WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМіжнародні відносини, Міжнародна економіка → Голда Меір та політика держави Ізраїль щодо країн тропічної Африки (сер. 50-х рр. ХХ ст. - 1973р.) - Реферат

Голда Меір та політика держави Ізраїль щодо країн тропічної Африки (сер. 50-х рр. ХХ ст. - 1973р.) - Реферат

Реферат на тему:

Голда Меір та політика держави Ізраїль щодо країн тропічної Африки (сер. 50-х рр. ХХ ст. - 1973р.)

Історія взаємовідносин єврейського та африканських народів налічує багато століть. Проте на якісно новий рівень взаємовідносини вийшли у другій половині ХХ століття, після створення нових незалежних держав. На початку 50-х років в Тропічній Африці існувало лише три незалежні держави - Ефіопія, Ліберія та Південно-Африканський Союз. Але національно- визвольний рух народів Азії та Африки, що розпочався в 20-ті роки ХХ ст., на початок 60-х років привів до ліквідації колоніального режиму та створенню незалежних держав майже на всій території Чорного континенту. У 50-60-ті роки на політичній мапі світу з'явилось більш ніж 25 нових країн. 5 березня 1957р. першою державою Тропічної Африки, що здобула незалежність, стала Гана ( до 1957р. - Золотий Берег). З нагоди цього до Гани прибула велика ізраїльська делегація на чолі з міністром промисловості та торгівлі Пінхасом Сапіром. В результаті переговорів з прем'єр-міністром Гани Кваме Нкрума була досягнута домовленість про встановлення офіційних відносин між країнами ( перші, ще неофіційні відносини було встановлено наприкінці 1956р.). Напередодні святкування першої річниці незалежності Гани, уряд країни через ізраїльського посла Ехуда Аврієля запросив тодішнього міністра іноземних справ Ізраїля Голду Меір відвідати Гану. Крім відвідування цієї країни, план візиту передбачав також відвідування Ліберії, Сенегалу, Берегу Слонової Кості та Нігерії. Останні три країни на той час ще не були незалежними. Г.Меір згодилась та в супроводі ізраїльського посла у Франції Яакова Цура та посла в Гані та Ліберії Ехуда Аврієля здійснила тривалу подорож країнами Африки.

Саме з ім'ям Голди Меір тісно пов'язано становлення зовнішньої політики Ізраїлю в країнах Тропічної Африки . За ті дев'ять років, що вона очолювала МЗС Ізраїлю ( неофіційно - з травня, офіційно - з 19 липня 1956 року по 1966 рік), відбувся дуже великий прорив у відносинах між Ізраїлем та державами Африканського континенту. На кінець 60-х було встановлено дипломатичні стосунки з 31 африканською країною, укладена велика кількість договорів про співпрацю, Ізраїль відкрив декілька програм допомоги країнам, що розвиваються (зокрема, програму міжнародного співробітництва та технічної допомоги в рамках MASHAV). Період 1956 - 1973рр. ввійшов в історію як період „медового місяця" у ізраїльсько - африканських стосунках. Г.Меір згодом ще не один раз відвідувала Африку. У грудні 1959 р. вона відвідала Камерун, згодом повернулася в Гану, уперше відправилася в Того, знову побувала в Ліберії й об'їздила Гамбію, Сьєрра-Леоне й Гвінею. Вона зустрічалася з багатьма африканськими лідерами - Вільямом Табменом у Ліберії, Ахмедом Секу Туре в Гвінеї, Мілтоном Оботе в Уганді, Мобуту Сесе Секо в Заїрі, Джомо Кеніатою в Кенії, Кеннетом Каундою в Замбії, Леопольдом Сенгором у Сенегалі.

