WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМіжнародні відносини, Міжнародна економіка → Інтеграція України на захід і взаємовідносини з Росією (конспективно-концептуальний аналіз подій 1992-2005 рр.) - Реферат

Інтеграція України на захід і взаємовідносини з Росією (конспективно-концептуальний аналіз подій 1992-2005 рр.) - Реферат

Реферат на тему:

Інтеграція України на захід і взаємовідносини з Росією (конспективно-концептуальний аналіз подій 1992-2005 рр.)

Мало не з першого дня існування, Україна, як де-юре незалежна республіка, практично завжди вважалася на Заході частиною Росії. Тому, і про налагоджені стосунки Європи з Україною мало хто впевнено скаже в будь-який історичний час. Особливо за радянської влади через жорстку диктатуру всі зовнішні зв'язки здійснювалися лише через Москву. Але в УРСР існувала добре налагоджена інституція, зокрема, Міністерство закордонних справ УРСР (1944 р.), що своєю роботою зробило значний внесок в тому числі і в створення ООН. Втім, не дивлячись на це, самостійні зовнішні стосунки УРСР з іншими країнами обмежувалися насамперед культурною співпрацею. Навіть в час, коли в Європі відбувалися інтеграційні процеси, що почалися в 1950-х роках згідно плану Р. Шумана й Ш. Моне, економічний та політичний вихід України на Захід був вкрай обмежений.

Однак Україна давала про себе знати навіть під владою СРСР. В 1970 р. Перший секретар ЦК Компартії України П.Шелест написав книгу "Україна Наша Радянська", після якої у Західній Європі настав шок. За матеріалами роботи виходило, що УРСР найсильніша в економічному плані країна в Європі, яка по деяким сферам промисловості (ракетно-космічна (НПО „Південне" у Дніпропетровську), транспортне авіабудування (ОКБ О.К.Антонова у Києві та авіаційні заводи в Києві й Харкові) холодильна промисловість (НПО "Холодмаш" в Одесі) та інш.) лишила далеко позаду все те, що мали країни Західної Європи. Так Україна, де-факто стала самостійним суб'єктом взаємовідносин, як в контексті з СРСР (будівництво трубопроводу Уренгой-Памари-Ужгород), так і поза контексту з СРСР (контакти французької фірми "Турбомека" з Запорозьким двигунобудівним НПО ім. Івченко та київським ОКБ ім. Антонова). Цікаво, що активність Заходу проявилася лише в часи Перебудови, хоча прагнення до цього ми можемо прослідкувати і раніше.

24 серпня 1991 р., була проголошена незалежність України, що було підтверджено 1 грудня 1991 р на референдумі, який 2 грудня Парламентська Асамблея Ради Європи назвала дуже демократичним і запропонувала співпрацю Україні [1].

Звідси бачимо, що Західна Європа, зокрема, Європейський Союз, з самого початку був зацікавлений в співпраці з незалежною Україною. Вона мала бути здебільшого економічною, щоб допомогти Європі протистояти США. Керівники ЄС вважали, що Україна сприятиме їм у свого роду „економічній та політичній холодній війні" з Вашингтоном, але навіть ця допомога, по всіх розрахункам, Європі обходилась би дуже дорого. Все це призводило до того, що в виграші при співпраці з ЄС залишалася б виключно Україна в будь яких ситуаціях. Її в ЄС не бажали приймати, але запропонували широку співпрацю, щоб Україна не потрапила в НАТО і не підпала під вплив США [2].

Крім того не останню роль зіграв ядерний статус незалежної України. Вона не очікувально для себе стала третьою ядерною державою в світі, а основна маса тепер вже її ядерної зброї була направлена саме на Західну Європу. Проте уряд України погодився на її ліквідацію за американською програмою Нана - Лугара (1992 р.). Так ініціатива потрапила в руки США, керівництво яких діяло згідно концепції „Великої шахівниці" З. Бжезинського. М.С. Покась з цього приводу писав, що Захід в період з 1991 по1996 рр. сприймав Україну як собі рівну на всіх рівнях: економічному, політичному... Але з вивезенням останньої ядерної боєголовки (1996 р.) Захід зменшив свою активність по відношенню до України [3].

