WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМіжнародні відносини, Міжнародна економіка → Українсько-Словацькі відносини, історія і сучасність (магістерська робота) - Курсова робота

Українсько-Словацькі відносини, історія і сучасність (магістерська робота) - Курсова робота

Словацька індустрія знаходиться в скрутному становищі. Більше того, у спадщину від минулого країні дісталася велика частина військово-промислового комплексу — у комуністичному блоці країна спеціалізувалася на виробництві зброї. Військові заводи зосереджені в долині ріки Ваг, Братиславі, Кошицях. За багато років роботи ці підприємства довели країну не тільки до економічних, але й екологічних проблем.

У комуністичний період почалося інтенсивне будівництво шосейних доріг. Будівництво шосе, що з'єднує Братиславу з Брно і Прагою, було почате ще в 1938 р., а завершене тільки у 1980 р. Політичні перетворення 1989 р. торкнулися і сфери транспортних перевезень: з цього моменту обсяг вантажів, що перевозяться автомобільним транспортом, почав переважати.

Повітряний транспорт набув широкого розвитку в регіонах Словаччини. У містах Братислава, Кошиці, Попрад, Зволен, Лученець, Жилина діють аеропорти. Братиславський аеропорт починає працювати як міжнародний. Порти: Братислава, Комарно.

Словацька республіка має регулярні збройні сили чисельністю 33 тис. осіб (у тому числі 3 тис. осіб у частинах та установах центрального підпорядкування) і резерв (національна гвардія) — 20 тис. осіб. Воєнізовані формування — 4,7 тис. осіб, у тому числі сили внутрішньої безпеки — 1,95 тис. осіб, цивільна оборона — 1,35 тис. осіб.

Збройні сили комплектуються за призовом. Термін служби — 9 місяців. Мобілізаційні ресурси країни оцінюються у 1,5 млн. осіб, у тому числі придатних до військової служби — 1,1 млн. осіб.

Збройні сили Словацької Республіки двовидового складу. Включають сухопутні війська та військово-повітряні сили.

Чисельність сухопутних військ — 19,8 тис. осіб. Включають штаб корпусу, 4 бригади (танкова, мотопіхотна, артилерійська, інженерна), батальйон швидкого реагування, ракетний полк. Резерв: штаб корпусу, 3 бригади1.

Озброєння: 9 пускових установок оперативно-тактичних ракет та тактичних ракет; 272 танка Т-72М; 404 бойових машини піхоти; 291 бойова розвідувальна машина; 175 бронетранспортерів; 75 гаубиць Д-30; 211 самохідних гаубиць (51 "Гвоздика", 24 "Зузана-2000", 136 "Дана"); 90 ракетних комплексів залпового вогню; 14 калібру 120-мм мінометів; 538 пускових установок протитанкових керованих ракет; більше ніж 200 гармат зенітної артилерії калібрів 30 і 57 мм; близько 50 зенітно-ракетних комплексів.

Чисельність військово-повітряних сил — 10,2 тис. осіб, 84 бойових літаки та 19 бойових вертольотів.

Парк літаків та вертольотів: 10 Су-22; 12 Су-25; 38 МіГ-21; 24 МіГ-29; Ан - 12; 2 Ан-24; 2 Aн-26; 4 L-410M; 14 L-29; 20 L-39; 19 Мі-24; 13 Мі-2; 7 Мі-8, 17 Мі-17.

Для в'їзду до Словацької республіки необхідні дійсні закордонні паспорти (а не європейські карти, що засвідчують особу). У Словацькій республіці безвізові відносини з усіма країнами Європи, зі США (для громадян США), Бразилією, ПАР, Китаєм та іншими країнами.

Митних обмежень немає. Обмежень на пересування по країні немає. При виїзді з країни деякі банки здійснюють зворотну купівлю словацьких крон. Для цього необхідний паспорт і квитанція про попередню покупку крон у банку1.

1.2. Історичне минуле українсько-словацьких зв'язків

Українсько-словацькі відносини мають давню і багату історію, адже русини-українці віками жили поряд і разом із словаками. Торговельні, династичні, культурні взаємини між обома народами були започатковані ще за часів Київської Русі та Великоморавської держави, до складу якої входили й словацькі землі.

В історії стосунків між українським та словацьким народами, яких об'єднує не тільки належність до одного й того ж слов'янського світу, близькість мови та культури, а й певною мірою спільність історичної долі, багато яскравих сторінок. Досить, наприклад, згадати, що обидва народи приблизно в один і той же час прийняли християнство і спільно виборювали для себе гідне місце в європейському християнському середовищі.

Близькість культур обох народів, а почасти і спільність традицій здавна сприяли розвитку економічних і культурних відносин між Україною і Словацькою республікою. До XVІІІ ст. вони мали, в основному, торгово-економічний характер і практично не виходили за регіональні межі. Ширші українсько-словацькі контакти зав'язуються лише на початку XVІІІ ст.2

З XVІІІ ст. значне місце у розвитку взаємин між українцями і словаками займала Києво-Могилянська академія, де поряд з українцями навчалися також словаки. У навчальних закладах на території Словацької республіки (Братіслава, Трнава) здобували освіту українці. У Трнаві надруковані перші книги для закарпатських українців: "Катехизис" (1698), "Буквар" (1699), "Краткоє припадков моральних собраніє" (1727). Цікаві спогади про Україну залишив словак Д. Крман, який їздив з посольством до гетьмана І. Мазепи.

