WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМіжнародні відносини, Міжнародна економіка → Розвиток оборонно-промислового комплексу Республіки Польщі під час - Реферат

Розвиток оборонно-промислового комплексу Республіки Польщі під час - Реферат

У період з 1988 до 2002 року обсяги військового виробництва (у вартісних показниках) зменшилися у Польщі в 5,2 раза, а випуск деяких видів продукції повністю припинився. Це призвело до того, що сьогодні гостро постало питання щодо координації дій ОПК у нових структурних утвореннях з урахуванням виробничих можливостей підприємств, які залишили оборонний сектор держави. Понад 44 % підприємств, які випускали продукцію лише в інтересах оборони, або ліквідовані, або перейшли на випуск товарів цивільного призначення. Понад 55 % заводів, що раніше брали участь у виробництві комплектуючих до ОВТ, розпочали спеціалізуватися тільки на продукції для цивільного ринку. Крім того, понад 25 % підприємств унаслідок зміни форм власності та конверсійних заходів втратили виробничі потужності з ремонту озброєння й військової техніки [2, с. 23].

Реструктуризація здійснювалася поетапно шляхом приватизації та комерціалізації оборонних підприємств, створення галузевих холдингових компаній та підвищення їх технологічного рівня. Водночас ОПК Польщі щедро інвестувався з боку НАТО [9, с. 56].

Ще в процесі виконання програм реструктуризації 1996, 1999 років найбільш гостро поставало питання щодо форм власності у військовій промисловості, а також про масштаби й шляхи приватизації держаних підприємств, які було необхідно розглядати в контексті державної приватизаційної політики в цілому.

Згідно з курсом на приватизацію, який обрав уряд Польщі, кращі підприємства оборонного сектора мали перейти в приватну власність, а всі інші – зникнути. На думку польських економістів, особливо згубними були реформи, які здійснювалися протягом останніх 90-х років, коли Кабінет Міністрів Польщі очолював Є. Бузек. Тодішній міністр національної оборони Я. Онишкевич часто любив повторювати, що він не "міністр оборонної промисловості", тому підприємствам належало самим виплутуватися зі складного становища. Польські армія та поліція не мали коштів, щоб купувати продукцію власної промисловості. Замовлення від силових відомств надходили в найкращому випадку на невелику кількість автомобілів або на постачання декількох сотень гвинтівок [10, с. 35].

На процес приватизації підприємств військової промисловості в Польщі впливали деякі негативні фактори, які доволі його ускладнювали. Передусім це була слабка зацікавленість інвесторів, а також неготовність підприємств до приватизації. Відсутність протягом тривалого часу чіткої державної політики в галузі військового виробництва теж негативно впливала на стан військової промисловості. Процеси зміни форм власності, диверсифікація й організація виробництва часто-густо відбувалися спонтанно. Недостатньою була зацікавленість держави в сприянні виробничним потужностям, унаслідок чого для підприємств обох форм власності вбачалося природним знижувати витрати на утримання так званих "надлишків" цих потужностей, які не давали прибутку. Мережа підприємств ВПК (у більшості невеликих) на вимогу кредиторів через суд розпродала технологічне та технічне устаткування, що заважало оновленню оборонного виробництва.

У ході реформування національного війська та військової промисловості змінювалися обсяги військового виробництва або скорочувався випуск багатьох зразків зброї й військової техніки (в основному радянської розробки) у зв'язку зі зміною кількості та складу військових замовлень.

Незважаючи на позитивні тенденції, які відбулися в ставленні військово-політичного керівництва Польщі до національного оборонно-промислового комплексу, погіршення фінансово-економічної ситуації більшості підприємств оборонного сектора в 2000 – 2002 роках призвело до надмірно низького рівня прибутків, які не покривали витрат виробництва, унаслідок чого він зазнавав величезних збитків (у 2000 році загальний збиток нетто складав 163,6 млн злотих, у 2001 році – вже 267,1 млн злотих, а в 2002 році збільшився до 376 млн злотих, тобто негативне значення показника рентабельності обігу нетто становило в 2002 році – 14,8%). Показники фінансової ліквідності були нижчими за значення, які вимагалися, що свідчило про труднощі, з якими зіткнулися підприємства оборонного сектора в галузі регулювання поточних зобов'язань. Крім того, спостерігався високий рівень зобов'язань, який складав у 2002 році майже 1,9 млрд злотих (майже 560 млн доларів США) [6, с. 39 - 41].

У 2000 році підприємства військового сектора використовували свої виробничі можливості лише на 30 %, а їх борги обчислювалися сумою приблизно 500 млн доларів США. При цьому в 2001 році оборонний сектор економіки зміг випустити та реалізувати продукції лише на 20 млн доларів, а борги Міністерства національної оборони підприємствам ОПК за вироблену продукцію становили 85 млн доларів [10, с. 35].

