WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМіжнародні відносини, Міжнародна економіка → Розвиток оборонно-промислового комплексу Республіки Польщі під час - Реферат

Розвиток оборонно-промислового комплексу Республіки Польщі під час - Реферат

Реферат на тему:

Розвиток оборонно-промислового комплексу Республіки Польщі під час

її інтегрування в НАТО та Європейський союз

З огляду на законодавчо визначений стратегічний курс України – членство в Північноатлантичному альянсі та Європейському союзі, на перспективи держави в системі європейської та євроатлантичної безпеки, можна стверджувати, що вивчення всіх складових цього процесу, у тому числі й військово-економічної сфери не може залишатися поза увагою вітчизняних дослідників. Враховуючи значну роль військово-економічних та науково-технічних взаємозв'язків у виконанні завдань НАТО, стан оборонно-промислового комплексу (ОПК) нашої держави, актуальним є вивчення особливостей становлення й розвитку ОПК колишніх країн-членів Організації Варшавського Договору і вплив на нього їх членства в НАТО з метою подальшого визначення обґрунтованих шляхів інтегрування України у військово-економічні структури Альянсу.

У зв'язку з цим особливий інтерес викликає історичний аналіз воєнно-промислової політики східноєвропейських країн, які увійшли в Північноатлантичний альянс у числі перших, – Польщі, Чехії та Угорщини. Їх восьмирічний союзницький досвід наочно свідчить про проблеми, з якими вони стикалися в сприянні та забезпеченні своєї військової промисловості у зв'язку з інтеграцією в НАТО. Об'єктом дослідження ми обрали Республіку Польщу, яка по праву вважається однією з найуспішніших серед групи держав, які протягом останнього двадцятиліття подолали шлях від Варшавського Договору і Ради економічної взаємодопомоги до Європейського союзу та НАТО. Роботи вітчизняних дослідників, які висвітлюють становлення й розвиток оборонно-промислового комплексу Польщі, носять переважно політологічний або суто економічний характер, є фрагментарними, а їх фактологічний матеріал часто використовується тільки ілюстративно [1], що зумовлює актуальність дослідження.

Метою статті є вивчення досвіду розвитку оборонно-промислового комплексу Республіки Польщі на її шляху до НАТО та вплив її членства в Альянсі на ОПК країни та військово-економічне співробітництво з країнами-членами НАТО для формування Україною відповідної стратегії в цій сфері.

У 80-ті роки минулого століття Республіка Польща мала доволі потужний військово-промисловий потенціал, здатний забезпечити чималі потреби національних збройних сил в озброєнні й військовій техніці (ОВТ). Так, у 1988 році в Польщі нараховувалося 128 підприємств з виробництва військової продукції та комплектацій. Тут було задіяно 176 тис. осіб. Крім того, 150 підприємств (понад 100 тис. осіб) обслуговували потреби оборонно-промислового комплексу (постачання сировини, послуги тощо) [2, с. 24].

Однак протягом наступного десятиліття ОПК значно зменшився, головним чином через різке скорочення збройних сил, розпад Організації Варшавського Договору (ОВД), порушення коопераційних поставок, а також фінансово-економічні проблеми, які виникли в країні. Якщо у 1995 році Військо Польське нараховувало 287,5 тис. осіб, на озброєнні яких було 2850 танків, до 3 тис. бойових машин піхоти різних модифікацій, до 2,5 тис. артилерійських гармат, до 300 бойових літаків та 187 бойових вертольотів [3, с. 3], то в 1999 році, на момент вступу Польщі до НАТО, регулярне польське військо складало близько 240,6 тис. осіб на озброєнні яких було 1729 танків, 1442 броньовані машини, 1581 артилерійська система, 330 бойових літаків і 111 вертольотів армійської авіації [4, с. 4].

Якщо раніше ОПК Польщі спільно з підприємствами держав-членів ОВД виробляв практично всі види звичайних озброєнь, то протягом певного часу ці позиції були значною мірою втрачені. Головні постачальники ОВТ у зв'язку з великим спадом попиту на озброєння були змушені обмежити виробничий потенціал, одночасно зазнаючи все більших витрат на розвиток і виробництво нових технологічно складних поколінь зброї. З одного боку, світовий ринок зброї значно скоротився, але з іншого – збільшилася капіталоємність програм озброєння та економічний ризик, пов'язаний з їхньою реалізацією. До того ж протягом тривалого часу прибічники радикальних ринкових реформ виступали проти будь-якої допомоги військовому сектору економіки. Через економічну політику, яку вони здійснювали, підприємства оборонної промисловості були доведені до банкрутства [5, с. 15; 6, с. 36].

Протягом 1990-х років у військовій промисловості східноєвропейських країн, зокрема в Польщі, відбувалися численні перетворення в галузі організації та структури виробництва, форм власності та зайнятості, однак основна мета заходів, які здійснювалися, так і не була досягнута. Ступінь адаптації військової промисловості до реалій сучасного ринку був недостатньою й викликав стурбованість військово-політичного керівництва країн Центрально-Східної Європи. У першу чергу це було пов'язано з обмеженими можливостями збуту військової продукції, що приводило до високої вартості озброєнь і військової техніки, що вироблялися, низької рентабельності підприємств, великої заборгованості перед державними структурами страхування, державним бюджетом та підприємствами-контрагентами, а це ускладнювало фінансування таких підприємств.