Дальше зміцнення українсько-словацьких контактів пов'язане з епохою словацького національного відродження. Провідні представники словацького культурно-національного руху (Я. Коллар, П. Шафарик), з одного боку, діячі "Руської трійці", київські й харківські романтики, з іншого, своєю творчістю та особистими контактами дали поштовх активнішому розвитку взаємин українців і словаків. П. Шафарик став одним із перших європейських вчених, який науково об'єктивно визначив територію та етнічні межі українського народу, стверджував, що українці є самостійним народом із власною мовою і культурою.

Особливо плідними були суспільно-політичні й освітньо-культурні зв'язки між українськими і словацькими "будителями" в період національно-культурного відродження слов'янських народів Габсбурзької монархії у ХІХ ст. Адже умови довготривалого поневолення і словаків, і українців диктували необхідність тісних міжнаціональних зв'язків близьких за мовою, територією проживання, культурою народів. Цікаво відзначити, що словаки, описуючи життя свого народу в Угорщині, підкреслювали, що їх кордони на півночі та заході, а також частково на сході дають змогу бути в безперервному зв'язку з руськими (українцями), займаючи разом з Угорською Руссю добру третину Угорщини. "Руські так перемішані зі словаками, — відзначали вони у середині ХІХ ст., — що між ними не можна провести етнографічного кордону... Стосовно ж мови панує велика схожість, а на кордоні неймовірна змішаність обох наріч, словенського та руського (українського). Природно, що взаємні співчуття пов'язують обидва народи в суспільному житті та в усіх народних та літературних справах".

Значне місце у розвитку українсько-словацьких відносин у ХІХ ст. мала діяльність Л. Штура (1815-56) та його однодумців, чия наполеглива праця активізувала і українсько-словацькі культурні взаємини. Велике зацікавлення Україною, зокрема, долею закарпатських українців, виявили відомі діячі словацької культури "штурівської генерації", зокрема, Б. Носак-Незабудов, Й.М. Гурбан та ін.1

Водночас представники культури закарпатських українців О. Духнович, О. Павлович, А. Добрянський, І. Раковський немало зробили для ознайомлення українців із словацькою культурою.

На першому Слов'янському з'їзді 1848 у Празі А. Добрянський разом із М. Гурбаном висунув спільні вимоги українців і словаків про надання їм автономних прав у складі монархії Габсбургів.

Провідну роль відіграв А. Добрянський у заснуванні "Пештбудинських відомостей", а також в створенні культурно-просвітницької організації словаків "Матиця словацька" (існувала у 1863-75), яка підтримувала тісні контакти з аналогічною організацією українців у Львові.

З іншого боку, в українських піснях, виданих М. Лучкаєм, Я. Головацьким та іншими, можна знайти вплив словацької поезії та фольклору.

У другій половині ХІХ ст. спостерігалося значне пожвавлення літературно-мистецьких контактів. У Словацькій республіці з'являються статті про українську літературу (Й. Заборський), переклади творів українських авторів, праці про історичне минуле українського народу, зокрема, про запорозьких козаків. Зацікавлення Україною у словацькому суспільстві знайшло свій вияв у творчості Я. Ботто (1829-81), Й. Янчо.

У 1870-90-х роках у Словацькій республіці надруковано переклади окремих творів українських письменників і вчених (М. Костомаров, Т. Шевченко, Ю.Федькович та ін.), опублікована низка статей, в яких послідовно простежувався український літературний процес.

Цікаво відзначити, що чимало русинських (українських) визначних діячів науки й культури Закарпаття ХІХ ст. були вихідцями з Пряшівщини — О. Духнович, А. Добрянський, А. Бачинський, П. Лодій, М. Балудянський, І. Чургович, О. Павлович, А. Кралицький, Ю. Ставровський-Попрадов.

На початку ХХ ст. у Словацькій республіці були перекладені твори Т. Шевченка, В. Стефаника, Л. Українки, М. Яцкого, Є. Ярошинської, О. Маковея, А. Чайковського, Б. Грінченка та ін., в чому велика заслуга чеських перекладачів Ф. Вотруби, Ю. Славіка, І. Лахата та ін. Водночас в Україні з'явилися роботи, присвячені словацькій літературі й культурі (В. Доманицький, І. Франко, В. Гнатюк).1

Ще більше поглибилися українсько-словацькі зв'язки під час спільного перебування словаків і закарпатських українців у складі Чехословацької Республіки у 1919-1939 роках, а також під час другої світової війни, коли, наприклад, у складі 1-го Чехословацького окремого батальйону (згодом — бригади, армійського корпусу) на чолі с Людвіком Свободою пліч-о-пліч воювали за визволення України і Чехословаччини від фашистів тисячі словаків, чехів і українців (відомо, що у складі чехословацьких військових частин у СРСР служило під час війни понад 14 тис. закарпатських українців).

Loading...

 
 

Цікаве