Денукліїзація України - це перемога США і програш ЄС. Але ЄС продовжувало співпрацювати саме з Україною. По економічному та науково-технічному потенціалу вона була вище за інші радянські республіки, окрім Росії. Лідери ЄС, саме з Україною намагалися подолати науково-технічні та економічні вади свого фактично конфедеративного об'єднання, що б не відставати не тільки від США а й від Росії. В Києві, плани й дії європейських політиків зустрічали повне розуміння. Тому, 14 червня 1994 р. Україна, першою з країн СНД підписала з ЄС Угоду про партнерство і співпрацю. Ініціативу проявляв Європарламент. Тобто, економічно у відносинах з Україною ЄС більш зацікавлений ніж політично. З Російською Федерацією аналогічний документ підписали через 10 днів - 24 червня 1994 р.

Не останнє слово сказали українські політики. Спочатку Україна, за Л.М. Кравчука, орієнтувалася на Захід, потім, за Л.Д. Кучми, на Росію. В цьому були і плюси і мінуси. Україні було не вигідно попадати в залежність від США в сфері обігу товарів народного вжитку, тому що в Америці виробнича сфера, як і в колишньому СРСР була занадто мілітаризованою, а якість товарів народного вжитку не відповідала сучасним вимогам.. В цей час Україна харчувалася продуктами з Польщі, і одягалася в Турції, тоді як в США, наприклад, весь ринок автомобілів з 1989 р. захопили японські фірми, а ринок електричних кип'ятильників, майже не монополізувала продукція українського КПО ім. Артема [4].

Якщо врахувати мілітарізованість економіки США і геополітичні реалії, то діяла політика захисту свого військового потенціалу. Українські товари високоякісної міліарної сфери скупалися за безцінь (Авіаносець "Ульяновск" , побудований на 20% в 1992 р купила за ціною металобрухту американська фірма). Але пізніше українці продавали зброю за ринковими цінами [5]. Американців це не влаштовувало. Виходило, що США вигідні лише в політиці, як лідер [6]. Однак і з ЄС стосунки лише пожвавлювалися рік від ріку. Країни ЄС могли дати дешевий товар, а Україна дешеву робочу силу (приток іноземців оживляв націоналізм). В додачу ЄС цікавили авіаційно-ракетні сфери, зокрема, ОКБ ім. Антонова [7].

Співпраці ж з Росією через тісні історичні і ментальні зв'язки уникнути важко. Україна не могла обійтися без російських енергоносіїв, а Росія без виходу в Чорне море, через яке експортувала газ і нафту до Європи. На базі цього 31 травня 1997 р. Чорноморський флот розділили 3 до 7 на користь Росії, яка за бази в Севастополі щорічно виплачує 99 млн. доларів в бюджет України. Тоді ж підписали "Угоду про дружбу, співробітництво та партнерство між Україною та Російською Федерацією", де встановили основи майбутніх взаємовідносин [8].

В 1996-1999 рр. в Україні криза. Хто допоможе - ЄС чи Росія? Інтеграція в ЄС стикалася з проблемами наводнення Європи дешевою українською продукцією та зустріччю кількох різних культур. Але в цілому виглядало привабливо для „бідної" України. Інтеграція з Росією в культурному плані була безпроблемною. Економіки, які і без того взаємодіють, злилися б в одну. Це покращило б умови життя населення.

Обидві позиції були вигідними і Україна в кінці ХХ- на початку ХХІ ст. зорієнтувала свою зовнішню політику за двома векторами - Схід - Захід, Росія - ЄС. Позитивні результати цієї політики можна побачити за статистичними матеріалами Бачимо, що торгівля України з СНД поступається торгівлі ЄС за 2000-2005 рр. на 70% [9]. В зв'язку з цим інтерес до України з боку ЄС виріс, а в 2003 - 2005 рр. посилилися дебати з приводу вступу її в загальноєвропейські структури. В процесі дебатів звернули увагу на юридичну сторону справи. Вищезгаданий "Договір про партнерство та співпрацю України з ЄС" вступив в дію лише 15 березня 1998 р. Інституція України мала стати схожою на інституцію ЄС. Але українська влада порушувала пункти згоди і йшла далі.

