WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМіжнародні відносини, Міжнародна економіка → Україна в польських зовнiшньополiтичних доктринах - Реферат

Україна в польських зовнiшньополiтичних доктринах - Реферат

Українськiй проблемi вiдводилася головна роль в реалiзацiї федералiстичної програми 7. Передбачалося, що в результатi розпаду СРСР за допомогою Польщi постане самостiйна українська держава — Велика Україна. Вона, по-перше, вiдмовиться вiд Захiдної України, а по-друге, уклавши унiю з Польщею, увiйде до польської федерацiї. На думку прометеїстiв, створення так званої "Великої" України у всьому вiдповiдає "польським державним iнтересам як засiб змiцнення Польщi" 8.

Однак програма прометеїстiв мала i певнi вiдмiнностi порiвняно з поглядами своїх попередникiв. Вони стосувалися, переважно, ролi Захiдної України в реалiзацiї схiдної програми Пiлсудського за нових iсторичних умов з урахованням набутого досвiду. Прометеїсти критикували Варшавський договiр 1920 р. за iґнорування iнтересiв галицьких українцiв, що призвело, начебто, до провалу "київського походу" взагалi. На новому етапi, на думку пiлсудчикiв, галицькi українцi можуть стати не лише каталiзатором руху за утворення Великої України на руїнах бiльшовицької iмперiї — вони будуть аванґардом i потужною силою нового походу на Схiд.

Пiсля державного перевороту (травень 1926 р.), що його здiйснив Юзеф Пiлсудський, полiтика уряду з нацiонального питання була скореґована. Зазначимо, сама змiна влади i встановлення так званого режиму "санацiї" були значною мiрою детермiнованi невдачею в реалiзацiї ендецької програми "нацiональної асимiляцiї", активiзацiєю нацiонально-визвольної боротьби. Однак, як вказує один з найавторитетних польських дослiдникiв даної проблематики Єжи Томашевський, "травневий переворот змодифiкував практику внутрiшньої полiтики тiльки в обмеженому розмiрi i лише на кiлька рокiв... Був то, однак, короткий перiод своєрiдного флiрту з нацiональними меншинами". Тим бiльше, що, за його ж словами, "практика дiяльностi державної адмiнiстрацiї на Схiдних кресах — байдуже, хто стояв на чолi її — вiд самого початку була близька програмi народових демократiв" 9.

У мiжвоєнний перiод єдиною полiтичною силою Польщi, що визнавала право українцiв до самовизначення, була Комунiстична робiтнича партiя Польщi (пiзнiше Комунiстична партiя Польщi) та її складовi Комунiстична партiя Захiдної України i Комунiстична партiя Захiдної Бiлорусi. Ставлення комунiстiв до "схiдних кресiв" було визначене вже назвами двох останнiх органiзацiй. Конкретно гасло про право нацiй на самовизначення у рiзнi перiоди набувало рiзного змiсту. Так, до 1925 р. комунiсти виступали за возз'єднання Захiдної України i Захiдної Бiлорусi вiдповiдно з УРСР i БРСР. Пiзнiше вживалася лише загальна фразеологiя без констатацiї устремлiнь i можливих наслiдкiв 10.

3. Польсько-українськи відносини в період Другої свiтової війни

Друга свiтова вiйна поклала початок одному з найтрагiчнiших перiодiв в iсторiї українсько-польських вiдносин. У результатi подвiйної аґресiї проти Польщi з боку Нiмеччини i СРСР та розподiлу мiж ними польських територiй на пiдставi таємних протоколiв угоди Рiббентроп — Молотов вiд 23 серпня 1939 р. захiдноукраїнськi землi увiйшли до складу Радянської України. У цiй ситуацiї перед польським урядом, що опинився на емiґрацiї, постала проблема вироблення засад нової полiтики в українському питаннi.

В емiґрантському урядi були прибiчники як iдеї федералiзму, зокрема прометеїсти, так i традицiйнi ендеки. Свою позицiю в українському питаннi польський уряд оголосив у декларацiї вiд 18 грудня 1939 р., в якій були сформульованi головнi напрями його зовнiшньої полiтики. Зокрема, у найзагальнiших рисах пiдтверджувалися засади рiвноправностi i справедливостi в ставленнi до нацiональних меншин 11. Декларацiя проголошувала також боротьбу Польщi за повернення втрачених "схiдних кресiв" 12.

Головнi умови майбутнього спiвiснування з українцями у повоєннiй Польщi в планах інших політичних сил зводилися ось до чого: виселення українцiв з Польщi; реальне застосування принципу "рiвнi права — рiвнi обов'язки" за наявностi свободи рiзноманiтних форм полiтичного, громадського i культурного життя; застосування "кантонального" розподiлу територiй з одночасним перемiщенням населення; запровадження територiальної автономiї 13.

Таким чином, ожили всi концепцiї полiтичного вреґулювання українського питання, що постали у 1918—1919 рр. I якщо певнi польськi полiтичнi групи готовi були принаймнi взяти до уваги iдею незалежностi України в обмiн на пiдтримку українцями боротьби проти Нiмеччини i СРСР, то офiцiйна полiтика уряду полягала у збереженнi status quo ante bellum у справi схiдних територiй Другої Речi Посполитої та українському питаннi.

