WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМіжнародні відносини, Міжнародна економіка → Діяльність ООН в умовах «холодної війни» - Реферат

Діяльність ООН в умовах «холодної війни» - Реферат

Перші спроби використання військового персоналу ООН мали місце в 1947р. в Індонезії й на Балканах, але тоді були залучені невеликі групи офіцерів, які діяли не під керівництвом Генерального секретаря.

У 1948р. у зв'язку з арабо-ізраїльською війною була створена Організація ООН для спостереження за перемир'ям.

У 1949р. ООН створила групу спостерігачів в Індії й Пакистані. Досвід цих перших груп спостерігачів проклав шлях до інших форм і методів підтримання миру. В перші післявоєнні роки ще не фігурував термін "операції з підтримання миру". Вживалися такі назви, як "легіон ООН", "польові кадри ООН" та ін.. Термін "Підтримання миру" вперше увійшов у міжнародний лексикон у 1956р., коли у зв'язку з конфліктом Англії, Франції та Ізраїлю з Єгиптом Перша надзвичайна спецсесія Генасамблеї ухвалила резолюцію про створення Надзвичайних Збройних сил ООН, які діяли в зоні Суецького каналу понад 10 років.

Назва "операції ООН з підтримання миру" остаточно усталилася в 1965р., коли Генасамблея створила Спецкомітет з операцій з підтримання миру. Особливість таких операцій полягає в тому, що військові контингенти використовуються не як бойова сила, а як механізм для припинення ворожнечі і як буфер між конфліктуючими силами.

У формуванні операцій ООН як методу врегулювання міжнародних конфліктів важливу роль відіграв досвід Надзвичайних сил ООН у зоні Суецького каналу. Особливість цієї операції полягала в тому, що вона була розпочата не рішенням Ради Безпеки, а Генасамблеєю. Справа у тому, що учасниками конфлікту були два постійні члени Ради Безпеки – Англія і Франція, які мали право "вето". Склалася кризова ситуація. У зв'язку з цим Рада Безпеки ухвалила резолюцію про скликання надзвичайної спеціальної сесії Генасамблеї на основі резолюції 1950р. "Єдність на користь миру". Ця резолюція, прийнята Генеральною Асамблеєю у зв'язку з війною в Кореї, передбачала, що коли в умовах порушення миру або акту агресії Рада Безпеки неспроможна діяти через відсутність єдності серед її постійних членів, Генасамблея може вдатися до необхідних кроків аж до рекомендації використання збройних сил з метою підтримання або відновлення міжнародного миру й безпеки.

Сутність конфлікту полягала в тому, що в липні "956р. Єгипет оголосив про націоналізацію Суецького каналу, що зачіпало інтереси Англії та Франції. В цій загостреній ситуації 29 жовтня ізраїльські війська вдерлися на територію Єгипту, просуваючись до каналу. Розвиток подій призвів до воєнного втручання також Англії та Франції.

Шукаючи союзників у боротьбі проти англо-франко-ізраїльської агресії, президент Єгипту Гамаль Насер звернувся до міжнародного співтовариства із закликом про допомогу, і радянське керівництво з розумінням поставилося до можливості направлення добровольців. Виникла надзвичайно небезпечна ситуація, оскільки в міжнародний конфлікт були втягнуті великі держави.

В цих умовах 1 листопада 1956р. розпочалася перша надзвичайна сесія Генасамблеї, присвячена суецькій кризі. Вона Закликала негайно припинити вогонь, вивести війська і вжити невідкладних заходів для відновлення судноплавства на каналі.

Англія і Франція заявили, що вони погодяться на виконання резолюції тільки в разі введення в зону військ ООН. 4 листопада Генасамблея ухвалила резолюцію, що пропонувала створення Надзвичайних Сил ООН. Резолюція була прийнята 57 голосами. 19 представників держав утрималися, зокрема представники соціалістичних країн, які вважали, що проти агресорів треба було вжити жорсткіших заходів.

У цій операції брали участь контингенти 10 країн (Канада, Швеція, Фінляндія, Данія, Індія та ін..). Надзвичайні Сили ООН налічували до 6 тис. чоловік. Керував операцією Генеральний секретар, якому допомагала група військових – представників країн-учасниць. Військове керівництво здійснював Командувач Сил, призначений Генасамблеєю за рекомендацією Генерального секретаря Дага Хаммаршельда. Командувач діяв під керівництвом Генерального секретаря. Своєрідною емблемою ООН стали запропоновані Дагом Хаммаршельдом блакитні каски й берети.