Військово-політичне керівництво вжило декілька спроб щодо оздоровлення польського військово-промислового сектора, однак це не дало виражених позитивних результатів. Польські експерти в галузі економіки виокремлюють три головні фази перетворень військово-промислової галузі:

- у липні 1993 року Рада Міністрів Польщі ухвалила "Програму комерціалізації і сплачення заборгованостей оборонної промисловості", яка, зокрема, передбачала реструктуризацію зобов'язань оборонних підприємств на основі банківської мирової угоди або судового конкурсного провадження. Завдяки цьому загальна заборгованість оборонної промисловості скоротилася більш як на 1/5. Водночас не вдалося усунути структурних чинників зростання заборгованості, пов'язаних із надмірно низькою ефективністю та рентабельністю військово-промислового сектору;

- у квітні 1996 року Рада Міністрів Польщі прийняла "Програму реструктуризації військово-промислового та авіаційного сектора на 1996 – 1998 рр. і до 2010 р.", яка, однак, у зв'язку зі змінами пріоритетів Міністерства національної оборони в галузі закупівлі озброєння, які були викликані все більш близькою перспективою інтеграції Республіки Польщі в НАТО, швидко застаріла й потребувала перегляду;

- у лютому 1999 р. Рада Міністрів Польщі ухвалила "Програму реструктуризації оборонної промисловості та сприяння в галузі технічної модернізації Збройних сил Республіки Польщі", метою якої було підвищення конкурентоспроможності промислового оборонного потенціалу у міжнародному масштабі. Програма передбачала реальне зростання замовлень у військово-промисловому секторі, який гарантував би підприємствам ОПК достатньо великі прибутки і, крім того, сплачення заборгованості фірм, а для підтримки процесу реструктуризації – частину прибутків від приватизації сектора. Але це не вдалося реалізувати і спричинило істотне обмеження можливостей ефективної реструктуризації ОПК [6, с. 39].

Інтеграція Республіки Польщі до Північноатлантичного альянсу вимагала від її уряду проведення адекватних заходів щодо реформування ОПК, який у часи Варшавського Договору забезпечував 70 – 80 % потреб армії.

Згідно з вимогами НАТО, до бойового складу збройних сил нових членів Альянсу повинно було входити тільки озброєння і військова техніка, що відповідають стандартам блоку. Ці вимоги негативно вплинули на стан та подальший розвиток польської військової промисловості у наявних рамках: якщо деякі зразки ОВТ можна було модернізувати, то суттєві витрати на імпорт багатоцільових тактичних винищувачів, засобів зв'язку і систем управління не дозволяли купувати в необхідній кількості продукцію, яку випускала національна військова промисловість, а також оновлювати виробничу базу військових підприємств.

Стабілізації у сфері оборонної промисловості Республіки Польщі також не сприяла політика експансії військових корпорацій західноєвропейських країн та Сполучених Штатів, які є традиційними та потужними постачальниками ОВТ. На початку 1997 року у Варшаві відбулася презентація першого в колишніх країнах-членах Варшавського Договору представництва одного з велетнів американського ОПК – аерокосмічного концерну "Макдоннелл-Дуглас". За оцінками авіабудівельної корпорації США, у процесі вступу до НАТО польській військовій авіації необхідно було мінімум 100 – 150 нових машин загальною вартістю майже 5 млрд доларів США. У своїй промові на презентації посол Сполучених Штатів Е. Рей сказав, що при бажанні Польщі придбати найсучасніший бойовий літак фірми F/A-18 "Хорнет", польські авіазаводи могли б узяти на себе кінцеве складання цієї техніки. Пропозиція була доволі спокуслива: безпека плюс робочі місця [7, с. 6].

У цей же час Міністерство оборони США поінформувало Польщу щодо обсягів можливих поставок для збройних сил країни авіаційної техніки. Польща отримала пропозицію придбати 150 винищувачів-бомбардувальників F/A-18 вартістю 5,7 млрд доларів. Але спроба налагодити спільне виробництво ОВТ на ліцензійній основі була тоді пов'язана з труднощами технічного та фінансового характеру. Тому, якщо в минулому Республіка Польща по праву вважалася одним із великих виробників зброї в Європі, і її експорт приносив країни щорічно сотні мільйонів доларів, то станом на 1997 рік обсяги виробництва на 31 оборонній фірмі впали до 10% від загальних обсягів виробництва [8, с. 4].

Нестабільний економічний стан країни і недостатнє фінансування збройних сил весь час вносило значні корективи у процес реструктуризації військової промисловості, що відбивалося на строках та обсягах виконання програмних документів. Наприклад, уряд Республіки Польща не планував виділяти великі цільові грошові суми з державного бюджету на списування боргів військових підприємств. Ці суми, станом на 1999 рік, складали 550 млн доларів. Але оскільки більшість підприємств-боржників мали велику заборгованість, постало питання про необхідність піддати їх процедурі банкрутства. Частково його вдалося вирішити шляхом банкрутства п'яти підприємств [5, с. 15].

У цих умовах керівники польського оборонно-промислового комплексу вжили низку заходів, спрямованих на адаптацію підприємств військової промисловості до нових умов на ринку зброї. По-перше, була зменшена залежність від військових замовлень шляхом збільшення частки цивільної продукції в сукупності економічної діяльності фірм. По-друге, деякі підприємства перевели частку виробничого потенціалу з оборонної продукції на цивільну продукцію, тобто здійснили класичну конверсію. Третім напрямом пристосування до умов наявного ринку зброї була інтенсифікація зусиль, спрямованих на більш широке використання військових технологій щодо цивільних цілей.

Loading...

 
 

Цікаве