Спорадичнi контакти дiячiв українського нацiоналiстичного пiдпiлля з поляками у 1941–1944 рр. не дали жодного результату. Обидвi сторони представляли цiлком протилежнi позицiї. Усе це призвело до кривавого українсько-польського конфлiкту, що й до сьогоднi отруює взаємини мiж двома народами. Розглядаючи причини українсько-польського протистояння Ярослав Пеленський, мiж iншим, зазначав: "Iснують переконливi докази про те, що українське нацiоналiстичне пiдпiлля мало намiр "деполонiзувати" захiдноукраїнськi територiї, зокрема, через примусове виселення польського населння та селективнi винищувальнi акцiї... З другого боку, польський уряд i його збройнi сили, себто АК (Армiя Крайова — Авт.), намагалися зробити все можливе, щоб утримати так званий "стан польського посiдання" (присутностi) на українських землях, i вдавалися до терористичних та вiйськово-винищувальних методiв для здiйснення цього плану" 14. Жертвами кривавого терору стали десятки тисяч мирних жителiв з обох сторiн.

На перший погляд, цiлком протилежну лондонському емiґрантському уряду позицiю в українському питаннi займали польськi лiвi, що дiяли фактично пiд керiвництвом комунiстiв. Будучи iнструментом сталiнської дипломатiї, вони, визнаючи право нацiй на самовизначення, переважно схвалювали приєднання до СРСР захiдноукраїнських земель.

22 липня 1944 р., коли Червона армiя вступила на територiю Польщi, московське радiо оголосило про утворення Польського комiтету нацiонального визволення — тимчасового виконавчого органу влади, керованого польськими комунiстами i пiдпорядкованого Москвi. ПКНВ у своєму програмному манiфестi проголосив уреґулювання питання схiдного кордону за принципом: польськi землi — Польщi, українськi — Радянськiй Українi 15. 27 липня 1944 р. уряд СРСР уклав з ПКНВ угоду про кордон, згiдно з якою за основу при визначеннi радянсько-польського кордону встановлювалася так звана лiнiя Керзона 16. А вже, 9 вересня 1944 р. ПКНВ i уряд Радянської України за вказiвкою Кремля уклали угоду про обмiн населенням 17.

Польськi комунiсти вбачали у бiльшовицькiй Росiї ґаранта свого iснування, майбутнього status quo Польщi в Європi. Вони всiляко обстоювали думку про перегляд захiдних i пiвнiчних кордонiв за рахунок Нiмеччини, а також про доцiльнiсть вiдмови на сходi вiд непольських етнiчних територiй. Реалiзацiя цих планiв створювала можливiсть побудови однонацiональної польської держави, про яку весь час мрiяли ендеки.

У 1944–1946 рр. був здiйснений українсько-польський обмiн населенням. при цьому, починаючи з вересня 1945 р., цей процес мав, фактично, характер депортацiї. Примусове виселення українцiв уряд Польської республiки провадив з допомогою органiв безпеки i війська.

4. "Пролетарський iнтернацiоналiзм" як засiб етнiчної асимiляцiї

Результати Другої свiтової вiйни рiзко змiнили ситуацiю в українсько-польських вiдносинах. Офiцiйною доктриною в практицi мiжнародних вiдносин i нацiональному питаннi комунiстичної Польщi стала теорiя пролетарського iнтернацiоналiзму. Насправдi полiтика Польщi щодо українцiв базувалася на невизнаннi їхнiх самостiйницьких устремлiнь та на цiлеспрямованiй асимiляцiї, що заохочувалося Москвою.

Як вiдомо, на територiї Польщi пiсля Другої свiтової вiйни дiяли пiдроздiли ОУН-УПА, що в безнадiйних умовах боролися за самостiйну Україну. Аби остаточно вирiшити українське питання i лiквiдувати український нацiонально-визвольний рух, польськi комунiсти здiйснили сумнозвiсну акцiю "Вiсла" 18. До 140 тисяч українцiв та їхнiх родин було застосовано принцип колективної вiдповiдальностi. Зi схiдних українських етнiчних земель їх виселили i розпорошили у дев'яти пiвнiчно-захiдних воєводствах з метою остаточної асимiляцiї. Депортованi перебували пiд т.зв. адмiнiстративним наглядом без права вiльного пересування i змiни мiсця проживання. Деякi з подiбних обмежень дiяли до 70-х рокiв 19.

Паралельно з виселенням на українських етнiчних землях почалося нищення чисельних пам'яток iсторiї i культури, церков. Тiльки на Лемкiвщинi було знищено понад 100 храмiв. Лiквiдовувалися топонiми, що свiдчили про колишнiх абориґенiв. Реалiзована за сталiнськими зразками операцiя "Вiсла" значною мiрою досягла запланованих результатiв. Позбавленi своєї землi, своїх коренiв, традицiй i звичаїв, депортованi українцi поступово втрачали ознаки своєї етнокультурної окремiшностi.

Loading...

 
 

Цікаве