WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМіжнародні відносини, Міжнародна економіка → Діяльність ООН в умовах «холодної війни» - Реферат

Діяльність ООН в умовах «холодної війни» - Реферат

Реферат

НА ТЕМУ:

Діяльність ООН в умовах "холодної війни"

Зміст

  1. Утворення ООН

  2. Підтримання миру й міжнародної безпеки

  3. ООН і перші кроки в галузі роззброєння

IV.ООН і деколонізація

  1. Розгортання боротьби за права людини

  1. Утворення ООН

Радянські війська зустрілися з військами союзників на території Німеччини 25 квітня 1945р. Друга світова війна наближалася до завершення. Саме в цей день у Сан-Франциско відкрилася конференція з метою заснування Організації Об'єднаних Націй .

На той час то була одна з найбільших дипломатичних конференцій, у якій брали участь 282 делегати з 50 країн, 1,5 тис. радників,експертів. У Сан-Франциско з'їхалося понад 3,5 тис. дипломатів,політиків,журналістів, аби стати свідками історичної події.

Головна мета конференції полягала в тому,щоб ухвалити Статут ООН,визначити її цілі, принципи,структуру, основи функціонування. Проект Статуту вже існував. Він був розроблений ще в 1944р. в Думбартон-Оксі. Але конференція в Сан-Франциско не стала суто урочистим засіданням. Справа в тому,що проект було підготовлено представниками лише великих країн – США, СРСР, Великобританії та Китаю. Малі й середні країни мали свої міркування щодо основ функціонування і цілей нової організації. До того ж не всі принципові питання були остаточно погоджені й між великими державами, наприклад, питання про застосування права "вето". Все це спричинило гострі дебати й напружені дипломатичні пошуки взаємоприйнятих рішень. У ході обговорення до проекту Статуту протягом 62 днів роботи конференції було внесено 1200 поправок, уточнень, доповнень. Так, коли обговорювався розділ "Секретаріат", малі країни висунули свої пропозиції на 1000 сторінок.

Найскладнішим виявилось питання про право "вето". Малі країни виступали проти цього принципу, розцінюючи його як порушення рівноправності членів ООН. Ситуації додавало напруженості прагнення СРСР до тотального права "вето", що мало поширюватися як на процедурні, так і не процедурні питання. Завдяки дипломатичним зусиллям усі спірні питання вдалося вирішити.

25 червня 1945р. Статут ООН був одностайно схвалений, а наступного дня – 26 червня – офіційно підписаний представниками 50 країн – фундаторів ООН. Пізніше Статут підписала також Польща, ставши 51-м членом-фундатором ООН.

Статут набрав чинності 24 жовтня 1945р. До цього часу його ратифікувала більшість членів-фундаторів (29 із 51), включаючи всі п'ять великих держав. Усіма фундаторами Статут був ратифікований до 27 грудня 1945р. 10 січня 1946р. з відкриттям першої сесії Генеральної Асамблеї ООН почала функціонувати.

Отже, конференція в Сан-Франциско мала величезне історичне значення. Вона породила ООН – головний міжнародний інструмент підтримання і зміцнення миру та міжнародної безпеки, головний міжнародний орган сприяння багатоплановому співробітництву країн і народів. Проголошені Статутом ООН загальнолюдські цінності, права людини, демократичні принципи мирного співіснування справили могутній вплив на весь повоєнний розвиток світу. Людство одержало унікальний форум для спілкування, обміну думками та розв'язання складних міжнародних проблем.

На жаль, уже перші повоєнні роки позначилися поворотом країн антигітлерівської коаліції, насамперед США і СРСР, від співробітництва до стратегічного й політичного протиборства, що призвело до "холодної війни" - глобального протистояння двох суспільно-політичних систем.

Гострі суперечності міжнародних відносин адекватно віддзеркалювалися в ООН, справляючи згубний вплив на всю її діяльність. Ідеологізація міжнародних відносин перетворила ООН на головну арену ідеологічних і політичних баталій, що паралізувало діяльність її органів, особливо найважливішого з них – Ради Безпеки. Негативні наслідки "холодної війни" виявлялися в усіх сферах, зокрема в питанні про прийняття нових членів в ООН. За Статутом (ст. 4) організація відкрита для всіх миролюбних держав, які беруть на себе зобов'язання,закріплені в Статуті, і можуть виконувати ці зобов'язання. Але для прийняття нового члена необхідні позитивне рішення Ради Безпеки, що ухвалюється за умови згоди постійних членів, і кваліфікована більшість (2/3) присутніх і голосуючих членів Генеральної Асамблеї.