  1. ООН і перші кроки в галузі роззброєння

Аналіз положень Статуту ООН свідчить про те, що ставлення її у 1945р. до проблеми роззброєння мало свої відмінності. Тоді роззброєнню не надавалося провідної ролі в досягненні головної мети: миру та безпеки. Це пояснювалося, мабуть, тим, що на той час ще невідомо було загрозу ядерної зброї, а сумний досвід Ліги Націй не давав відстав для оптимістичних надій щодо реальності ідеї роззброєння. Тому, якщо Статут Ліги Націй закликав до скорочення озброєнь, Статут ООН лише проголошував мету регулювання озброєнь.

Концепція міжнародної безпеки будувалася на ідеї колективних дій, у тому числі й воєнних, проти порушника миру. Стаття 43 Статуту зобов'язує всіх членів організації надавати Раді Безпеки на її вимогу збройні сили для підтримання миру й безпеки. Стаття 45 зобов'язує тримати в стані негайної готовності контингенти національних військово-повітряних сил для спільних міжнародних примусових дій. Створювався Воєнно-Штабний Комітет як допоміжний орган Ради Безпеки для підтримання міжнародного миру й безпеки і надання їй допомоги у використанні військ, командування ними, а також регулювання озброєнь і "можливого роззброєння" (ст.47).

Статутом не передбачалося створення механізму контролю над роззброєнням. Застосування США атомної бомби проти японського міста Хіросіма 6 серпня 1945р. внесло корінні зміни в бачення проблеми роззброєння. Перед міжнародним співтовариством постає невідкладне завдання заборони ядерної зброї, застосування якої приховувало смертельну загрозу людству. Монопольне володіння атомною зброєю США (до 1949р., коли СРСР ліквідував цю монополію) загострило радянсько-американські відносини. Гонка ядерних озброєнь перетворилася на провідний найнебезпечніший напрям розвитку "холодної війни". Боротьба навколо проблеми заборони ядерної зброї посіла центральне місце в дебатах, присвячених роззброєнню. Першою резолюцією, ухваленою 24 січня 1946р. першою сесією Генасамблеї, була резолюція про створення Комісії з атомної енергії. До неї ввійшли представники членів Ради Безпеки й Канади. Мета Комісії полягала в розробці конкретних пропозицій щодо встановлення контролю за використанням атомної енергії лише в мирних цілях і знищення атомної зброї та всіх інших засобів масового знищення.

Пізніше, 14 грудня 1946р., Генасамблея ухвалила резолюцію, яка визнала центральну роль роззброєння в справі підтримання миру й безпеки.

Тоді ж визначилися протилежні позиції щодо атомної енергії та її використання.

План США був викладений у Комісії з атомної енергії Бернардом Барухом 14 червня 1946р. "План Баруха" передбачав: створення Міжнародного агентства з атомного розвитку, яке здійснюватиме під керівництвом Ради Безпеки контроль над використанням атомної енергії, після створення системи контролю вся атомна зброя має бути знищена, а виробництво нових атомних бомб заборонено; Агентство мало стати єдиним власником атомної сировини, контролювати всю діяльність у галузі атомної енергії в інтересах всіх країн, володіти монополією на дослідження і розвиток у галузі атомної енергії.

Радянський план, викладений А.Громико, передбачав укладення міжнародної конвенції про заборону виробництва й застосування атомної зброї, яка мала закріпити такі зобов'язання: заборонити використання та виробництво атомної зброї, знищити протягом трьох місяців усі запаси атомної зброї; вважати будь-яке порушення конвенції серйозним злочином проти людства; протягом шести місяців учасники конвенції мали ухвалити закони, які передбачали суворе покарання за порушення положень конвенції.

Виявилися такі основні розбіжності в підходах до атомного роззброєння:

  1. Послідовність у заходах. США: спочатку встановити систему контролю, а потім здійснити атомне роззброєння. СРСР: спочатку підписати договір про заборону атомної зброї.

  2. Принцип власності й національного суверенітету. США: за міжнародну власність на атомні матеріали та установи. СРСР: міжнародна власність є втручанням у внутрішні справи країн і загрожує їх національному суверенітету.

  3. Міжнародні інспекції. США: за жорсткий контроль. СРСР: за періодичні інспекції.

Існувало ще одне істотне розходження: США були проти застосування права "вето" при вирішенні Радою Безпеки питання про порушення угоди з атомної енергії. СРСР же твердо відстоював принцип права "вето" в Раді Безпеки і щодо атомних проблем. Американське домінування в ООН у ті роки забезпечило ухвалення в 1948р. Генасамблеєю резолюції, основу якої становили пропозиції США. Радянський Союз не підтримав ці пропозиції й у січні 1950р. відмовився від участі в Комісії з атомної енергії.

Loading...

 
 

Цікаве