9 червня 1998 р. офіційно заявляється бажання стати асоційованим членом ЄС. В грудні 1998 р. Європарламент приймає рішення про розробку Спільної стратегії ЄС відносно України. 16 серпня 1999 р. Кабмін України в постанові №1496 затвердив концепцію адаптації законодавства України до юридичної бази ЄС. 6 грудня 1999 р. відбувалася зустріч Президента України Л.Д. Кучми з Президентом Європейської комісії Р.Проді. Перший офіційно заявив про намір України в 2007 р. заключити з ЄС угоду про асоційоване членство і в районі 2011 р. стати членом Європейського Співтовариства, а не Союзу [10]. Україна хоче зберегти національний суверенітет і тому бажає вступити до Співтовариства, більш охоче ніж у Союз. Проте, саме в цей час українські політики почали говорити і про вступ України до НАТО, але ж ні до військової, а виключно до політичної організації! А виключно це, виходячи з довготривалих конфліктів політичного ґатунку між США з одного боку та Францією, Іспанією, Грецією з іншого, щодо розподілу керівних повноважень в деяких зонах відповідальності Північноатлантичного блоку й військово-технічному програші європейських збройних сил у Югославській війні 1999 р. (військово-технічна міць США виявилась на порядок більшою ніж у Французів. наприклад) цілком відповідало інтересам європейських можновладців.

Адміністрація В.А. Ющенка, без адекватного аналізу геополітичного положення почала стрімкий рух в бік НАТО і виключно до військової організації, а саме під егіду США. До 2005 р. політичний та економічний стан України був вигідний, а уникнути можливих суточок допомагав її нейтралітет. Різке переорієнтування в 2005 р. на США суспільство здебільшого сприйняло негативно. Розпочалася конфронтація з Росією, апогеєм котрої став "газовий конфлікт" кінця 2005 - 2006 р., який Україна програла. Це наочно і що прикро в котре продемонструвало залежність України від Росії в економічному і політичному плані більшої ніж від Заходу.

Все це доводило лише одне - направленість на Захід (не на ЄС, а на НАТО, виключно як на військову, а не військово-політичну організацією) є стратегією, необґрунтованою історично. Немає об'єктивного аналізу власних досягнень ні в економічному, ні що найбільш вражає в політичному аспекті. Весь хід подій 1992-2005 рр. продемонстрував лише одне - не стільки Україна була зацікавлена у співпраці з країнами Заходу, скільки сам Захід прагнув тісніших стосунків з Україною, причому за будь яку ціну. На жаль Україна упустила свій шанс залишитися найпотужнішою країною Європи. Хоча...

Література:

  1. Перепелиця Г. Суверенітет, обмежений російськими інтересами // Політика і час. - 2005. - № 4. - С. 19.

  2. Рудяков П. Європейський Союз - Україна: еволюція підходів // Політична думка. - 2002. - № 1. - С. 89.

  3. Покась М.С. Концептуальна еволюція політики США в питанні денукліїзації України (1991-1997 рр.). Дисертація... кандидата історичних наук. - Одеса, 2001. - С. 124.

  4. The Economist. - 1996. - № 46. - Р. 29.

  5. Бадрак В., Згурец С., Максимов С. Культ: оружейный бизнес по-украински. - К., 2004.

  6. Поспєлов А. Карфаген должен быть разрушен (о состоянии США и первых 10 днях войны в Ираке) // Красная заря. - 2003. - № 4. - С. 3.

  7. Статті про авіаційну галузь України див часопис "Авиация и время", 1994-2006 рр.

  8. Договір про дружбу, співробітництво та партнерство між Україною та Російською Федерацією // Урядовий кур'єр. - 1997. - 3 червня; Лосєв І. Російська присутність в Криму: анталогія впливу // Розбудова держави. - 1998. - № 11-12.

  9. Зовнішньоторговий баланс України 1996-2004 рр. Статистичні данні // www. ukrstat.gof.ua (офіційний сайт Держкомстату України); Голос України. - 2005. - 21 січня.

  10. Ковальова О. Україна - Європейський союз: інтеграційний потенціал і проблеми співробітництва // Людина і політика. - 2002. - № 6. - С. 23.

Loading...

 
 

Цікаве