WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМіжнародні відносини, Міжнародна економіка → Україна в польських зовнiшньополiтичних доктринах - Реферат

Україна в польських зовнiшньополiтичних доктринах - Реферат

5. Проукраїнськi настрої у польському суспiльствi

У пiслявоєнний перiод важливим осередком ревiзiї польських зовнiшньополiтичних доктрин i концепцiй щодо України була польська емiґрацiя. Поряд iз силами, що стояли на позицiях лондонського емiґрантського уряду в українському питаннi, з'явилися авторитетнi речники українсько-польського дiалогу. До них на самперед належать паризький журнал "Культура", що його видає Єжи Гедройц, та видавництво "Лiтературний iнститут", де українiстика посiла досить поважне мiсце (згадаймо видану ним знамениту антологiю української лiтератури "Розстрiляне вiдродження" Юрiя Лавриненка). Єжи Гедройц ще перед вiйною виказав розумiння українських проблем i шукав можливостi дiалогу. Його нiколи не залишала надiя на утворення в майбутньому незалежної, демократичної, дружньої Польщi України, i вiн вбачав свiй обов'язок у створеннi умов для польсько-українського порозумiння. У сiмдесятих "Культура" iнiцiювала спiльну декларацiю вiдомих представникiв польської i української емiґрацiї. Загальноприйнятою є думка, що паризький щомiсячник заклав якiснi пiдвалини майбутнього дiалогу обох народiв, зробив великий внесок у подолання антиукраїнських упереджень i стереотипiв у польському суспiльствi 20.

На початку 80-х рокiв важливу роль у формуваннi врiвноваженого погляду на проблеми українсько-польських вiдносин перебирають на себе демократичнi i дисидентськi угруповання в самiй Польщi. Вони фактично дiяли у напрямi, визначеному паризькою "Культурою".

Корекцiю стереотипiв, безумовно, здiйснила дiяльнiсть "Солiдарностi", яка в 1980 i 1981 роках мала характер руху вiльного, вiдкритого, позбавленого ворожостi у ставленнi до "iнших", у тому числi й до сусiднiх народiв. Запровадження воєнного стану активiзувало дiяльнiсть польського самвидаву. Полiтичною подiєю стала позацензурна публiкацiя книги Казiмєжа Подляського (Богдана Скарадзiнського) "Бiлоруси — литовцi — українцi: нашi вороги чи брати?" (1983), спрямованої на демiфологiзацiю польської свiдомостi щодо вiдносин iз сусiдами у ХХ ст.

"Проукраїнською" виявилася позицiя такого вiдомого дисидентського угруповання, як Конфедерацiя незалежної Польщi (КНП). Очолювана старим антикомунiстом Лєшеком Мочульським, вона мала помiрковано-нацiоналiстичний характер. КНП надавала i надає зв'язкам з Україною стратегiчного значення, протиставляючи схiдноєвропейський реґiон у геополiтичному вiдношеннi як Заходовi (Захiднiй Європi i Америцi), так i Сходовi (власне, Росiї) 21.

Таким чином, напередоднi демократичних змiн у Польщi та Українi (на рубежi 80-х — 90-х рокiв) польськi комунiсти сходили з полiтичної арени, залишаючи за собою солiдних баґаж антиукраїнських комплексiв i стереотипiв. Водночас пробивали собi дорогу "проукраїнськi" доктрини i концепцiї, виробленi дисидентами i польською iнтелектуальною елiтою в емiґрацiї.

6. Становлення міждержавних відносин

Прихiд до влади в Польщi демократичних сил у 1989 р. і проголошення незалежностi України у 1991 р. черговий раз у ХХ ст. у докорiнний спосiб змiнили ситуацiю в українсько-польських вiдносинах. Перед польськими керiвниками, полiтичними партiями i рухами, в цiлому перед польським суспiльством постала проблема вироблення не просто нової позицiї у т.зв. "українському питаннi", а довготермiнової стратегiї щодо новопосталої сусiдньої держави.

Польща першою серед зарубiжних країн в груднi 1991 р. визнала незалежну українську державу. Але ще до цього, восени 1989 р. група польських парламентарiв брала участь у роботi Першого з'їзду Народного Руху України. На з'їздi вони рiшуче пiдтримали волелюбнi устремлiння нацiонал-демократичних сил України. Саме тодi були закладенi пiдвалини нової моделi польсько-українських вiдносин. Важливим продовженням польсько-українського дiалогу була зустрiч парламентарiв у травнi 1990 р. у Яблоннi пiд Варшавою, наслiдки якої у конструюваннi польської полiтики щодо України вiдчутнi й сьогоднi 22.

Декларацiя про засади та основнi напрями розвитку українсько-польських вiдносин, пiдписана 13 жовтня 1990 р., та Договiр про добросусiдство, дружнi вiдносини i спiвпрацю вiд 18 травня 1992 р. заклали фундамент рiвноправного стратегiчного партнерства мiж двома державами.