У 1963 р. й через чотири роки - знову поїздки, в маршруті - відвідування Камеруну, Того, Гамбії, Танганьїки, Уганди та Мадагаскару. Результатом цих візитів стало налагодження тісних та багатосторонніх зв'язків між Ізраїлем та африканськими країнами. Незабаром після першої поїздки Г.Меір до Африки, в 1958 р., Ізраїль відкрив Центр МАШАВ (MASHAV) - Центр міжнародного співробітництва в рамках МЗС Ізраїлю. Уряд країни виступив з офіційною заявою про те, що „ на долю Ізраїлю випала велика історична честь - та, що одночасно є й боргом, - допомагати країнам, що розвиваються, удосконалюватися та просуватися вперед" [1,69]. В заяві МЗС Ізраїлю відзначалось, що „ держава Ізраїль розглядає гуманітарну допомогу як важливу складову його ролі на міжнародній арені. Завдяки власному успішному досвіду швидкого розвитку, Ізраїль має великі можливості в наданні консультацій та допомоги в таких областях як ведення сільського господарства в умовах посушливого клімату, іригація, керування водними ресурсами, запобігання наступу пустелі, освіта, наукові розробки, соціальний розвиток, програми зайнятості населення"[2]. Ізраїль як ніхто інший розумів, що однією з найважливіших передумов становлення молодої незалежної держави, зміцнення ії безпеки та економічного, культурного та суспільного розвитку є розвиток індустрії, сільського господарства, контингент наукових та технічних працівників, сильна армія. Після проголошення незалежності Ізраїлю наукові дослідження й технологічний розвиток стали ключовими факторами в справі перетворення країни в високорозвинену сучасну державу. Активно розвивалися і впроваджувалися нові інноваційні технології. Роки 1954 -1959 були періодом швидкого господарського розвитку країни й значного підвищення життєвого рівня його населення. На початок 60-х років така гостра проблема як безробіття, була вирішена. Особливо великі досягнення були у галузі сільського господарства : за період з 1948 по 1967 р. обсяг сільськогосподарської продукції виріс більш ніж в 6 разів. Швидкими темпами розвивалась і промисловість, вартість промислової продукції виросла з 1,5 млрд. ізраїльських лір в 1950р. до 7 млрд. у 1966 р. Розширювалася мережа навчальних закладів : у 1949 р. в 1342 навчальних закладах було 141.000 учнів при 6.500 викладачах, а вже до 1968 р. число навчальних закладів у країні досягло 5.382, число учнів - 776.000, а викладачів - 42.300. В 50-60-ті роки особливо розширилася мережа середніх та вищих навчальних закладів : у 1954 р. в середніх школах навчалося 32.000 учнів, у ВНЗ - 7.000, а вже к 1965 р. - відповідно 116.000 і 22.000.[ 3, 23-24]. Усіма цими досягненнями Ізраїль міг і хотів поділитися з країнами Африки, які мали гостру потребу в подібному досвіді для боротьби з проблемами економічного розвитку, охорони здоров'я, голодом, неписьменністю, низьким статусом жінки тощо. Першим практичним кроком у здійсненні програми Міжнародного співробітництва та технічної допомоги стало створення в 1958 р. Афро-азійського інституту, який став не тільки центром по вивченню проблем країн, що розвиваються, але й центром, що здійснює підготовку фахівців з числа громадян цих країн у різноманітних галузях - економіці, освіті, охороні здоров'я, культурі. Одночасно Ізраїль почав брати активну участь в роботі численних спеціалізованих агентств ООН, що займаються наданням допомоги країнам Африки, зокрема, Економічної комісії ООН по Африці - ЕКА, ЮНЕСКО, ФАО, Конференції ООН по торгівлі та розвитку - ЮНКТАД , пізніше - Конференції ООН по країнам з низьким рівнем розвитку (ЮНЛДК), Програми розвитку ООН - ПРООН, яка була заснована у 1965 році внаслідок об'єднання РПТП - (Розширеної програми технічної допомоги ) та Спеціального фонду ООН для здійснення великих проектів розвитку, Спеціальної програми ООН по забезпеченню економічного підйому та розвитку Африканського континенту - ПДЕПРА, Економічної та соціальної Ради ООН - ЕКОСОС тощо. Згодом тисячі ізраїльських інженерів, техніків, лікарів, агрономів, профспілкових функціонерів і організаторів молодіжного руху почали на місцях надавати практичну допомогу країнам Африки. Дуже значна кількість африканців пройшла професійну підготовку в самому Ізраїлі. З більш ніж 13 тисяч стажерів з 90 країн світу, які навчалися в єврейській державі в період з 1958 по 80-ті рр., 6 272 особи ( майже половина ) були африканцями [4]. За словами представника МЗС Ізраїлю Ейтана Бентсура, за роки функціонування програми МАШАВ, 23 730 африканських студентів здобули професію в Ізраїлі [2]. Тільки за початковий період - з 1959 до 1965 р. за даними радянського історика А. Андрійчука, в країні пройшли курс навчання 4 640 громадян африканських країн.[5,36] . Приблизно такі ж дані наводить МЗС Ізраїлю : МАШАВ на самому початку своєї діяльності працював з дуже обмеженою кількістю студентів та країн : в 1958 році кількість стажерів складала 137 осіб, 43% з них - з країн Африки. Але вже через п'ять років, в 1963 р. кількість студентів досягла 1262, з них 27% займалися сільським господарством, вивченням основ кооперації та трудових відносин -14%, охороною здоров'я - 6%. Причому більшість студентів ( 54%) була саме з африканських країн [2]. В самому Ізраїлі відношення до політики встановлення тісних політичних та економічних зв'язків з молодими незалежними країнами Африканського континенту було дуже неоднозначним. Серед ізраїльтян було досить багато таких, які вважали, що допомога Африці - це „порожня трата грошей, часу і сил ; недоречний, месіанський рух, до якого Ізраїль віднісся занадто серйозно і яке було приречено на провал" [6,219]. Дослідники історії Ізраїлю, зокрема М. Штереншис, відмічають, що „тепер, з позиції початку ХХІ століття, видно, що великих економічних та політичних дивідендів із цих стосунків ( із африканськими країнами ) Ізраїль не отримав"[7, 282]. Не цілком справдилися і надії послабити дипломатичну ізоляцію Ізраїлю в ООН. Все це добре розуміла і сама Г. Меір, яка була головним ініціатором розвитку цих зв'язків. Але, як вона підкреслює в своїй автобіографії , ці мотиви були далеко не головними : „головною причиною нашого африканського „підприємства" було те, що ми почували - у нас є що передати країнам , які ще молодше , та ще більш недосвідчені, ніж ми...Те, що ми робили в Африці, ми робили не з політики розумного егоїзму, а тому, що це - одна з самих цінних наших традицій" [6, 219]. Г.Меір вважала, що по-справжньому важливо лише те, що за роки співпраці вдалося зробити дуже багато - і в економіці, і в сільському господарстві, в гідрології, будівництві, охороні здоров'я, освіті та в багатьох інших галузях. Чим була для Меір програма міжнародного співробітництва й технічної допомоги? Сама вона відповідає на це питання так : „ Цією програмою я пишаюся більше, ніж будь-яким іншим нашим проектом. Для мене вона, насамперед, втілює прагнення до соціальної справедливості, перебудови і покращення нашого світу" [6, 220].

