WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМіжнародні відносини, Міжнародна економіка → Українсько-Словацькі відносини, історія і сучасність (магістерська робота) - Курсова робота

Українсько-Словацькі відносини, історія і сучасність (магістерська робота) - Курсова робота

Певні прояви суспільно-політичних контактів спостерігаються в роки Другої світової війни. Так, окремі загони словацьких військ брали участь у русі Опору на території України (Волинь, Одеса). У 1944-45 на заході Словацької республіки розташовувалась дивізія "Галичина", а в 1945-46 через територію Словацької республіки на Захід проходили частини УПА.

У післявоєнні роки у Словацькій республіці створено ряд українських громадсько-культурних товариств, які своєю діяльністю сприяли як розвитку національної культури, так і українсько-словацьким відносинам — Український національний театр (нині Театр О. Духновича), Українська студія словацького радіо, Українська секція Спілки словацьких письменників, Культурний союз українських трудящих (тепер Союз русинів-українців), Музей української культури (тепер — Краєзнавчий), Асоціація україністів Словаччини та ін. Важливу роль у громадських контактах відігравали часописи "Дукля", "Дружно вперед", "Веселка", газета "Нове життя".

У Словацькій республіці опубліковані численні роботи М. Мольнара, О. Рудловчак, М. Неврлі та інших дослідників української літератури. В Україні широкою популярністю користувалася словацька література, музика, образотворче мистецтво. Словацька тема прозвучала в українській літературі (О. Гончар, "Прапороносці", І. Дорошенко, "В горах Словаччини", Р. Лубківський, "З словацького зошита" та ін.). Українські літератори Д. Павличко, Р. Лубківський, Г. Сиваченко за популяризацію словацької літератури в Україні відзначені премією П.О. Гвездослава.

Досить інтенсивно розвивалися українсько-словацькі зв'язки й у повоєнні роки, зокрема в рамках руху міст-побратимів і поріднених областей УРСР та ЧССР у 50-80-х роках ХХ ст.1

Словацькі митці у своїй творчості відтворювали українські мотиви, зокрема, словацький композитор Е. Сухонь створив кантату "Підкарпатський псалом". Відома і в Україні словацька музика. Під час гастролей в Україні Словацького національного театру (1960-ті роки) були показані опери словацьких авторів, виконані концертні твори словацьких композиторів. Українські глядачі ознайомилися з десятками фільмів словацької кіностудії "Коліба".

Попри поглиблення словацько-українських культурних взаємин на рубежі 1980 - початку 90-х років, громадсько-культурне життя українців у Словацькій республіці почало переживати складні часи: зменшилася кількість українських шкіл, викладання всіх предметів перевелося на словацьку мову, скоротилася кількість видань українських творів, обмежувався час україномовних радіопередач тощо.

З проголошенням незалежності України і Словацької Республіки, встановленням дипломатичних відносин між обома країнами створилися сприятливі умови для розвитку двосторонніх відносин на ґрунті рівноправності і взаємоповаги.

Розділ 2

Аналіз сучасного стану українсько-словацьких відносин

2.1. Розвиток міждержавних стосунків та їх договірно-правової бази

Новітня історія українсько-словацьких міждержавних відносин офіційно бере початок з 1 січня 1993 р. Саме тоді на політичній карті європейського континенту і світу з'явилася нова незалежна держава — Словацька республіка. Цивілізований взаємопогоджений процес політичного саморозпуску Чеської і Словацької Федеративної Республіки в 1992 р. справедливо йменується "розлученням по-чехословацьки". Поваги заслуговує навіть продумана до найдрібніших деталей процедура розподілу федерального майна між новоствореними Словаччиною і Чехією за пропорцією 1:2 — згідно з принципом співвідношення потенціалів кожної із республік, у т.ч. кількості населення (близько п'яти в Словацькій республіці і десяти млн. осіб у Чеській республіці).1

Попри дискусії навколо результатів і наслідків національно-державного усамостійнення через розпад єдиної федерації, що, як подеколи ностальгійно і в Україні за радянським минулим, тривають у словацькому і чеському суспільстві до сьогодення, вельми цікавим є такий момент. Як згадує колишній останній голова федерального уряду ЧСФР (1992 р.) Я. Стражскі, словацька делегація, очолювана В. Мечіаром, на переговорах улітку 1992 р. з чеським представництвом, керованим В. Клаусом, своєрідно, з прицілом на стратегічну перспективу обґрунтовувала необхідність проголошення незалежності Словаччини і Чехії. Політичні лідери словаків стверджували, що за майбутнього вступу, наприклад, єдиної чехословацької держави до Європейського союзу насамперед чехи сприйматимуться як державницька нація, а словаки залишаться в об'єднаній Європі в статусі хіба що регіонального народу. І лише усамостійнення Словаччини дасть змогу словацькому народу увійти до складу ЄС як державотворчій нації — на рівних правах і засадах із чеським народом та його суверенною державою. Добре відомо, що словацькі демократичні політики різного ідейного спрямування відразу після антитоталітарної революції 17 листопада 1989 р. закликали до надання Словаччині "власного крісла" у Європі або самостійної словацької "зірочки" на синьому прапорі ЄС.

