WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМіжнародні відносини, Міжнародна економіка → Українсько-Словацькі відносини, історія і сучасність (магістерська робота) - Курсова робота

Українсько-Словацькі відносини, історія і сучасність (магістерська робота) - Курсова робота

Отже, можна визнати, що у сформованій упродовж 1990-х років системі українсько-словацької міждержавної взаємодії не вдалося створити такого розширеного комплексу спеціальних двосторонніх структур організації і координації співробітництва, які є, наприклад, у відносинах між Україною та її головним стратегічним партнером у Центрально-Східній Європі — Польщею. Тут функціонує ефективний структурний механізм, який охоплює всі державно-владні рівні: від українсько-польського консультативного Комітету президентів до Ради регіонів. Деякі з цих елементів багаторівневого механізму взаємодії доцільно запровадити і в практику відносин України і Словацької республіки. Але і в українсько-словацьких міждержавних відносинах 1990-х років були також присутні унікальні механізми і форми співпраці, зокрема, регулярні робочі зустрічі й переговори урядових делегацій, яких не було в зв'язках України з іншими державами Центрально-Східної Європи.

Україна і Словацька республіка зацікавлені у взаємному стабільному співробітництві в економічній, політичній та інших сферах діяльності. Обидві країни налаштовані на динамічний розвиток двосторонніх міждержавних відносин, пошук можливостей регіонального інтеграційного зближення та інтенсифікацію співробітництва в загальноєвропейських структурах. Взаємна зацікавленість пояснюється не тільки спорідненістю стратегічних завдань, що постали перед державами на сучасному етапі, а й територіальними факторами.1

Важливим аспектом двосторонніх відносин є спільний кордон, оскільки він може як поєднувати, так і розділяти сусідні держави. З огляду на це пріоритетним напрямом українсько-словацьких відносин є розвиток транскордонного співробітництва як одного з реальних механізмів унеможливлення виникнення нових ліній поділу в Європі через різношвидкісну інтеграцію країн в Європейський Союз.

Для країн Центрально-Східної Європи Україна залишається стратегічним транзитним шляхом до ринків країн СНД. Особливе місце у транскордонних зв'язках Словаччини та України займає транспортування російської нафти та газу нафтопроводом, що пролягає через Україну і по якому нафтові компанії переправляють нафту і природний газ з Росії до країн Європи. Транспортування відбувається по системі нафтопроводів "Дружба", що закінчується у Братиславі. Декілька австрійських компаній уже заявили про намір подовжити нафтопровід "Дружба" і побудувати газопровід "Братислава — Відень". Наразі досягнуто ряд домовленостей з нафтопереробними підприємствами Словаччини, Угорщини, Польщі про перші закупки каспійської нафти.

За даними Міністерства палива та енергетики на 2001 рік, у напрямі Словаччини транспортовано найбільший обсяг нафти і газу — 48,2 млрд. куб. м, тоді як в Угорщину — 5,3 млрд., Туреччину — 7 млрд., Болгарію — 3,1 млрд., Польщу — 2,4 млрд., Румунію — 1,3 млрд. м.

Питання транспортування нафти і газу має і неприємний конфліктний бік. Україна посідає перше місце серед європейських держав за обсягами транспортування нафти і газу своєю територією. 95% російського газу доставляється в Європу українськими газопроводами. Росія, своєю чергою, найбільш залежна від транспортування нафти, газу та нафтопродуктів через території України, Словаччини, Чехії, Польщі, Угорщини. Саме ситуація взаємозалежності кількох країн щодо транспортування природного газу та нафти і викликає, в останні роки, появу суперечностей між Україною та Росією.1

Україна займає найбільш вигідне географічне положення для ефективного транспортування російської нафти та газу її територією. Однак через загострення суперечностей у даному напрямку, Росія почала активно шукати шляхи транспортування нафти і газу в обхід України, а саме через Польщу, Словаччину та інші сусідні держави.

Для прикладу: від початку 2001 р. "Газпром" проробляє проект з польською і словацькою сторонами щодо можливого будівництва міжсистемного газопроводу — перемички за маршрутом Кобрин (Білорусь) — Страдех — Люблин — Женув (Польща) — Великі Капушани (Словаччина). Будівництво такого газопроводу має на меті створити закільцьовану європейську систему і зменшити транзит газу газопроводами "Долина — Ужгород", "Союз", "Прогрес". Але такі плани є невиправданими з економічної точки зору, оскільки це приведе до великих витрат російської, словацької, угорської сторін, вплине на збільшення цін для кінцевих споживачів.