У сьогоднiшнiй Польщi iснують двi найвпливовiшi полiтичнi сили — "проєвропейська лiберальна i "антиєвропейська" консервативна. Обидвi ставляться до України загалом прихильно 23. У марґiнальних виданнях з'являються реваншистсько-ностальґiйнi публiкацiї "кресувякiв" або "шанувальникiв Львова" 24, де висуваються навiть територiальнi претензiї до України. Але цi виступи i публiкацiї не представляють нi офiцiйних кiл, нi впливових полiтичних сил, нi авторитетних ЗМI.

Панєвропеїзм є головним напрямом зовнiшньополiтичної дiяльностi польської держави i таких авторитетних полiтичних угруповань, як Унiя Демократична, Порозумiння Центр i Лiберально-Демократичний Конґрес. Конкретною i найближчою метою полякiв є набуття повного членства в Європейському Союзi i НАТО. У цьому питаннi немає розбiжностi у польських полiтичних кiл. Вони вважають, що сьогоднi лише НАТО є структурою, що ґарантує загальноєвропейську безпеку. Водночас, Варшава зацiкавлена у розвитку зв'язкiв на сходi континенту, у запобiганнi виникненню нових бар'єрiв в Європi. "Одним iз найважливiших завдань польської зовнiшньої полiтики, — зазначав перший посол Республiки Польща в Українi Єжи Козакевич, — є поширення i змiцнення рiзноманiтних двостороннiх iнструментiв у наших двостороннiх вiдносинах з Україною, якi полегшили б їй шлях до європейських iнституцiй" 25. Нагадаймо, що Польща надала Українi детальну програму дво- i багатосторонньої вiйськової спiвпрацi в рамках програми "Партнерство заради миру". Вона охоплює заходи в галузi освiти, пiдготовки спецiалiстiв, вiйськовi контакти на рiзних рiвнях, спiльнi польовi маневри i т.iн. Програма, на думку полякiв, є безумовним свiдченням їхньої зацiкавленостi у залученнi України до процесiв iнтеґрацiї на субреґiональному рiвнi 26.

Провiдною iдеєю польських консерваторiв є так звана iдея "мiжмор'я". Її автор — лiдер Конфедерацiї незалежної Польщi Лєшек Мочульський 27. Головний змiст iдеї в тому, що країни Схiдної Європи (так званого "мiжмор'я" — реґiон мiж Балтикою i Адрiатикою та Чорним морем) задля збереження власної самостiйностi i самобутностi мають максимально iнтеґруватися, щоб їх не поглинули постiндустрiальний Захiд або шовiнiстична Росiя. При цьому саме польсько-українськi вiдносини, на думку iдеолога "мiжмор'я", мають вирiшальне значення для реалiзацiї усiєї програми.

Концепцiя "мiжмор'я" знаходить вiдгук в українських полiтичних колах. Як вiдомо, кiлька рокiв тому Рух заiнiцiював створення "Чорноморсько-Балтiйського союзу", суголосного концепцiї "мiжмор'я", як, зокрема, i плану "Європа-бiс", запропонованого колишнім Президентом Польщi Лєхом Валєнсою.

Польськi зовнiшньополiтичнi концепцiї щодо України в ХХ ст. зазнали iстотних змiiн, еволюцiонуючи разом з бурхливою добою. Реалiї сучасної посткомуністичної доби детермiнують їхнiй якiсно новий змiст. Польсько-українськi взаємини, незважаючи на складну iсторичну спадщину, невiдворотно вступають у фазу конструктивного, прагматичного взаємовигiдного розвитку. Об'єктивнi нацiональнi iнтереси двох держав у стратегiчних питаннях збiгаються. Позбавленi деформуючих зовнiшнiх впливiв та шовiнiстичних збочень, вони вже найближчим часом можуть виявити свiй чималий потенцiал.

Використана література

  1. Tomaszewski J. Kresy Wschodnie w polskiej mysli politycznej XIX i XX w.//Miedzy Polska etniczna a historyczna. Polska mysl polityczna XIX i XX wieku.—T.6.—Warszawa, 1988.—S.101.

  2. Цит. за: Wapinski R. Narodowa Demokracja. 1893-1939. Ze studiow nad dziejami mysli nacjonalistycznej.—Wroclaw, 1980.—S.42.

  3. Див. текст договору: Енциклопедiя українознавства. Словникова частина.—Т.1.—Львiв, 1993.—С.210.

  4. Цит. за: Tomaszewski J. Kresy wschodnie...—S.108.

  5. Сливка Ю.Ю. Захiдна Україна в реакцiйнiй полiтицi польської та української буржуазiї (1920-1939).—Київ, 1985.—С.104-137.

  6. Пеленський Ярослав. Україна в польськiй опозицiйнiй публiцистицi//Подляський Казiмєж. Бiлоруси–литовцi–українцi: нашi вороги — чи брати? — Мюнхен.—1986.—С.17.

  7. Советский Союз — Народная Польша. 1944-1974. Документы и материалы.—М., 1974.—С.11.

Loading...

 
 

Цікаве