Домінанту європейського спрямування з перших днів незалежного державотворення початку 1990-х років у Словаччині, як і в Україні, однак, було зовсім непросто впроваджувати на практиці. Складність початкового етапу розбудови нової держави нерідко примушувала суспільство і владу концентруватися передусім на розв'язанні болючих внутрішніх проблем. Ще бракувало досвіду послідовних дій на міжнародній арені. На стадії становлення перебувала дипломатія молодих країн. Нерідко методом пошуку, а то й спроб і помилок кристалізувалися їх національно-державні інтереси та зовнішньополітичні пріоритети. Давався взнаки і своєрідний масовий ефект ультрареволюційної національно-патріотичної ейфорії.1

Притаманна молодим незалежним державам деяка гіперболізація власної значущості і ваги в міжнародних відносинах, особливо через нібито вигідне геостратегічне розташування, слід об'єктивно визнати, торкнулася певним чином на перших порах і України та Словацької республіки. Звідси, зокрема, випливали й українські та словацькі амбіції 1990-х років стосовно "геополітичного перехрестя" Європи, "мосту" між Сходом і Заходом, нейтралітету, стратегічного партнерства переважно з великими державами та багато іншого, що не завжди повністю відповідало реаліям міжнародного становища країн та їх ролі в європейській і світовій політиці. Потрібний був певний час для утвердження здорового прагматизму у внутрішній і зовнішній політиці нових демократій.

Але цього часу історією було відведено обмаль. Український і словацький народи, як і народи інших посткомуністичних країн, упродовж майже лише одного десятиліття вимушені були вирішувати такі завдання, для розв'язання яких розвинені нації та держави світу потребували не менше одного, а то й двох століть.1

Зазначимо, правда, що сучасна історія за динамікою перебігу найвагоміших подій, явищ, процесів і змін нагадує пружину, яка дедалі більше стискається, і де відстань між початком і завершенням кардинальних системних перетворень ("сегментами пружини") значно скорочується, порівняно навіть із недалеким минулим розвитку цивілізації. Рівні за розмірами хронологічні відрізки кінця ХХ - початку ХХІ століть насичені значно більшою масою глобально значущих якісних змін, ніж, наприклад, періоду 1950-1980 років. Здається, працює специфічний закон "концентрації" історичного часу. Насправді ж зріс рівень розвитку, цілісності й організації системи планетарної цивілізації. Нині істотно посилилися взаємозв'язки, взаємовпливи і взаємозалежність між її основними структурними елементами. Внаслідок цього система стала надзвичайно динамічною.

Усе це жодним чином не спростовує складність проблем, які на зламі другого і третього тисячоліть вирішували український і словацький народи та їх держави. У короткому часовому вимірі впродовж останнього десятиліття ХХ - початку ХХІ століття в регіоні Центральної і Східної Європи, де розташовані Україна і Словаччина, фактично збіглися процеси глобалізації, постсоціалістичної трансформації та загальноєвропейської інтеграції. Основними з-поміж глибоких якісних змін є:

- перехід від тоталітаризму до демократії і громадянського суспільства;

- національне відродження і виникнення нових незалежних держав та їх розбудова;

- перехід до ринкової, соціально орієнтованої економіки, відкритої назовні та залученої до світогосподарських зв'язків;

- припинення біполярного протистояння в Європі (як і у світі) та формування нової архітектури системи європейської і глобальної безпеки, розширення НАТО;

- поглиблення регіональної, субрегіональної і загальноєвропейської інтеграції, розширення ЄС.

Україна і Словацька республіка не могли залишатися поза цими процесами. Тобто, брали в них активну участь та відчували на собі їх вплив. Водночас кожна з держав мала національну специфіку розвитку та особливості постсоціалістичної трансформації, дещо відмінний рівень входження в процеси глобалізації та інтеграції.

Loading...

 
 

Цікаве