На кінець 60-х рр. Ізраїль мав угоди про надання економічної та технічної допомоги більш ніж з 20 африканськими країнами, З 78 країн, з якими на той час було встановлено дипломатичні стосунки, 31 держава була африканська. Якщо в 1958 р. експорт африканських країн до Ізраїлю становив 8,3 млн. доларів США, то на 1969 р. він досяг 37,2 млн. За цей же час експорт Ізраїлю в Африку зріс із 2,7 до 34,2 млн. доларів. Ізраїльські фірми активно діяли в 29 африканських країнах [4]. Як підкреслює відомий ізраїльський історик, письменник Мікаель Бар-Зохар, „зв'язки Ізраїлю з країнами третього світу ніколи не були настільки тісними, як в період 1957-1967 років" [ 8, гл. 14].

Після Війни Судного дня ( 1973р.) більшість африканських країн розірвали дипломатичні відносини з Ізраїлем. Але дружні відносини між єврейською та африканськими державами, які в 50-60-ті роки було закладено Голдою Меір та її однодумцями та колегами не припинилися, вони і дотепер продовжуються і поглиблюються. Починаючі з 1992 року, багато африканських країн, навіть ті, хто до цього ніколи не мав дипломатичних стосунків з Ізраїлем ( головним чином, мова йде про португаломовні країни - Анголу, Гвінею-Бісау, Сан-Томе і Прінсіпі, а також - Зімбабве, Намібія, Ерітрея, Мавританія тощо) встановили ці стосунки у повному обсязі. На сьогоднішній день Ізраїль має дипломатичні відносини із 48 країнами Африканського континенту. Програма МАШАВ налічує більш ніж 300 освітніх програм та має договори про співпрацю із 140 державами світу, значна кількість яких є африканськими. За час роботи програми в її рамках пройшли курс навчання близько 200 000 студентів із країн, що розвиваються.

Як зазначила в своєму виступі під час прийому на честь Дня Африки та 50-ї річниці відносин між Ізраїлем та країнами Африки (29 травня 2007 року) міністр закордонних справ Ізраїля Ципі Лівні , сьогодні Ізраїль та Африканський континент вступили в нову еру своїх відносин [ 9 ].

Література:

1. „ Government Year Book". - Jerusalem, 5720 ( 1959-1960). - P. 69.

2. Офіційний сайт МЗС Ізраїля (англ.) : „ Israeli Humanitarian Relif : MASHAV – the Israel Foreign Ministry for International Cooperation". http : // www.mfa-israel.gov.il.

3. Эттингер С. Очерки по истории еврейского народа : новейшее время. Становление государства Израиль. httр: / www.school.ort.spb.ru/library/torah/code/ettinger_02.htm.

4. Этингер Я. Мост между тремя континентами . // Лехаим. - 2002. - № 2.

5. Андрейчук А. Проникновение Израиля в Африку // Азия и Африка сегодня. - 1967.- № 2.- С. 36.

6. Меир Г. Моя жизнь. Предисловие и общая редакция Я.Цура. - Чимкент.: Аурика, 1997.- 560 с.; ил.

7. Штереншис М. История Государства Израиль.- Изд. 2-е. - Герцлия : Исрадон, 2005. - 720 с.

8. Bar-Zohar M. Ben-Gurion. - Weidenfeld and Nicolson, London, 1978.

9. Бюлетень МЗС Ізраїля : травень 2007р. : Офіційний сайт МЗС Ізраїля (англ.).

Loading...

 
 

Цікаве