WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМіжнародні відносини, Міжнародна економіка → Українсько-Словацькі відносини, історія і сучасність (магістерська робота) - Курсова робота

Українсько-Словацькі відносини, історія і сучасність (магістерська робота) - Курсова робота

Компактніша, менша за розмірами від України Словаччина мала кращі шанси прискореного здійснення системних перетворень і адаптації до навколишнього світу і нових умов континентального та глобального співжиття. Словацька республіка швидше пройшла фазу так званої "трансформаційної" економічної кризи і відновила уже в 1994 р. після нетривалого спаду господарське зростання. А Україні для переходу до стійкого соціально-економічного зростання потрібно було майже десятиліття. Набагато раніше — в другій половині 1990-х років — у Словацькій республіці завершилися процеси роздержавлення і приватизації та зміни форм власності. Інтенсивно відбувалася соціальна структуризація словацького суспільства.1

Політична система Словацької республіки із самого початку будувалася на принципі багатопартійності і пропорційному представництві. Вибори до вищого законодавчого органу — Національної Ради Словацької республіки — відбуваються за партійними списками. Парламентська більшість формує відповідальний уряд, як правило, коаліційний. Функціонує парламентсько-президентська республіка. Глава держави в 1993-1998 рр. обирався парламентом строком на п'ять років. У 1999 р., згідно з внесеними змінами до законодавства, відбулися перші всенародні прямі вибори президента, яким став Рудольф Шустер.

У 1996 р. у Словацькій республіці здійснено адміністративно-територіальну реформу, основним у якій був перехід від трьох до восьми країв (областей). Упродовж 2001-2002 рр. формувалася нова система органів регіонального (крайового) самоврядування. З 1 січня 2004 р. ліквідовується окружна (районна) ланка державного управління. Іде процес децентралізації влади і перерозподілу компетенцій на користь територіальних громад та їх самоврядних органів.

Безперечно, еволюція Словаччини за роки новітньої незалежності проходила і з певними проблемами. Після усамостійнення в 1993 р., однією з причин якого були більш важкі соціальні наслідки ринкової реформи методами "шокової терапії" для словацького населення, ніж у розвиненій Чехії, дещо загальмувався реформний процес в економіці. Специфічного політичного характеру почала набувати "велика" приватизація в середині 1990-х років. Національно-патріотичні та громадські рухи Словаччини партизувалися і поступово диверсифікувалися в різноідейні політичні сили. В 1994 р. країна пережила першу урядову і парламентську кризу, що привела до утворення тимчасового уряду і дострокових виборів.

Політичний реванш партій національного і популістського спрямування Словацької республіки привів до появи елементів авторитаризму та ігнорування демократичної парламентської опозиції в період 1994-1998 рр. Загострилися міжнаціональні відносини, особливо на півдні країни, де компактно мешкає угорська національна меншина, яка становить більш як десяту частину всього населення Словацької республіки. Усе це спричинило критику політики тодішнього словацького керівництва з боку загальноєвропейських інституцій. У травні 1997 р. у Словаччині було провалено референдум про вступ країни до НАТО. Словацька республіка втратила шанс на вступ до Північноатлантичного альянсу разом із своїми партнерами по Вишеграду — Польщею, Чехією та Угорщиною в 1999 р. Словаччина не була включена до першої так званої "люксембурзької групи" країн-претендентів на вступ до Євросоюзу.1

Але і за такого стану речей зміна влади в Словацькій республіці відбулася винятково демократичним шляхом парламентських виборів восени 1998 р. Об'єднання різних за ідейним спрямуванням продемократичних сил здобуло більшість у парламенті та докорінно змінило курс внутрішньої і зовнішньої політики. Влада "широкої коаліції" зробила в період 1998-2002 рр. максимум можливого для того, щоб Словаччина наздогнала "потяг" євроатлантичної інтеграції. Насамперед зовнішньополітичні успіхи Словацької республіки, незважаючи на соціально-економічні труднощі, зокрема, найвищий з-поміж постсоціалістичних країн рівень безробіття, що сягав п'ятої частини працездатного населення, забезпечили спадкоємність влади і чергову перемогу дещо вужчого — праволіберального блоку чотирьох демократичних партій на парламентських виборах 20-21 вересня 2002 р. Коаліційний уряд, який спирається на парламентську більшість, вдруге очолив лідер Словацького християнсько-демократичного союзу (СХДС) Мікулаш Дзурінда.2

Логічним завершенням зусиль державницьких кіл щодо процесу демократизації словацького суспільства і кристалізації зовнішньої політики країни стало запрошення Словацької республіки до вступу в НАТО на Празькому самміті альянсу в листопаді 2002 р. та вступу до Євросоюзу в складі групи десяти його нових членів — на Копенгагенському самміті ЄС у грудні 2002 р. У 2004 р. Словаччина набула статусу повноправного членства в НАТО і ЄС.

