який існує на території держави розташування) ортанізаційно-правовий механізм.

Особливості формування політики відкритої економіки в Україні і створення вільних економічних зон складаються виходячи з безпрецедентних умов, які виникли на перехідному етапі трансформації економічних відносин. В Україні, як і в інших державах, які виникли на території колишнього СРСР, ці процеси за багатьма параметрами значно відрізняються від процесів, які відбуваються в інших країнах, де механізми ринкових відносин є звичайни ми у соціально-економічному розвитку (наприклад, США, Західна Європа), або де державна політика "відкритих дверей" сприяла глибокому залученню національної економіки у процес створення вільних економічних зон (наприк лад, Китай).

Разом з тим, світовий досвід функціонування таких зон свідчить про те, що до їх формування треба підходити виключно зважено, всебічно і об'єктивно оцінивши всі позитивні і негативні наслідки їх діяльності. А тому економісту, який спеціалізується в галузі підприємницької діяльності необхідно володіти певним обсягом знань у цій галузі економічної науки.

В економічній літературі зустрічаються різні формулювання її сутності. Наведемо визначен ня, яке дали експерти ООН [11; С. 10—11]: це обмежені регіони, які характеризуються такими основними рисами:

• в них відсутнє мито (або воно фіксується на мінімальному рівні), на ввіз та вивіз устаткування, вихідних і проміжних матеріалів, а також готової продукції на експорт при максимальному спрощенні всіх процедур, обу- мовлених експортно-імпортними операціями;

• існує пільговий режим оподаткування і вільний обіг конвертуємої валюти в умовах загальної свободи міжкраїнових фінансових трансакцій;

• держава надає загальні гарантії від конфіскації іноземної власності і надає зареєстрованим у зоні фірмам широке коло пільг та привілеїв.

У Законі України "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" наводиться таке визначення: "Спеціальна (вільна) економічна зона уявляє собою частину території України, у якій встановлюються і діють спеціальний правовий режим еко- номічної діяльності і порядок застосування та дії законо давства України. На території спеціальної (вільної) еконо мічної зони впроваджуються пільгові, митні, валютно фінансові, податкові та інші умови економічної діяльності національних і іноземних юридичних та фізичних осіб" Разом з тим, визначається, що статус, строк і територія спеціальної економічної зони встановлюються Верховною Радою України, шляхом прийняття окремого закону для кожної спеціальної (вільної) економічної зони.

Слід зауважити: фактор залучення зовнішніх фінансових та інших ресурсів - визначальний і не може не враховуватись у процесі аналізу. Це принципово, адже світовий господарський досвід свідчить про використання форм особливих територіальних утворень, що мають спеціальний режим сприяння окремим видам підприємницької діяльності, незалежно від орієнтації на іноземний капітал або таких, що гтрямо стимулюють національних виробників. Як підтверджує практика, цс важлива та ефективна форма стимулювання підприємницької діяльності в пріоритетних галузях (сферах) діяльності, а також засіб економічного "оживлення" депресивних районів. Мова йде про такі особливі територіально-господарські утворення. як зони підприємництва і партнерства, території пріоритетного розвитку зі спеціальним режимом інвестиційної діяльності тощо. Але якщо детально проаналізувати процеси, що відбуваються в рамках подібних утворень, то можна визначити, що вони врешті-решт також будуть поступово підключатися до системи міжнародного поділу праці та науково-технічного обміну і, таким чином, - до процесів міжнародного руху капіталів. Зокрема, подолання регіональних проблем у деяких країнах відбувалось за спеціальними програмами, орієнтованими лише (або переважно) на використання внутрішніх фінансових та інших ресурсів. Маються на увазі програми розвитку старопромислових районів у Франції та Німеччині. Подібні територіальні ■ програми були спрямовані на створення нових або збереження існуючих робочих місць, відновлення традиційних галузей промисловості, розвиток підприємництва, експортного виробництва, активізацію інноваційних процесів, захист навколишнього природного середовища тощо. Території, задля яких готувались такі програми, весь час залишались "відкритими" для зовнішньоекономічного співробітництва.

Спеціальна (вільна) економічна зона - це обмежена частина території держави, на якій встановлюється особливий (митний, податковий, фінансовий, організаційно-правовий) режим діяльності суб'єктів підприємництва, спрямований на активізацію економічного розвитку та інтеграцію у світове господарство.

2. ФУНКЦІЇ ВЕЗ. МАКРОЕКОНОМІЧНІ ЦІЛІ ТА ЛОКАЛЬНІ ЗАДАЧІ

Після визначення сутності ВЕЗ слід перейти до розгляду цілей і задач їх формування, що проявляється в їх функціях.

При формуванні зон важливо визначити, якими показниками можна вимірювати їх досягнення. Це можуть бути показники експорту, зайнятості, створення підприємств, передачі технології чи модернізації промисловості (Схема І) [6].

Але треба мати на увазі, що на практиці багато зон не виправдали сподівань своїх засновників, подекуди все закінчилось цілковитим провалом.

Приклади класичних невдач на етапах планування і роз робки проекту:

> невдалий вибір місця для зони (наприклад, слабко розвинений регіон з поганими дорогами та авіаційним сполученням);

> недостатня увага до базової інфраструктури, наприклад, телекомунікації та забезпечення електроенергією;

> слабкі організаційні зв'язки між керівництвом зони та різними державними органами (Міністерством фінансів, Митним управлінням та інш.) підтримка яких необхідна для розвитку зони.

Якщо врахувати всі зауваження зони можуть мати такі довгострокові переваги [1; С. 10—14]:

• модернізуючий вплив їх на господарство приймаючої країни;

• можливість експериментувати з політичними інструментами, які не використовувались в інших секторах еко номіки;

• їх здатність полегшувати перехід від закритої до відкритої економіки.

Будь-яка держава, що йде на утворення ВЕЗ на своїй території визначає законом порядок утворення і ліквідації, а також механізм функціонування ВЕЗ.

Loading...

 
 

Цікаве