Негативні тенденції в розвитку вітчизняного оборонно-промислового комплексу на початку нового століття вимагали від військово-політичного керівництва країни зміни концептуальних підходів у структурній перебудові військово-промислового сектора Польщі, які б могли врахувати вже набуті досягнення в процесі реструктуризації та одночасно відповідали наявним тенденціям до концентрації фінансових і виробничих структур, що характерно для європейської та американської оборонної промисловості.

Покращення стану польського оборонно-військового комплексу намітилося у 2001 році, коли до влади прийшли соціал-демократи й уряд прем'єр-міністра Л. Міллера змінив підходи до військового сектора та його потреб. Міжвідомча комісія, яку очолював міністр економіки, проаналізувала ситуацію, що склалася в оборонно-промисловому комплексі країни. Як показали підсумки 2000 – 2001 років, прибутки від продажу акцій підприємств були незначні. Отже, коштів на скасування заборгованостей не було також. Крім того, аналітиками неодноразово відзначалося, що попередній уряд був стурбований лише збереженням контролю над ОПК з точки зору структури власності та профілю продукції, яка вироблялася, і не враховував того, що польська військова промисловість розглядається потенційними інвесторами як зона високого ризику. Це стало однією з причин провалу планів приватизації ряду оборонних підприємств [5, с. 16].

14 травня 2002 року Рада Міністрів Польщі ухвалила урядову програму "Стратегія структурних перетворень промислового оборонного потенціалу в 2002 – 2005 роках". На думку уряду Республіки Польщі, впровадження фінансово-економічних механізмів та юридичних рішень, які передбачала Стратегія, повинно було перетворити національний ОПК на консолідований та гнучкий виробничий сектор, що базується на здорових фінансово-економічних основах. Суть запланованих структурних перетворень ОПК полягала в консолідації капіталу визначеної частини оборонної промисловості, пов'язаної з необхідними діями з реструктуризації. Передбачалося, що виконання положень цього концептуального документа дозволить створити виробничий сектор, який:

- дозволить забезпечить потреби польського війська в сучасному озброєнні або військовій техніці відповідно до пріоритетів Міністерства національної оборони;

- дасть можливість покращити конкурентоспроможність виробництва і забезпечить помітне зростання прибутків від експорту зброї;

- буде готовий до виконання великих офсетних контрактів, завдяки чому він посяде тверде місце в міжнародних контрактах із розвитку та виробництва озброєння [6, с. 40].

Одночасно польський уряд розпочав також реалізовувати Закон "Про організацію завдань у галузі оборони країни для підприємств". Він є основою для поновлення мобілізаційного планування. Крім того, було ухвалено низку постанов Ради міністрів, які визначали порядок підготовки й здійснення мобілізаційних заходів в економіці та перелік підприємств, що мали велику оборонну вагу [5, с. 16].

Відповідно до нових підходів щодо військового сектора оборонної промисловості із роз'єднаних підприємств були створені концерни, головними з яких сьогодні є "Бумар" та Агентство розвитку промисловості (АРП).

Варто відзначити, що ефективність заходів, що були вжиті військово-політичним керівництвом країни, залежала від певного часу їх впровадження, тому протягом 2002 – 2003 років кризові явища у військовому секторі економіки зберігалися.

Низка підприємств ОПК перебувала на грані банкрутства, що було викликано передусім обмеженістю замовлень з боку військового відомства, які раніше складали до 90 % обсягу продукції. Як і раніше, зростали збитки багатьох підприємств. Позитивний баланс мали тільки 50 % суб'єктів ОПК, а стан інших оцінювався як важкий. Продовжувалося скорочення асигнувань із держбюджету на підтримку виробничих мобілізаційних потужностей підприємств оборонно-промислового комплексу. Якщо в 1998 році на ці цілі було витрачено 40 млн доларів, то в 2002-му – 10 млн доларів. У період з 1998 до 2002 року значно знизилися обсяги експорту продукції (до 35 – 45 млн доларів на рік), із них на частку озброєння й військової техніки припадало менше 50 % (в основному експортувалися запасні частини). Існувала реальна загроза чергових банкрутств, що викликало серйозну стурбованість робітників підприємств військової промисловості, які очікували на незаплановані звільнення (за період з 1989 до 2001 року чисельність зайнятих в ОПК зменшилася з 180 тис. до 35 тис. осіб) [5, с. 16].

Водночас структурні перетворення ОПК дозволили здешевити продукцію військового спрямування та підвищити довіру з боку потенційних зарубіжних замовників. Була здійснена рекламна кампанія, завдяки якій у державах Південно-Східної Азії та Індії заводам ОПК удалося отримати декілька вигідних замовлень. Найбільшою була поставка в Малайзію танків польського виробництва ПТ-91 "Тварди" (64 бойові машини) та супутня техніка на суму понад 400 млн доларів. Чергова угода була укладена з Індонезією (постачання 11 легких транспортних літаків польського виробництва). Велися переговори про продаж таких же машин в Індію, Колумбію та Венесуелу [10, с. 35].

Loading...

 
 

Цікаве