Досвід новітньої історії розвитку Словацької республіки засвідчує успішність переростання "парадигми трансформації" у "парадигму інтеграції". Крім того, пройдений сучасний словацький шлях до Європи підтверджує також можливість прискореного руху країни своєрідно "навздогін" передовій групі держав, більш успішних у справі постсоціалістичної трансформації та євроатлантичної інтеграції. Нині Словаччина, наприклад, вступила до ЄС разом із партнерами по Вишеграду — РП, ЧР і УР, які євроінтеграційний рух розпочали значно раніше. Політична воля і прагнення, здатність здійснити серйозні внутрішньо- і зовнішньополітичні перетворення за європейськими стандартами дали змогу Словацькій республіці розв'язати завдання євроатлантичної інтеграції країни і забезпечити цим реалізацію стратегічно важливих національно-державних інтересів.

Заслуговує уваги і той факт, що в процесі досягнення найважливішої зовнішньополітичної мети держави з цього питання відбулася консолідація словацького суспільства і забезпечено громадянський, загальнонаціональний консенсус. Навіть непримирима парламентська опозиція заявила про неприпустимість підриву в такий відповідальний момент міжнародного іміджу країни і відмовилася від критики офіційної зовнішньополітичної лінії коаліційної влади на інтеграцію Словацької республіки до ЄС і НАТО.

Єдино ортодоксальні комуністи, які на хвилі соціального невдоволення на виборах 2002 р. провели 11-членну із 150 депутатів фракцію до словацького парламенту, піддавали сумніву доцільність вступу Словацької республіки до НАТО і частково до ЄС. Але, наприклад, під час квітневого 2003 р. загальнонародного референдуму про вступ Словаччини до ЄС навіть КПС, як і всі правлячі та опозиційні партії, закликала громадян країни взяти участь у голосуванні і підтримати входження Словацької республіки до розширеної інтегрованої Європи.1

Тож новітній словацький досвід переконливо доводить, що в процесі здійснення історичного вибору і відповіді на виклики сьогодення та нового етапу розвитку потрібна і цілком можлива консолідація суспільства, його державницьких та політичних еліт. Відповідальність за долю власного народу і держави, здоровий глузд і прагматизм мають брати гору над дрібними, з погляду історії, особистими амбіціями політиків і кон'юнктурними партійно-політичними інтересами.

Безперечно, кожен народ і держава Центральної та Східної і Південно-Східної Європи пройдуть власним шляхом до інтегрованої європейської спільноти. Неможливим об'єктивно є просте копіювання чи пряма екстраполяція словацького варіанта забезпечення євроатлантичної інтеграції для сучасної України. І не тільки через різномасштабність наших держав, а й, зокрема, через системні відмінності між ними та різне геополітичне становище. Та принциповим для розвитку українсько-словацьких відносин міжнародного співробітництва було, є і буде — належність України і Словацької республіки насамперед до Європи, пріоритетне євроінтеграційне спрямування двох сусідніх країн і народів.

Водночас у сучасному цілісному і взаємопов'язаному світі жодна держава не в змозі нехтувати, крім основного, й інші напрями зовнішньої політики. До того ж наближення східних кордонів ЄС безпосередньо до України і перетворення українсько-словацького державного кордону на нову східну межу з інтегрованою європейською спільнотою потребують принципово відмінних підходів і до двостороннього, і до багатостороннього співробітництва. Цим пояснюється і вироблення Словаччиною концепції нової східної політики, на вістрі якої перебувають Україна і Росія. Звідси — і прагнення України переглянути східний вектор зовнішньополітичних дій і раціоналізувати його на рівні переважно інтеграційних економічних кроків.

Тому, в контексті сучасного пріоритету господарських національно-державних інтересів, можливо, зовсім не гальмом, а, навпаки, стимулом українсько-словацького співробітництва стане нещодавнє деклароване входження України до ЄЕП. Важливо, що в рамках потенційної євразійської економічної інтеграції позитивно сприйнята українська ідея створення зони вільної торгівлі. А за взірець нового інтеграційного утворення президенти України, Білорусі, Росії та Казахстану, укладаючи угоду про ЄЕП, узяли майже 50-річний досвід формування ЄС.1

У цьому взаємозв'язку слід також зазначити, що майже десятирічні зусилля Словаччини з формування режиму вільної торгівлі у двосторонніх відносинах не тільки з Україною, а й із Російською Федерацією та іншими пострадянськими державами були не цілком успішні. Тому саме тепер перспективною може бути українсько-словацька господарська співпраця в процесі становлення елементів вільної торгівлі України з партнерами в рамках ЄЕП. Принаймні невдовзі з рівня активності переважно приватних суб'єктів господарської діяльності чітко можна буде бачити ефективність для країн-членів цього нового євразійського економічного об'єднання і його позитив для двостороннього економічного співробітництва між Україною і Словаччиною. Але вже наперед треба передбачати, що для національних словацьких товаровиробників за нових умов буде вигідне виробниче кооперування з українськими партнерами і, тим паче, інвестування в Україні з метою спільного вільного виходу на об'ємні східні ринки. Гадаємо, що з словацького і українського боку економічний раціоналізм та ринкова доцільність візьмуть гору над надмірно заполітизованими критичними зауваженнями і тимчасовими емоціями з приводу укладення Україною угоди щодо ЄЕП. Наразі обидві сторони мають керуватися принципами взаємовигоди і стійкими стратегічними перспективами економічної співпраці.

Loading...

 
 

Цікаве