Протягом перших десяти років існування ООН організація поповнилася лише дев'ятьма новими членами. Замороження процесу розширення членства ООН було безпосереднім результатом "холодної війни". Американське домінування в ООН, і зокрема в Раді Безпеки, зривало позитивні рішення стосовно кандидатів з радянського блоку, а Радянський Союз, у свою чергу, накладав "вето" на кандидатів із протилежного блоку.

Тільки в 1955р., в умовах певного послаблення "холодної війни" після закінчення війни в Кореї і смерті Й.Сталіна, визначилися зрушення в підході до прийняття нових членів. Будо досягнуто домовленості про прийняття "пакетом" 16 нових членів, у тому числі 4 східноєвропейських держав (Албанії, Болгарії, Угорщини та Румунії).

  1. Підтримання миру й міжнародної безпеки

В умовах глобального протистояння Схід-Захід керівництво ООН мусило виявити гнучкість у пошуках компромісних рішень із різних міжнародних питань. Але особливої винахідливості вимагали дії з підтримання миру і міжнародної безпеки. Справа в тому, що події у світі після другої світової війни розвивалися складно, суперечливо і далеко не завжди так, як це передбачалося в період утворення ООН. Головною метою ООН засновники цієї організації вважали врегулювання суперечок і конфліктів між державами мирними засобами, шляхом переговорів (глава VI Статуту). В разі актів агресії передбачалися колективні примусової дії аж до застосування військової сили на основі глави VII.

Творці ООН усвідомлювали, що миротворчі дії організації будуть успішними лише за умови продовження співробітництва переможців у другій світовій війні, насамперед великих держав: США, СРСР, Великобританії, Китаю та Франції. Головною силою системи колективної безпеки мали стати великі держави – постійні члени Ради Безпеки. Але розвиток подій у світі вніс такі докорінні зміни в міжнародні відносини, що втілити в життя положення й ідеї Статуту повною мірою виявилося неможливо.

Якщо з використанням мирних засобів урегулювання конфліктів (переговори, обстеження, посередництво, примирення, арбітраж) особливих проблем не виникало, то застосування механізму колективної безпеки унеможливлювався через розходження стратегічних і політичних інтересів представників різних блоків, насамперед СРСР і США. Заклик до колективних воєнних дій з метою припинення війни в Кореї (1950-1953 рр.) не дістав належного відгуку. Лише 16 із 10 членів ООН виділили певні військові контингенти в об'єднану групу, що виступала під прапором ООН. Понад 90% сухопутного й морського персоналу та майже вся авіація міжнародного контингенту були американськими. Уроки корейської війни переконливо показали нежиттєздатність передбаченого Статутом колективного застосування військової сили в умовах протистояння великих держав.

Треба було шукати альтернативу, бо життя породжувало чимало конфліктів, які не піддавалися врегулюванню шляхом переговорів. До того ж характер конфліктів, що вибухали після другої світової війни, був не завжди таким, як це передбачалося в 1945р. Конфлікти виникали не тільки між державам,але й усередині держав у вигляді громадянських воїн, рухів визволення з-під колоніального ярма. Ставало очевидним, що застосування міжнародної сили в таких конфліктах малопродуктивне, а часто і шкідливе. Бо важко було визначити, яку конфліктуючу сторону треба підтримувати. Тим більше, що всі конфлікти, пов'язані з анти колоніалізмом чи внутріполітичною боротьбою в країнах між лівими і правими, розглядалися супердержавами крізь призму своїх стратегічних інтересів.

Отже, життя підказувало нову, не передбачену Статутом форму підтримання миру: використання збройних контингентів, але без застосування їхньої бойової сили. Так народилися операції ООН з підтримання миру. Вони були імпровізацією, побудованою на положеннях і ідеях глав VI i VII Статуту та реаліях міжнародного життя. Як слушно зазначав Генеральний секретар ООН Даг Хаммаршельд, характеризуючи правові основи операцій ООН, їх треба було б віднести до неіснуючої глави "шість із половиною". Ця думка виглядає цілком слушною, оскільки операції з підтримання миру за своїм змістом і характером є дещо середнє між методами мирного врегулювання спорів, передбаченими главою VI, і примусовими заходами, передбаченими главою VII, але без практичного застосування сили проти порушника миру.

Loading...

 
 

Цікаве