WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМіжнародні відносини, Міжнародна економіка → Діяльність ООН в умовах «холодної війни» - Реферат

Діяльність ООН в умовах «холодної війни» - Реферат

Провідне місце в радянських пропозиціях щодо роззброєння посідали заклики до глобальних, радикальних заходів. Уже на першій сесії Генасамблеї в 1946р. Радянський Союз виступив з програмою загального й повного роззброєння. Радянська ініціатива справила пропагандистський ефект, зміцнила міжнародний авторитет СРСР, особливо серед прихильників миру, але виявилася нереальною в умовах загострення міжнародної напруженості.

Комісія з атомної енергії не справила надій, що покладалися на неї, і згодом почали створюватися інші форуми для обговорення проблеми роззброєння. У січні 1952р. була утворена Комісія з роззброєння в складі членів Ради Безпеки й Канади. Під тиском СРСР Генасамблея розширила склад цієї комісії до 25 членів. А в 1958р. до Комісії з роззброєння ввійшли всі члени ООН. Ця глобальна інституція не мала на меті вироблення якихось конкретних планів щодо роззброєння. Вона слугувала радше форумом для обміну думками й концепціями з приводу роззброєння, а також інструментом морально-політичного тиску на великі держави, аби зрушити з місця проблеми роззброєння. Пізніше функції цієї комісії перейшли до Першого комітету.

У 1959р. був створений Комітет 10-ти з роззброєння. Східний блок тут представляли СРСР, Болгарія, Чехословаччина, Польща та Румунія, а західний блок – США, Великобританія, Італія, Франція і Канада.

Одне з центральних місць у переговорах про роззброєння в ці роки посідало питання про припинення випробувань ядерної зброї. Дискусії виявили серйозні розбіжності думок щодо кількості щорічних інспекцій, тривалості мораторію на випробування, зон інспектування, складу контрольного органу.

До 1961р. підтримувалося добровільне припинення ядерних випробувань. 5 серпня 1963р. СРСР, США й Великобританія підписали Договір про заборону ядерних випробувань в атмосфері, космосі та під водою. Але питання про поземні випробування залишилося невирішеним.

Отже, в напружених умовах "холодної війни" ООН відігравала важливу роль як форум обговорення проблеми роззброєння, з'ясування пропозицій держав, визначення шляхів скорочення гонки озброєнь, заборони ядерної зброї. Численні резолюції, ухвалені Генасамблеєю, її допоміжними органами, комітетами та комісіями з роззброєння мобілізували світову громадськість на боротьбу за заборону ядерних випробувань, заборону та знищення ядерної зброї. Тиск світової громадськості був одним із факторів, які позитивно впливали на політику держав у галузі роззброєння.

  1. ООН і деколонізація

Проблема деколонізації посідала центральне місце в політичному житті міжнародного співтовариства повоєнних років, що зумовлювалося масштабами та значенням проблеми, яка зачіпала долі мільйонів людей.

У 1939р., на початок другої світової війни, налічувалося понад 80 окремих колоніальних територій, де проживала 1/3 населення земної кулі. У володіннях семи країн - Великобританії, Нідерландів, Франції, Бельгії, Португалії, Італії та Іспанії з загальним населенням 200 млн. чоловік – мешкало майже 700 млн. людей.

Створена Лігою Націй система підмандатних територій (16 територій) не забезпечила помітних зрушень у житті корінного населення залежних країн. Лише одна підмандатна територія – Ірак – здобула незалежність. Сирія і Ліван були дуже близькі до незалежності, коли вибухнула друга світова війна. Спостерігалися певні позитивні зміни в діяльності колоніальної адміністрації на підмандатних територіях.

Завоюванню незалежності країнами й народами сприяла друга світова війна. З 51 фундатора ООН 27 становили країни, що завоювали свою незалежність. Їх активна діяльність на конференції в Сан-Франциско справила значний вплив на остаточне формулювання ряду принципових положень Статуту ООН.

Проблемам залежних країн і народів присвячено три розділи Статуту. Розділ ХІ містить "Декларацію стосовно не самоврядних територій". Розділ ХІІ передбачає створення "Міжнародної системи опіки". Розділ ХІІІ розкриває функції, повноваження та процедуру "Ради з опіки". Статут проголосив рівноправ'я і самовизначення народів одним із принципів і цілей ООН.