Для відстоювання власних національних інтересів в Україні необхідно створити механізм, який би враховував і національні інтереси країн-сусідів, а також не допускав ігнорування інтересів ЄС і Росії. Проте на заваді цьому стоїть відсутність в Україні цілісної системи законодавства, яке б чітко регулювало всі взаємовідносини в нафтогазовій галузі.

Протягом 1999-2000 рр. відбувалося договірне-правове оформлення взаємин між прикордонними регіонами України та Словаччини. У грудні 2000 р. була підписана міжурядова угода про транскордонне співробітництво, яке стало "мостом" між сусідами, значним елементом культурних та економічних зв'язків. Розвиток співробітництва в прикордонних районах на зовнішніх кордонах Європейського Союзу і Східної Європи варто розглядати як важливий напрям прискорення інтеграції до ЄС Польщі, Чехії, Угорщини, Словаччини, України. У цьому контексті актуальним є питання утворення "єврорегіонів", що можуть стати двигунами європейської інтеграції.1

14 лютого 1993 р. було підписано угоду про створення Міжнародного союзу "Карпатський єврорегіон". Його метою є формування структури, яка поліпшить координацію транскордонного співробітництва між його членами, що сприятиме прискоренню регіонального розвитку, залученню допомоги з країн Заходу та налагодженню добросусідських відносин між країнами та народами, які входять до Карпатського єврорегіону. Серед головних цілей єврорегіону — співробітництво в галузях охорони навколишнього середовища, туризму, економіки, загальної інфраструктури, торгівлі. До складу Карпатського єврорегіону ввійшли прикордонні регіони Польщі, Словаччини, Угорщини та України. Його площа становить 141 тис. км, де проживає 14,8 млн. людей. Україна в Карпатському єврорегіоні представлена Закарпатською, Львівською, Івано-Франківською, Чернівецькою областями. Карпатський єврорегіон має власну фінансову структуру — Карпатський Фонд, який забезпечує фінансову та технічну допомогу неурядовим організаціям та органам місцевого самоуправління.

З утворенням Карпатського єврорегіону були створені можливості спільного використання енергетичних ресурсів, формування спільної політики охорони навколишнього середовища, збільшення припливу іноземного капіталу, розроблення програм регіонального розвитку і на їх основі виробництва конкурентоспроможної продукції, сприяння реалізації місцевих ініціатив, розвитку транспортної інфраструктури, створення сучасної економічної структури регіону, підсилення європейської співпраці тощо.

Фактично інститут Карпатського єврорегіону дозволяє територіям, що входять до його складу, спеціалізуватися на реалізації конкретних проектів та обходити велику кількість політичних умовностей та ризиків, які характерні відносинам на міждержавному рівні. Серед перспективних проектів, що заплановані в рамках Карпатського єврорегіону, — розвиток Закарпатського енергетичного вузла, який передбачає будівництво електростанції комбінованого типу (м. Мукачево) та гідроелектростанцій (на р. Тиса). А впровадження аграрного проекту дозволить налагодити систему вирощування та переробки сільськогосподарської продукції з використанням угорського обладнання.

Одним із найбільш реальних та актуальних проектів транскордонного співробітництва з точки зору отримання підтримки ЄС є створення системи акумулюючих гідроспоруд у прикордонних регіонах України, Словаччини, Угорщини, Румунії з метою відвернення загрози повеней. Значний інтерес до реалізації цього проекту виявляють Пряшівський та Коширський райони, а також Закарпатська область України.

Катастрофічні повені минулих років стали додатковим поштовхом посилення співпраці між країнами басейну для спільної протидії цьому природному явищу. 25 травня 2001 р. Україна, Словаччина, Угорщина, Румунія та Югославія підписали Будапештську декларацію, яка стала правовим підґрунтям співробітництва за цим напрямом. Словаччина була однією з перших країн, що відгукнулися на звернення української сторони з проханням надати гуманітарну допомогу районам Закарпатської області, постраждалим від повеней 2001 р. За рішенням уряду Словацької Республіки Україні виділено продуктів харчування, ліків, медичного обладнання, технічних засобів на загальну суму 8,5 млн. словацьких крон (близько 180 тис. дол. США). Протягом тривалого періоду громадяни, словацькі підприємства й організації передавали речі, медикаменти, продукти харчування постраждалим у сусідній країні.1

Loading...

 
 

Цікаве