Система опіки включала а) території, що були підмандатними в системі Ліги Націй; б) території, що відійшли від переможених держав у результаті другої світової війни, і в) території, які добровільно уклали угоди про опіку з розвинутими державами.

Загалом у систему опіки потрапило 11 територій: Нова Гвінея (Австралія), Камерун і Тоголенд (Франція), Сомалі (Італія), Західне Самоа (Нова Зеландія), Камерун, Танганьїка і Тоголенд (Великобританія), Руанда-Урунді (Бельгія) та ін..

Основне завдання системи опіки полягало в тому, щоб: зміцнювати міжнародний мир й безпеку; сприяти політичному, економічному, соціальному й культурному розвиткові населення підопічних територій, його прогресу в напрямі до самоврядування або незалежності; заохочувати поважання прав людини й основних свобод для всіх, незалежно від раси, статі, мови та релігії.

У 1957р. частина Тоголенд, що перебувала під опікою Великобританії, стала державою Гана. У 1960р. підопічна Франції частина Тоголенд проголосила себе Республікою Того. Сомаліленд у 1960р. вийшла з-під опіки Італії й стала державою Сомалі. Так поступово міжнародна система опіки приносила позитивні результати.

Паралельно з роботою в країнах, що потрапили в систему опіки, ООН приділяла увагу несамоврядним територіям. У 1946р. налічувалося 72 такі території. Основою діяльності ООН у цьому напрямі стала "Декларація щодо несамоврядних територій". Вона передбачала сприяння підвищенню добробуту жителів, розвиткові самоврядування, економічному, політичному, соціальному й культурному прогресові.

Слід зазначити, що в Декларації не йшлося про надання незалежності колоніям. Великі держави в 1945р. висловили лише згоду "максимально сприяти добробуту населення цих територій у межах системи міжнародного миру й безпеки".

Першим кроком ООН у цьому напрямі було створення в 1946р. Комітету з інформації щодо несамоврядних територій. Комітет вивчав інформацію, надану відповідними адміністраціями, і давав рекомендації Генасамблеї. Більш рішучі антиколоніальні позиції займали Генасамблея та її Четвертий комітет. З часом вони почали вимагати від урядів, щоб їхні щорічні звіти містили політичну інформацію. З радикальними змінами у світі антиколоніальні позиції в ООН міцніли. Це яскраво виявилося в дебатах з палестинського питання, в обговоренні проблеми боротьби Індонезії за незалежність від Нідерландів, ситуації в колишніх італійських колоніях Лівії, Еритреї та Сомалі, становища в Алжирі, Марокко та Тунісі. В 1956р. Марокко і Туніс стали незалежними державами.

Але домінування в ООН США та інших західних великих держав перешкоджало ухваленню Генасамблеєю рішучих резолюцій антиколоніального характеру. В 1960р. у складі Генасамблеї відбулися радикальні кількісні та якісні зміни. Після 1945р. 35 територій, що здобули незалежність, стали членами ООН. 14 грудня 1960р. Генасамблея прийняла історичну Декларацію про надання незалежності колоніальним країнам і народам. Про силу антиколоніальних настроїв у світі і в ООН переконливо свідчив уже той факт, що ніхто не наважився проголосувати проти і лише 9 країн утрималися (Австралія, Бельгія, Великобританія, Домініканська Республіка, Франція, Португалія, Іспанія, Південна Африка та США).

Важко переоцінити значення цього документа, який засвідчив спільне засудження людством колоніалізму. Декларація проголосила не тільки право колоніальних народів на незалежність, а й передбачила створення сприятливих умов для його втілення в життя. Декларація засудила пригнічення народів іноземними гнобителями, домінування й експлуатацію як порушення фундаментальних прав людини, що суперечить Статуту ООН.

Декларація проголосила, що всі народи мають право на самовизначення; недостатня політична, економічна, соціальна і освітня підготовка не повинна слугувати перепоною для незалежності. Наголошувалося, що будуть припинені всі воєнні дії або репресивні заходи проти залежних народів, аби дати їм можливість мирно і вільно використати їх право на цілковиту незалежність.

Щодо підопічних, несамоврядних та інших територій, які ще не здобули незалежність, передбачалися негайні заходи для передання всієї влади народам цих територій без будь-яких умов у відповідності з їх вільно виявленим бажанням цілковитої незалежності й свободи.


 
 

Цікаве

Загрузка...